Станом на XIX — початок XX століття Іллівка (Іллєве Поле) входила до Ольгопільського повітуПодільської губернії Російської імперії та перебувала у власності родини Бжозовських. В Українській РСР Іллівку було включено до Крижопільського району, спочатку в складі Тульчинської округи (1923—1930), згодом — Вінницької області (з 1932 року). Під час Другої світової війни Іллівка входила до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія (1941—1944).
Географія
Село Іллівка знаходиться за 8 кілометрів від адміністративного центру територіальної громади, селища Крижопіль[3], і займає площу 0,49 км² (49 га)[1].
За описом 1901 року, Іллівка (на той час присілок Іллєве Поле) лежало в трьох верстах на захід від Волосько-Крикливця (нині частина села Крикливець) та було розташоване на рівнині, південна й північна сторони якої сходили в котловину[4].
За даними на 1905 рік, Іллєве Поле знаходилося за 47 версти від повітового міста Ольгопіль і за 16 верст від волосного правління в Піщанці; найближча поштова, земська та залізнична станція були за 5 верст у Крижополі[5].
Назва
У минулому Іллівка була відома як Іллєве Поле[6] (Iłowe Pole[7][8], Ильево-Поле[9][10][4][5]) або Крикливецька Слобідка (Krzykliwiecka Słobódka[7][8], Крикливецкая слободка[9]). У виданні Подільського губерського статистичного бюро 1925 року вживалася назва Ільково Поле (Ільківка)[11]. Також зустрічаються варіанти запису Іллеве Поле[12], Ільєве Поле[13] та Ілієве-Поле[14].
В Українській СРР Іллівка увійшла до Крижопільського району[11], створеного в 1923 році при встановленні нового адміністративно-територіального поділу Поділля. Крижопільський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи[17], у червні 1930 року був приєднаний до Вінницької округи[18], у вересні переведений у пряме підпорядкування Української СРР[19] та з 1932 року включений до складу новоствореної Вінницької області[20].
Під час румунської окупації (1941—1944) Іллівка у складі Крижопільського району (Raionul Crijopol) була включена до Жугастрівського повіту(Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія[21], що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою.
Станом на 1946 рік та в подальший період до 2020 року Іллівка залишалася в складі Крижопільського району Вінницької області — спочатку в межах Української РСР, з 1991 року — незалежної України. Іллівка підпорядковувалася Крикливецькій сільській раді[22][23][24].
У 1786 році Іллівка (присілок Іллєве Поле) згадується у зв'язку з продажем разом із сусідніми селами (зокрема, Крикливцями Волоським і Руським) попереднім власником Вінцентієм ПотоцькимСтаніславу Щенсному Потоцькому, а в 1787 році — перепродажем Станіславом Потоцьким Каєтану Собанському[6]. Згодом поселення перейшло у власність Бжозовських[7][8].
У квітні 1861 року жителі сіл соколівського маєтку відмовилися виконувати панщину та інші повинності, передбачені селянською реформою («Положенням» від 19 лютого). Виступ був придушений введеними військами (силами 1-го батальйону Мінського і 3-го батальйону Єлецького піхотних полків)[25].
У 1870 році в 5 верстах від Іллєвого Поля було відкрито залізничну станцію Крижопіль[26], в 8 верстах — залізничну станцію Попелюхи[27], через які розпочався рух поїздів на новозбудованій дільниці Жмеринка — БірзулаКиєво-Балтської залізниці[9][5]. Станом на 1883 рік в Іллєвому Полі нараховувалося 365 десятин селянської землі та 1526 десятин панської землі (разом із Крикливцем)[8].
З 1896 року в Іллєвому Полі була школа грамоти, що розміщувалася у власній будівлі. Станом на 1901 рік Іллєве Поле згадується як приписний присілок, що належав до парафії Волосько-Крикливця (нині частина села Крикливець)[4]. У 1905 році власником Іллєвого Поля був Ян Бжозовський[5].
У 1919—1920 роках на території залізничної станції Крижопіль (за 5 верст від Іллівки) та на навколишніх землях відбувалися бойові дії між союзницькими військами УНР і Галицької армії та військами РСЧА і ЗСПР.
Перший радянський період
У травні 1932 року повідомлялося, що в Іллівці, Волосо-Крикливці та Русо-Крикливці відбулися виступи жінок чисельністю до 200 осіб, які прийшли до сільрад, демонструючи хліб із жолудів, яким їм доводилося харчувалися, і вимагали видачі хліба для харчування, посівного матеріалу та обшуків у місцевих активістів на предмет прихованих запасів. За даними Державного політичного управління, у цих селах тривала підготовка до нападу на склади Союзхліба на станції Крижопіль[28].
Під час Другої світової війни, з 22 липня 1941 року, Іллівка була окупована румунськими військами (гірським корпусом 3-ї румунської армії) та згодом включена в губернаторство Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою. 17 березня 1944 року Іллівка була зайнята радянськими військами (303-ю стрілецькою дивізією 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії2-го Українського фронту)[30].
