Сімович Василь Іванович

Сімович Василь Іванович
Псевдоніми	Верниволя В., Сімартич, Васаген, В. С., Вв., В-я., В., Сім-ич
Народився	9 березня 1880(1880-03-09)  Гадинківці, Гусятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина, Австрія
Помер	13 березня 1944(1944-03-13)[1] (64 роки)  Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання	Личаківський цвинтар[2]
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Діяльність	мовознавець, філолог, редактор
Alma mater	ЧНУ імені Юрія Федьковича
Галузь	філологія[3], редагування[3] і педагогіка[3]
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка
Посада	ректор Львівського університету
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Родичі	Сімович Роман Аполлонович і Ігор Сімовичd
Роботи у Вікіджерелах  Сімович Василь Іванович у Вікісховищі

Васи́ль Іва́нович Сімо́вич (9 березня 1880, Гадинківці, Гусятинський район Тернопільська область — 13 березня 1944, Львів) — український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923). Псевдоніми: Верниволя В., Сімартич, Васаген; крипт. — В. С., Вв., В-я., В., Сім-ич.

Народився у багатодітній родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, а потім у Станиславівській класичній гімназії (Івано-Франківськ) у 1899. Вступив до Чернівецького університету на філософський факультет, здобув спеціальність «українська, слов'янська та класична філологія». Став найкращим учнем Степана Смаль-Стоцького.

1902—1903 — співредактор видань РУП, що друкувалися у Чернівцях (журнали «Гасло», «Селянин» та ін.) та газети «Буковина». Входив до складу Спілки В. — гуртка укладачів виданого у Чернівцях 1912 під керівництвом Володимира Кміцикевича «Німецько-українського словника».

1914—1918 — співробітник Союзу Визволення України. Разом із С. Смаль-Стоцьким, Б. Лепким, А. Чайківським проводив у таборах полонених українців (що були розташовані у таких містах Німеччини та Австро-Угощини як Раштат, Вецляр, Зальцведель, Фрайштадт) культурно-освітню діяльність. Група організовувала курси для неписьменних, читальні, театральні трупи, трикласні народні школи. У новостворених народних університетах Василь Сімович викладав основи психології, давню українську літературу, логіку, історію педагогіки. Саме під час викладання у таборах була видана «Практична граматика української мови» (1918), яка вже у 2-му виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики.

1920—1923 — редактор «Української Накладні» Якова Оренштайна (Берлін).

1923—1933 — професор Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі (1925 — проректор, завідувач кафедри української мови).

У 1939 році стає професором, завідувачем кафедри української мови у Львівському університеті. У липні 1941 обраний ректором, але німецька окупаційна влада не дозволила продовжити діяльність ВНЗ^[4].

У важкі воєнні 1942—1943 роки В.Сімович очолив Науковий фонд при Українському Центральному Комітеті, аби допомогти талановитим молодим студентам продовжити вищу науку у університетах Праги, Відня, Берліна^[5].

1941—1944 — редактор «Українського Видавництва».

Помер 13 березня 1944 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле 5, головна алея) біля дружини Ізидори Сімович.

Коло інтересів:

• українська історична антропонімія
• морфологія, фонетика української мови
• проблеми правопису
• культура мови та стилістика
• історія літературної мови

1911 року виходить праця «Дидактика. Доповнена основами логіки» С. Канюка, до якої В. Сімович укладає словник психологічних, логічних, дидактичних термінів. З 1916 року видає такі посібники: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати поукраїнському грамотним» (1919), що містять відомості з української орфоепії, орфографії, морфології, синтаксису, розраховані на якнайшвидше засвоєння мови.

Василь Сімович був учасником І з'їзду славістів-філологів у Празі (1929), з'їзду фонологів у Празі (1930), Міжнародного лінгвістичного з'їзду в Женеві (1931), з'їзду класичних слов'янських філологів (1931).

Окрім того, учений брав участь у роботі Празького лінгвістичного гуртка, Українського історико-філологічного товариства у Празі, був членом секції Української АН у Києві.

