Східно-Центральна Європа

Центрально-Східна Європа — регіон між німецькомовними та східнослов'янськими державами.^[1][2] Цей регіон описується як такий, що розташований між двома: між двома світами, між двома етапами, між двома майбутніми.^[3]

Концепція відрізняється від концепції Центральної та Східної Європи, яка базується на критеріях^[4], за якими держави Центральної та Східної Європи належать до двох різних географічних регіонів Європи.

У 1950-х роках Оскар Галецький, який виділив чотири регіони Європи (Західну, Західно-Центральну, Східно-Центральну та Східну Європу), визначив Східну та Центральну Європу як регіон від Фінляндії до Греції^[5], «східну частину Центральної Європи». між Швецією, Німеччиною та Італією, з одного боку, і Туреччиною та Росією з іншого».^[6] За словами Галецького:

У ході європейської історії велика кількість народів у цьому регіоні створювали власні незалежні держави, іноді досить великі та могутні; у зв’язку із Західною Європою розвивали свої окремі національні культури і сприяли загальному поступу європейської цивілізації.^[6]

Пол Роберт Маґочі описав цей регіон у своїй праці «Історичний атлас Східно-Центральної Європи». Його ідея розділила Центральну Європу на 3 основні зони:

• Північна зона, розташована між Балтійським морем (на півночі) і трасою Рудні гори — Судети — Північні Карпати — річка Прут (на півдні) і Дніпро на сході. Країни, які автор розмістив у цій зоні: Білорусь, колишня Східна Німеччина, Литва, Молдова, Польща та Україна (на захід від Дніпра) – ця територія приблизно збігається з колишньою Річчю Посполитою (за вирахуванням східної частини Молдови, пізніше названа Бессарабією).
• Альпійсько-Карпатська зона, розташована на півдні північної зони, омивається на півдні річками Купа — Сава — Дунай. Ця територія охоплює Паннонський басейн і приблизно збігається з колишньою імперією Габсбурґів до середини XIX століття та Дунайськими князівствами (Волощиною та Молдавією). До цієї зони автор відносить Австрію, Хорватію, Чехію, Угорщину, північно-східну Італію, Румунію, Сербію (на північ від Сави та Дунаю), Словаччину та Словенію.
• Балканська зона, розташована на півдні Альпійсько-Карпатської зони і суміжна з Балканським півостровом. До цієї зони автор відносить такі країни: Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Греція, Чорногорія, Північна Македонія, Центральна Сербія та європейська частина Туреччини.

Для розгляду технічних проблем вітчизняної стандартизації географічних назв була створена Група експертів ООН з географічних назв (UNGEGN). Група складається з експертів з різних лінгвістичних/географічних відділів, які були створені на конференціях ООН зі стандартизації географічних назв.

• Балтійський дивізіон:^[7] Естонія, Латвія, Литва, Польща та Росія.
• Східно-Центральна та Південно-Східна Європа^[7]: Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Греція, Грузія, Кіпр, Північна Македонія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія та європейська частина Туреччини.
• Відділ Східної Європи, Північної та Центральної Азії:^[7] Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Україна та Узбекистан.
• Романо-еллінський поділ:^[7] Андорра, Бельгія, Кіпр, Франція, Греція, Святий Престол, Італія, Люксембург, Молдова, Монако, Португалія, Румунія, Іспанія, Швейцарія та європейська частина Туреччини.

• Міжнародна федерація інститутів Східно-Центральної Європи має у своєму складі чотири інститути (Люблін, Прага, Братислава та Вільнюс) і включає понад сто членів з Білорусі, Хорватії, Чехії, Литви, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини й України. Інститути були засновані після 1990 року з секретаріатом, щоб стимулювати дискусію про центральноєвропейський простір між Сходом і Заходом.^[9] Цей досвід співпраці – з самого початку відкритий для представників інших національних держав Східної та Центральної Європи, а також росіян, німців та євреїв – дозволив створити Об’єднаний комітет ЮНЕСКО та Міжнародний комітет історичних наук (ICHS) . Першим президентом комітету був Єжи Клочовський, багаторічний член Виконавчої ради ЮНЕСКО та президент Інституту Східно-Центральної Європи в Любліні.^[10] 10 засідань комітету (у Парижі, Любліні, Осло та Сіднеї) були присвячені Східно-Центральній Європі.^[11] Федерація підтримує офіційні відносини з ЮНЕСКО.^[12][13]
• Східно-Центрально-Європейський центр при Колумбійському університеті^[14] було створено «для сприяння вивченню країн, що лежать між Німеччиною та Росією та між Балтійським і Егейським морями». Його класифікація охоплює Австрію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Боснію і Герцеговину, Естонію, Латвію, Литву, Молдову, Північну Македонію, Польщу, Румунію, Сербію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Україну, Чехію, Чорногорію та Хорватію.
• CEEM (Центр дослідження Середнної Європи)^[15] визначає Серединну Європу як територію, розташовану між Німеччиною та Росією, від Балтійського регіону до Балкан. Центр проводить дослідження 18 європейських культур: болгарської, боснійської, естонської, латвійської, литовської^[en], лужицької, македонської, польської, румунської^[en], сербської, словацької, словенської^[en],, угорської^[en], української, чеської^[en], чорногорської, фінської та хорватської.
• Утрехтські дослідження середньовічної писемності в Утрехтському університеті визначили Східну Центральну Європу як «регіон в межах історичних кордонів пізньосередньовічних королівств Богемії, Угорщини та Речі Посполитої».^[16]