Населення
Чисельність
За даними на 1882 рік, у присілку Іллєве Поле (Крикливецькій Слобідці) було 44 двори[7].
За даними на 1883 рік, в Іллєвому Полі було 162 жителі[8].
За даними на 1893 рік, в Іллєвому Полі було 110 дворів і 874 жителі[9].
За даними на 1905 рік, в Іллєвому Полі було 134 двори і 582 жителі[5].
За даними на 1925 рік, у селі Ільково Поле (Ільківка) було 159 господарств і 699 жителів[11].
За переписом 1989 року постійне населення села Іллівка становило 299 жителів. Наявне населення становило 288 жителів[31].
За переписом 2001 року постійне населення Іллівки становило 260 жителів. Наявне населення становило 258 жителів[32][33].
За даними на 1 січня 2023 року, населення Іллівки становило 188 жителів[3].
За даними на 1 січня 2024 року, населення Іллівки становило 170 жителів[34].
За даними на 1 січня 2025 року, населення Іллівки становило 174 жителі[35].
Населення села Іллєве Поле / Іллівка
Рік
1882
1883
1893
1897
1905
1925
1989
2001
2023
2024
2025
Жителів
—
162
874
549
582
699
299
260
188
170
174
Дворів
44
—
110
—
134
159
—
—
—
—
—
За статтю
За переписом 1897 року в Іллєвому Полі серед 549 жителів були 287 чоловіків (52,28 %) та 262 жінки (47,72 %)[10].
За переписом 1989 року в Іллівці серед 299 жителів постійного населення було 123 чоловіки (41,14 %) та 176 жінок (58,86 %). Серед 288 жителів наявного населення було 118 чоловіків (40,97 %) та 170 жінок (59,03 %)[31].
За даними на 2024 рік, в Іллівці серед 170 жителів було зареєстровано 68 чоловіків (40 %), 72 жінки (42,35 %) та 30 дітей до 18 років (17,65 %)[34].
За даними на 2025 рік, в Іллівці серед 174 жителів було зареєстровано 69 чоловіків (39,66 %), 72 жінки (41,38 %) та 33 дитини до 18 років (18,97 %)[35].
За мовою
За переписом 2001 року в Іллівці серед 260 жителів постійного населення 259 людей (99,62 %) вказали рідною мовою українську, 1 людина (0,38 %) — російську[32][36].
Станом на 2025 рік в Іллівці було зареєстровано 1 фермерське господарство[37].
Транспорт
Через село Іллівка проходить автомобільна дорога загального користування місцевого значення О020902 Іллівка — Павлівка, що сполучається з територіальною автомобільною дорогою Т 0233Вапнярка — Крижопіль — Піщанка — КПП «Загнітків»[38].
Вівсяний Леонтій Михайлович (1899—1938) — бунчужний повстанського з'єднання «Запорозька Січ» отамана Юхима Божка (1919—1920). У лютому 1938 року арештований НКВС, 4 квітня 1938 року розстріляний у вінницькій тюрмі[41].
Микитюк Володимир Анатолійович (1988—2023) — учасник російсько-української війни, солдат, стрілець-номер обслуги 3-го аеромобільного відділення 1-го аеромобільного взводу 2-ї аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону 81-ї бригади. Житель Іллівки. Загинув 7 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання біля селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[42].
↑ абвгНаселені місця Поділля / Центральне статистичне управління України; Подільське губерське статистичне бюро. — Винниця : Держдрукарня ім. т. Леніна, 1925. — С. 358—359.
↑ абОтмена крепостного права на Украине. Сборник документов и материалов. — К. : АН УРСР, 1961. — С. 180—181, 198(?).(рос.)
Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60—90-ті рр. XIX ст.). — К. : Наук. думка, 1970. — С. 99(?). — 304 с.
↑Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. I. — М. : Транспорт, 1981. — С. 262. — 100 000 прим.(рос.)
↑Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. II. — М. : Транспорт, 1981. — С. 38. — 100 000 прим.(рос.)
↑Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. Збірник документів та матеріалів / Обласна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» (голова І. С. Гамрецький, заступники голови В. П. Лациба, С. С. Нешик та ін.) / Автори-упорядники: Р. Ю. Подкур, В. Ю. Васильєв, П. М. Кравченко, В. П. Лациба, І. П. Мельничук, В. І. Петренко. — Вінниця : ДП «ДКФ», 2007. — С. 292—293. — 704 с. — Спецповідомлення заступника начальника Вінницького обласного відділу ГНУ П. Рахліса секретарю Вінницького обкому КП(б)У М. Алексееву про «волинки» в Крижопільському районі від 20 травня 1932 р. — ISBN 978-966-7151-87-4.
_(1820).gif)
