До XVIII століття містечко Княже (нині село Сонячне) було власністю родини Четвертинських, з XVIII століття до початку XX століття — родини Грохольських. Наприкінці XIX та на початку XX століття Княже входило до Ямпільського повітуПодільської губернії. Поруч із містечком Княже знаходилося село Княже (нині село Княжа Криниця).
У 1923 році містечко Княже було перейменоване на Радянське і включене до складу Крижопільського району. Станом на 1946 рік населений пункт не значився на обліку. У 1957 році включений до обліку як селище Радянське. Станом на 1967 рік Радянське було перейменоване на Сонячне і станом на 1972 рік мало статус села.
Географія
Станом на 2024 рік село займало площу 0,25 км² (25 га)[1].
За описом 1883 року, Княже (Княжопіль) було малим містечком, що знаходилося поблизу одесько-київської залізниці, у рівнинній місцевості із чорноземними ґрунтами[3]. За описом 1893 року, містечко Княжопіль (Княжі Корчми) знаходилося за 54 версти від повітового міста Ямпіль і за 19 верст від волосного центру Тиманівки. Найближчою поштовою та залізничною станцією був Крижопіль (4 версти), найближчою земською станцією — Тиманівка (19 верст)[4].
Назва
До 1923 року населений пункт мав назви Княже[5][6][7] (Kniaże[3]), Княжопіль[8][9][4][10] (Kniażpol[3][11] або Kniażopol[12]), Княжі Корчми[4][7], Княже-Тиманівка[8][13][14][15][16]. У 1923 році перейменований на Радянське[7]. Станом на 1967 рік Радянське було перейменоване на Сонячне[17][18].
У Російській імперії станом на 1883—1905 роки містечко Княже (Княжопіль) належало до Тиманівської волості Ямпільського повітуПодільської губернії[3][4][5], згодом — до Княжівської волості того ж повіту[7].
В Українській СРР містечко Княже було перейменоване на Радянське і включене до Крижопільського району[7], створеного в 1923 році. Крижопільський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи, у червні 1930 року — приєднаний до Вінницької округи, у вересні 1930 року — переведений у пряме підпорядкування Української СРР, з 1932 року — включений до складу новоствореної Вінницької області[21].
Під час румунської окупації (1941—1944) Крижопільський район (Raionul Crijopol) було включено до Жугастрівського повіту(Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія[22], що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою.
Станом на 1946 рік населений пункт не значився на обліку[23]. У 1957 році включений до обліку як селище Радянське[24]. Станом на 1967 рік Радянське було перейменоване на Сонячне та станом на 1972 рік мало статус села[17][18]. У подальший період до 2020 року cело Сонячне залишалося в складі Крижопільського району Вінницької області та підпорядковувалося Голубецькій сільській раді[18].
Історія
У складі Речі Посполитої
За описом Антоні Урбанського, містечко Княжопіль з XVI століття належало родині Четвертинських, з XVIII століття — перейшло у власність родини Грохольських[12]. У 1787 році Княжопіль отримав від короля Станіслава-Августа дозвіл на запровадження в ньому 11 ярмарків[8][11].
У складі Російської імперії
У 1840 році поміщик граф Грохольський відкрив тут винокурний завод[6][25]. У 1870 році в 4 верстах від містечка було відкрито залізничну станцію КрижопільКиєво-Балтської залізниці[4][26]. На початку 1880-х років у Княжополі було 150 будинків, три крамниці і 10 ремісників; щотижня по четвергах проводилися базари[3][27]. Кількість базарних днів становила 52 на рік[13]. Площа селянських земель складала 1061 десятину, поміщицьких — 2511 десятин[3].
За даними на 1898 рік, містечко Княжопіль, разом із селами Андріашівка, Княже (нині Княжа Криниця), Мала Кісниця (нині Кісниця) та присілком Антонова, належало графу Тадеушу (Фаддею) Грохольському, який проживав у містечку Стрижавка. Загальна площа маєтку становила 2582 десятини 767 сажнів землі, зокрема: садибної — 56 десятин 2149 сажнів, орної — 1310 десятин 2174 сажні, лісу — 1144 десятини 426 сажнів. Управління маєтком здійснював дворянин Владислав Девоббе[10]. За даними на 1905 рік, у містечку Княжопіль діяли 2 єврейські молитовні школи, міщанське управління, урядницький пункт; 3 заїжджі двори[5].
У 1919—1920 роках на території залізничної станції Крижопіль (в 4 верстах від містечка) та на навколишніх землях відбувалися бойові дії між союзницькими військами УНР і Галицької армії та військами РСЧА і ЗСПР. Зокрема, 5 травня 1920 року поблизу Княжопіля проходила лінія фронту ст. Княжопіль — Гарячківка — Джугастра — по річці Марківка — Вербка — м. Ямпіль між Армією УНР та 41-ю стрілецькою дивізією РСЧА[28]. У червні 1920 року, під час польсько-радянської війни, через Княжопіль проходила лінія фронту Чоботарка (нині Заболотне) — Княжопіль — Голубече — Джугастра — річка Марківка[29].