• Міхаель Фуше^[17] визначив Серединну Європу як «проміжний геополітичний простір між Заходом і Росією, простір історичних переходів між цими двома організаційними полюсами; політичні та територіальні спадкоємці, нав’язані зі Сходу, тобто з Кремля; нині процес упорядкування, нав’язаний Заходом. На думку цього автора, Серединну Європу утворюють такі субрегіони:
  • На півночі – Центральній Європі stricto sensu (Хорватія, Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина та Словенія)
  • На півдні – Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Румунія, Сербія, регіон «перетікає в бік Білорусі та України»
  • Вважається, що Греція не є частиною Серединної Європи, але відіграє там важливу роль.
• Даніель Келін – у підсумковому звіті НАТО та Європейської Унії на Балканах – порівняння, підготовленому румунським науковим співробітником НАТО Даніелем Келіном^[18] виділяються три субрегіони Середньої Європи:
  • Північна Серединна Європа (Естонія, Латвія та Литва – Балтійські дердави)
  • Центральна Європа stricto sensu (Чехія, Угорщина, Польща та Словаччина)
  • Південно-Східна Європа (Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Сербія, Чорногорія, Північна Македонія, Румунія, Словенія, а також континентальні частини Греції та європейська Туреччина)

Південно-Східна Європа відрізняється від Балкан, визначених як регіон, що складається з Албанії, Боснії та Герцеговини, Болгарії, Хорватії, Греції, Чорногорії, Північної Македонії, Румунії, Сербії та Словенії.

Східно-Центральна Європа іноді визначається як східна частина Центральної Європи^[19][20] і обмежується державами-членами Вишеградської групи – Чехією, Угорщиною, Польщею та Словаччиною. Це визначення близьке до німецької концепції Ostmitteleuropa.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: East/Central Europe

• Вишеградська група
• Західно-Центральна Європа^[de]
• Західна Європа
• Центральна Європа
• Серединна Європа
• Східна Європа
• Стара Європа і Нова Європа^[en]

• J. Kloczowski, East Central Europe in the historiography of the countries of the region, Institute of East Central Europe, Lublin, 1995
• J. Kłoczowski (ed.), Central Europe Between East and West, Lublin 2005, ISBN 83-85854-86-X
• East – Central Europe's Position within Europe. Between East and West, Lublin 2004, ISBN 83-85854-81-9
• O. Halecki, Borderlands of Western Civilization: A History of East Central Europe, Fordham University (1952, 1980) (available on-line) [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.]
• I. Loucas, The New Geopolitics of Europe & The Black Sea Region, Naval Academy, UK National Defence Minister's Staff, p. 8
• O. Halecki, The limits and divisions on European history, Sheed&Ward, New York 1950
• Y.Shimov, Middle Europe: On the way home, Eurozine 2002/10/11^[21]
• Myant, Martin; Drahokoupil, Jan (2010), Transition Economies: Political Economy in Russia, Eastern Europe, and Central Asia, Wiley-Blackwell, ISBN 978-0-470-59619-7
• N. Popa, Frontiere, regiuni transfrontalieresşi dezvoltare regionala in Europa Mediana, [Borders, Transborder Regions and Regional Development in Median Europe] Ed. Universitatii de Vest, Timișoara, 2006
• G. Zrinscak, L' Europe médiane : des pays Baltes aux Balkans (Dossier n. 8005), La Documentation française 1999^[22]
• P. Verluise, Géopolitique de l'Europe. L'Union européenne élargie a-t-elle les moyens de la puissance ?, Collection Référence géopolitique, Paris, éd. Ellipses, 2005^[23]