Седрік Віллані

Седрік Віллані
фр. Cédric Villani
Народився	5 жовтня 1973(1973-10-05)[1][2][…] (51 рік)  Брив-ла-Гаярд[4]
Місце проживання	Париж
Країна	Франція[5]
Діяльність	математик, викладач університету, політик, professors, scientific professions
Alma mater	Вища нормальна школа Університет Париж IX ліцей Людовика Великого
Галузь	математичний аналіз, теорія диференціальних рівнянь[d] і математика[6]
Заклад	Ліонський університет Клода Бернара 1 Ліонський університет
Посада	директор і депутат Національної асамблеї Франції
Науковий ступінь	доктор габілітований (2008) і доктор[d][7] (1998)
Науковий керівник	П'єр-Луї Ліон
Вчителі	П'єр-Луї Ліон[8]
Аспіранти, докторанти	Clément Mouhotd Алессіо Фігаллі François Bolleyd[9] Rémi Peyred[9] Thomas Gallouëtd[9] Max Fathid[9]
Членство	Французька академія наук SAM High Level Groupd French-American Foundationd Папська академія наук Conseil stratégique de la recherched Інститут університетів Франціїd (2010) Європейська академія[10] Scientific Council of Wikimedia Franced (жовтень 2017) European Academy of Sciencesd[11]
Партія	Renaissance (2020) і Ecology Democracy Solidarityd
Батько	Patrice Villanid
Мати	Jacqueline Villanid
Брати, сестри	A-P Villanid Vivien Villanid
У шлюбі з	Claire Calmetd
Діти (2 )	Neven Villanid[12]
Родичі	Arnaud Villanid, Béatrice Bonhommed і Mario Villanid
Нагороди	медаль Філдса (2010) премія Ферма (2009) Joseph Doob Prized (2014) Jacques Herbrand Prized (2007) Премія Пуанкареd (2009) Гіббсівська лекція (2013) Prix François-Mauriacd (2013) премія Пеаноd (2013) почесний доктор Берлінського технічного університетуd honorary doctor of the University of Chiled почесний доктор Левенського католицького університетуd Cours Peccotd (2002) Gili Agostinelli Prized (2012) премія Європейського математичного товариства (2008) золота медаль Пія XId (2014) honorary degree of HEC Parisd
Особ. сторінка	cedricvillani.org
Висловлювання у Вікіцитатах  Седрік Віллані у Вікісховищі

Седрік Віллані (фр. Cédric Villani, нар. 5 жовтня 1973(19731005) Брив-ла-Гаярд, Франція) — французький математик, лауреат премії Філдса 2010 року. Працює в галузі рівнянь з частинними похідними та математичної фізики.

Віллані навчався в Вищій нормальній школі в 1992—1996 роках. 1998 року захистив докторську дисертацію в університеті Париж-Дофін під науковим керівництвом П'єр-Луї Ліона. У 2000 році стає професором École Normale Supérieure de Lyon, у 2009 — директором паризького інституту Анрі Пуанкаре.^[13][14]

Наукова робота Віллані зосереджена на теорії рівнянь з частинними похідними та їх використанні в статистичній механіці, в першу чергу в рівнянні Больцмана. Разом із Клеманом Муо він також працював з нелінійним загасанням Ландау.^[15] Інші наукові роботи стосуються теорії оптимального транспортування та її застосування в диференційній геометрії.

Філдсівську премію одержав за роботу над загасанням Ландау та рівнянням Больцмана.^[14]

• 2001:Louis Armand Prize
• 2003:Cours Peccot^[fr]
• 2006:Доповідач на Міжнародному конгресі математиків у Мадриді
• 2007:Премія Жака Ербрана (Французька Академія Наук)
• 2008:Премія Європейського математичного товариства^[16]
• 2009:Премія Ферма^[17]
• 2009:Премія Пуанкаре^[en][18]
• 2009:Лицар Ордену «За заслуги»
• 2010:Премія Філдса^[19]
• 2011:лицар Ордену Почесного легіону
• 2012:член Європейської Академії
• 2013:член Французької академії наук^[20]
• 2013:Гіббсовська лекція^[21]
• 2014:Золота медаль Пія XI^[en]
• 2014:Joseph L. Doob Prize^[de]
• 2015:Ейлеровська лекція
• 2016:член Папської академії наук
• 2017:Лекція Гаусса^[en]

• Mathematical Topics in collisional kinetic theory. In: Denis Serre, Susan Friedlander (Herausgeber): Handbook of mathematical fluid dynamics. Band 1, Elsevier 2002.
• Topics in Optimal Transportation. American Mathematical Society 2003.
• Optimal transport, old and new (= Grundlehren der mathematischen Wissenschaften Band 338). Springer Verlag, Berlin/Heidelberg 2009, ISBN 978-3-540-71049-3.
• Optimal transportation, dissipative partial differential equations and functional inequalities (Lecture notes in Mathematics, Band 1813). Springer Verlag, 2002 (Caffarelli, Salsa Herausgeber).
• Limites hydrodynamiques de l’équation de Boltzmann (d'après C. Bardos, F. Golse, C. D. Levermore, P.-L. Lions, N. Masmoudi, L. Saint-Raymond), Séminaire Bourbaki Nr. 893, Juni 2001, Astérisque Band 282, 2002.
• mit G. Toscani: Sharp entropy dissipation bounds and explicit rate of trend to equilibrium for the spatially homogeneous Boltzmann equation, Commun. Math. Phys., Band 203, 1999, S. 667—706
• mit G. Toscani: On the trend to equilibrium for some dissipative systems with slowly increasing a priori bounds, J. Stat. Phys., Band 98, 2000, S. 1279—1309
• A review of mathematical topics in collisional kinetic theory. In: Handbook of mathematical fluid dynamics, North-Holland, Band 1, 2002, S. 71–305.
• Cercignani's conjecture is sometimes true and always almost true, Commun. Math. Phys., Band 234, 2003, S. 455—490
• mit Laurent Desvillettes: On the trend to global equilibrium for spatially inhomogeneous kinetic systems: The Boltzmann equation, Inventiones Mathematicae, Band 159, 2005, S. 245—316
• Mathematics of granular materials. In: J. Statistical Physics. Band 124, 2006, S. 781—822.
• Hypocoercivity, Memoirs American Mathematical Society, Band 202, 2009.
• mit C. Mouhot: On Landau damping, Acta Mathematica, Band 207, 2011, S. 29–201, Arxiv
• Das lebendige Theorem, S. Fischer, Frankfurt am Main 2013, ISBN 978-3-10-086007-1 (original: Théorème vivant, Bernard Grasset, Paris 2012). Review von Jacques Hurtubise, Notices AMS, 2014, Nr.2, pdf
• Les Coulisses de la création, Flammarion, Paris 2015 (mit Komponist und Pianist Karol Beffa)

• Персональна сторінка
• Седрік Віллані, Mathematics Genealogy Project