Спасіння (християнство)
Спасі́ння (англ. Salvation) — в християнстві, порятунок людини і людства в цілому від гріха і його наслідку — вічної смерті, що супроводжується осягненням спасенною людиною Царства Божого. В християнстві спасіння розглядається як акт незаслуженої любові Бога до людей, яку Він виявляє зі Своєї милості. Походження поняттяПоняття утворене від старослов'янського «пасти» і засноване на баченні Бога як пастиря людських душ, що пасе (опікає) людей так само як добрий пастир опікає своїх овець. У цьому сенсі пояснюється і слово «спасати»: пастух «спасає» стадо, коли від виводить його з-під небезпеки і показує правильний шлях чи пасовище. «Пасти» у свою чергу сходить до індоєвропейського кореня *pās — «захищати», «рятувати»[1]. Історія гріха і спасінняІсторія гріхопадіння перших людей, Адама і Єви, розповідається в перших главах книги Буття. Люди, будучи створеними Богом безгрішними, спокусилися обманною обіцянкою диявола, чим порушили Божу волю і впали в гріх і, в результаті, їм стала загрожувати неминуча вічна смерть. Бог, продовжуючи любити своє творіння, не бажає, щоби люди після смерті потрапили в пекло, але бажає дати їм вічне життя. Для цього Бог послав на землю Свого Сина, Бога в тілі, Який добровільно взяв на Себе гріхи всіх людей, буквально (а не як приклад чи символ) страждав і помер за них, а потім воскрес із мертвих. Страждання і смерть Ісуса Христа на хресті є завершеною роботою, результатом чого стала принципова можливість для людей спастися в майбутньому. Умови спасінняЗгідно з Новим Заповітом, спасіння від вічної погибелі можливе для всіх людей, які вірять у життя, смерть, викупну жертву на Голгофському хресті та воскресіння Ісуса Христа[2]. Спасінню сприяє реалізація віри у вчинках, але воно не залежить від якої-небудь кількості добрих справ або здійснення конкретного вчинку. Щоб отримати спасіння людина повинна прийти до Бога з щирим покаянням, отримати прощення гріхів і надалі благодать, щоб жити святим життям[3]. Бог дарує людині спасіння по благодаті незалежно від діл[4]. Згідно з Біблією, на всіх людей чекає тілесне воскресіння[5], спасенні люди матимуть частку в першому воскресінні і царюватимуть з Христом тисячу років,[6] друге воскресіння буде для Суду над грішниками, які приймуть кару вічну погибіль[7] і будуть вкинені в озеро огняне[8]. Більшість богословів сходяться на думці, що Бог не примушує до добра та спасіння, лишаючи людині можливість відкинути їх[9]. Він бажає, щоб кожна людина спаслася, проте лишає їй свободу (даровану Ним же). Прийняття чи відкинення спасіння проявляється в діях людини — її «ділах»[10]. Цитати з Біблії
Спасіння в протестантизміПредвідання і передвизначення (або доля)У Протестантському вченні існує доктрина напередвизначення яка стверджує, що доля людини після смерті, довічні муки чи спасіння, вже визначені Богом, і людина безсила що-небудь змінити. Ця ідея поширена в кальвінізмі, реформатському богослів'ї, яке походить від теології Жана Кальвіна. Натомість лютерани розглядають це питання фактично діаметрально протилежним чином: Розділ XI «Формули Злагоди» стверджує «відмінність між передзнанням [Бога] і передпризначенням», наголошуючи, що «передзнання [...] не є причиною зла або гріха [...] ані не є воно причиною їхньої загибелі, за яку вони [люди] відповідають самі», натомість «передпризначення або вічне вибрання Боже має справу лише з побожними, улюбленими дітьми Божими, будучи причиною їхнього спасіння, яке Він також забезпечує, як і розпоряджається тим, що до нього належить. На цьому [передпризначенні Божому] наше спасіння так твердо ґрунтується, що сили адові його здолати не можуть (Івана 10:28; Мт. 16:18)», але причина того, що не всі люди зможуть спастись, полягає не в детермінізмі, а «в тому, що вони або зовсім не чують Божого Слова, але охоче його зневажають, закривають свої вуха і роблять твердими свої серця, і в такий спосіб позбавляють Святого Духа звичного шляху, так, що Він не може чинити в них Свого діла; або ж коли вони почують його, то не надають йому значення і не звертають на нього уваги. Через це відповідальним [за духовну загибель людей] є не Бог і Його вибрання, але їхня нечестивість (2 Петр. 2:1 і далі; Луки 11:49, 52; Євр. 12:25 і далі)».[1] [Архівовано 29 грудня 2008 у Wayback Machine.] Православні християни відкидають вчення про передвизначення чи долю як єретичне. Спасіння в мунізміСпасіння тут розглядається як процес відновлення зв'язку між людиною і Богом через прийняття Месії, що є Істинним Батьком людства.[11] Згідно з Божим Принципом, спасіння можливе лише шляхом виконання умов відкуплення, які дозволяють людині відновити свою первісну природу і звільнитися від впливу сатани.[12] На відміну від православ'я або протестантизму мунізм пропонує більш активний підхід до спасіння, вимагаючи від людей виконання певних дій і умов у їхньому духовному розвитку. У православ'ї спасіння часто бачиться як результат участі в таїнствах церкви, що забезпечують благодать і очищення. Протестантизм, натомість, акцентує на особистій вірі в Ісуса Христа як Спасителя, що приводить до спасіння через віру. Церква Об'єднання ж, поєднуючи ці підходи, стверджує, що спасіння вимагає не лише віри, але й активної участі в процесі відкуплення через виконання певних умов. Це дозволяє людям не тільки отримати прощення, але й досягти глибшого духовного зростання і єдності з Богом.[13] У 1990-х роках Мун Сон Мьон оголосив кінець епохи індивідуального спасіння й перехід до епохи сімейного спасіння. Ним було сформульовано доктрину «сімейного спасіння».[14][15] Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
