Провидіння Провиді́ння — божественна діяльність у світовому житті, яка зберігає світ і керує його до предназначеної йому цілі буття. За визначенням митрополита Філарета (в «Просторому християнському катехізисі»), провидіння Боже це — «беззупинна дія всемогутності, премудрості і благості Божої, якою Бог зберігає буття і сили живих творінь, скеровує їх до благих цілей, співдопомагає всякому добру, а зло що виникає через віддалення від добра — перетинає або виправляє обертаючи його до добрих наслідків». Цими поняттями, не чужими, в основних рисах, всім релігіям, не вичерпується ідея провидіння повністю. Вона отримує свою завершеність в християнстві, що вказує на безконечну Божу любов, в оновленні людства викупленням і його возведенні до вищої моральної досконалості. Християнське вчення про провидіння детально розкрито в Св. Писанні та в священому переданні (див. єпископ Сільвестр, «Досвід догм. Богослов'я», т. III). Богослов'я усіх християнських сповідань містить в собі заперечення проти пантеїстів, матеріалістів, деїстів, теорії Лейбніца про предустановлену гармонію, звичайних життєвих вказівок на існування у світі зла, на панування пороку, на злодіяння окремих осіб, на страждання невинних, на фізичні бідування, що руйнують нормальну структуру природи, і т. д. На християнському вченні про провидіння базуються всі ті відносини, які називаються релігійними. Провидіння в мунізміУ теології Церкви об'єднання, викладеній у «Божому Принципі», провидіння (або промисел) — це не просто Божа опіка над світом, а конкретна робота Бога з відновлення людства до його початкового, безгрішного стану. Цей процес називається провидінням відновлення. Згідно з цим вченням, Бог не міг залишити людство після гріхопадіння, тому що Він є Богом любові та Принципу. Його провидіння — це історія Божих зусиль, спрямованих на те, щоб відокремити людей від сатанинського впливу і повернути їх під Своє безпосереднє правління, створюючи Царство Небесне на землі.[1] Ключовою особливістю цього погляду є ідея спільної відповідальності між Богом і людиною. Божа воля щодо спасіння людства є абсолютною, однак її здійснення залежить від того, чи виконає людина свою частку відповідальності. Бог дає Своє Слово і обирає центральних осіб (таких як Адам, Ной, Авраам, Мойсей, Ісус) для виконання певних умов. Проте, ці особи, використовуючи свою свободу волі, можуть не виконати поставлене завдання.[2] Ця концепція пояснює, чому історія спасіння була такою довгою і складною. Коли обрана людина зазнавала невдачі, Божий план щодо неї скасовувався, а здійснення Його загальної волі відкладалося. Бог був змушений чекати, доки не буде закладено нову основу, і обирати іншу людину для продовження Свого провидіння. Таким чином, вся людська історія розглядається як Боже провидіння відновлення, що врешті-решт має завершитися повним відновленням Божого ідеалу.[3] Джерело
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