Єврейська громада
Євреї, які проживали в Княжому, згадуються в історичних документах, починаючи з XVIII століття[30]. У 1765 році тут було 4 євреї, приписаних до громади Комаргорода, в 1791 році — 11 осіб, приписаних до громади Томашполя[31][32]. У 1852 році в Княжому було 5 євреїв-ремісників[16][33]. У 1853 році в містечку діяла одна молитовна школа, що мала 198 парафіян; громада користувалася послугами рабина Томашполя[34]. У 1889 році серед 560 жителів 98 % складали євреї[13][35]. У 1897 році чисельність єврейської громади становила 1040 осіб (95 % населення)[15][36].
На початку XX століття єврейська громада Княже утримувала 2 молитовні будинки. З 1902 року рабином був р. Авраам Марковський (нар. 1873)[37]. Євреям належали 3 бакалійні та 3 борошняні крамниці, а також виробництво плетених виробів із соломи[6][38]. З появою і розвитком при найближчій залізничній станції містечка Крижопіль багато євреїв із Княжого переселилися туди. До початку Другої світової війни в Княжому майже не залишалося євреїв[39].
Населення
Чисельність
За даними на 1864 рік, у містечку Княже-Тиманівка (Княжопіль) було 218 жителів[8].
За даними на 1885 рік, у містечку Княжопіль було 142 двори та 1071 житель[9].
За даними на 1889 рік, у містечку Княже-Тиманівка було 52 двори та 560 жителів[13].
За даними на 1893 рік, у містечку Княжопіль (Княжі Корчми) було 133 двори та 932 жителі[4].
За даними на 1905 рік, у містечку Княже було 99 дворів та 477 жителів[5].
За даними на 1925 рік, у містечку Радянське було 103 господарства і 438 жителів[7].
За переписом 1989 року постійне населення села Сонячне становило 145 жителів. Наявне населення становило 144 жителі[40].
За переписом 2001 року постійне населення села Сонячне становило 135 жителів. Наявне населення також становило 135 жителів[41][42].
За даними на 1 січня 2024 року, населення села Сонячне становило 96 жителів[1].
Населення села Сонячне
1864 рік
1885 рік
1889 рік
1893 рік
1897 рік
1905 рік
1925 рік
1989 рік
2001 рік
2024 рік
Жителів
218
1071
560
932
1094
477
438
145
135
96
Дворів
—
142
52
133
—
99
103
—
—
—
За статтю та віком
За переписом 1897 року в містечку Княже-Тиманівка серед 1094 жителів було 518 чоловіків (47,35 %) та 576 жінок (52,65 %)[14].
За переписом 1989 року в селі Сонячне серед 145 жителів постійного населення було 60 чоловіків (41,38 %) та 85 жінок (58,62 %). Серед 144 жителів наявного населення було 60 чоловіків (41,67 %) та 84 жінки (58,33 %)[40].
За даними на 2024 рік, у селі Сонячне серед 96 жителів було зареєстровано 34 чоловіки (35,42 %; з них 4 чоловіки 18—26 років та 18 чоловіків 27—59 років), 44 жінки (45,83 %), 16 дітей до 14 років (16,67 %) і 2 дітей 14—17 років (2,08 %)[1].
Демографічний склад села Сонячне (2024)
Зареєстровано всього
Чоловіків
Жінок
Дітей до 14 років
Дітей 14—17 років
Всього
%
18—26
27—59
осіб
%
осіб
%
осіб
%
96
34
35
4
18
44
46
16
17
2
2
За мовою
За переписом 2001 року в селі Сонячне серед 135 жителів постійного населення 134 людей (99,26 %) вказали рідною мовою українську, 1 людина (0,74 %) — російську[41][43].
Моше Глазер (нар. 1892) — письменник і поет, писав на їдиші. Народився в Княжому, з 1910 року жив у Крижополі[46].
Чолинець Дмитро Михайлович (1991—2022) — старший солдат, військовослужбовець 110-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву (в/ч А7038). Житель Сонячного, уродженець села Кринички Городківської громади. Загинув під час російсько-української війни 26 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоселівка Донецької області[47].
↑ абвгдеРадянське (Княже, Княжі Корчми) // Населені місця Поділля / Центральне статистичне управління України; Подільське губерське статистичне бюро. — Винниця : Держдрукарня ім. т. Леніна, 1925. — С. 360—361.
↑ абс. Княже Тиманівка // І. Г. До історії ремісної праці між євреями на Україні // Збірник праць єврейської історично-археографічної комісії. — У Київі, 1929. — Т. II. — С. 308.
↑ абСонячне с. Прадідівська слава. Процитовано 27 жовтня 2024.
↑Княжеполь // 100 еврейских местечек Украины : исторический путеводитель / Лукин В., Соколова А., Хаймович Б. (авторы-составители). — СПб : Издатель А. Гершт, 2000. — Вип. 2 : Подолия. — С. 524. — 704 с. — Містить посилання на: ВЮЗК, 1911. С. 1072. — ISBN 5-901249-01-1.(рос.)
↑Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. I. — М. : Транспорт, 1981. — С. 262. — 100 000 прим.(рос.)
↑Н. Е. Какурин и В. А. Меликов. Война с белополяками, 1920 г. — Москва : Государственное военное издательство, 1925. — Глава VII. — С. 167. — 520 с. — Містить посилання на: Дело штаба Р. К. К. А. № 6-б, по описи В.-уч. Архива. № 1247.