Членство у Празькому лінгвістичному гуртку та знайомство з фонологічною течією в мовознавстві вплинуло на мовознавчі переконання вченого. Він почав застосовувати фонологічний метод на ґрунті українського мовознавства. У цей період (1928—1939 рр.) виходять такі праці:

1. «Українське що» (1928)
2. «До морфології українських прикметників» (1933)
3. «Проблема гармонії складів в морфології слов'янських мов» (1938)
4. «Правописні системи Драгоманова» (1932)
5. «Йосиф Їречек і українська мова» (1932)^[6]

В. Сімович був першим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебнянським підходом до мови як вияву духовності нації (про це свідчить його праця «Рідна мова й інтелектуальний розвій дитини», що висвітлює і досі актуальні питання з соціолгінгвістики).

Науковець порушував питання періодизації та становлення правопису. У 1934 році вийшла друком розвідка для Української загальної енциклопедії, у якій автор встановлює такі основні етапи правописної системи:

1. X—XIV вплив звукових процесів на письмову передачу;
2. XVI—XVII сковування усталення народної мови церковними правописними традиціями;
3. XVIII боротьба традиційного й фонетичного правописних принципів;
4. XIX правописні реформи Максимовича, Куліша, Драгоманова;
5. XX унормування української літературної мови 1919, 1927, 1933 рр. Наскрізно простежується у статті боротьба двох культурних впливів на українську мову: візантійського та західноєвропейського (латинського), що пояснюється географічними та політичними умовами розвитку української держави^[7].

1908 року молодий вчитель Василь Сімович вирішив допомогти Іванові Франку у перевиданні першоповісті "Петрії і Довбущуки" (журнал «Друг»). У постскриптумі до повісті письменник зізнається:

«Знаючи хиби тої в молодих літах писаної повісті, я був би навіть не подумав передрукувати її, як би не предложення д. Василя Сімовича, професора учит. семінарії з Чернівців, який 1908 р., в часі, коли мене постигнуло нещастє чи щастє убезвладнення моїх рук, через посередництво д. В. Гнатюка попросив у мене дозволу передрукувати сю повість у видаваній ним „Бібліотеці для молодіжи“, яку він там дав переписати фонетичним правописом»^[8].

1920 року вийшла упорядковане видання творів Івана Франка «З вершин і низин». Крім поезій з однойменної збірки, Василь Сімович додав «Зів'яле листя», кращі вірші зі збірок «Мій Ізмарагд», «Давнє й нове», «Із літ моєї молодості» та поеми «Панські жарти» й «Великі роковини». Вперше було здійснено хноронологічний покажчик поетичних творів Івана Франка.

В. Сімович здійснив перевидання «Кобзаря» Тараса Шевченка (1921 рік). Епіграфом до передмови слугували слова Бориса Грінченка:

«Перед широким світом»: «Нема чого нам тішитися, що ось, мовляв, маємо такого великого поета, що його в кожній селянській хаті розуміють і що на йому може виховуватися нарід. Ми справді маємо великого поета, але в селянській хаті його ще не знають або мало розуміють. Зробимо ж, щоб люди з тієї хати піднялися духовно стільки, щоб справді могли його зрозуміти»^[9].

У виданні твори Т. Шевченка розташовані у хронологічній послідовності, майже до кожного написана стисла передмова. Допоміжний апарат («Зміст „Кобзаря“ за азбукою») створено у вигляді алфавітного покажчика творів поета.

Першою перекладацькою спробою Василя Сімовича став роман Л. Толстого «Воскресіння». Твір друкувався в газеті «Буковина» впродовж 1899—1900 рр., а в 1901 р. у Чернівцях вийшло окреме його видання під назвою «Відродженє». У перше десятиліття ХХ ст. вийшли й інші переклади В. Сімовича з російської літератури: комедія М. Гоголя «Ревізор», «Весняні мелодії» М. Горького, «У великодню ніч» В. Короленка, «Семеро повішених» Л. Андреєва^[10]. Їхні видання ініціювали члени студентського товариства «Січ», представники якого зосереджували свою увагу на культурно-освітній, науковій праці серед буковинських українців. Товариство видавало свою «Бібліотеку», редактором якої був В. Сімович.

• Сімович В. Рідне письменство: (що кожний українець повинен прочитати з рід. письменства) / др. Василь Сімович. — Відень: Накладом «Вістника політики, літ. й життя», 1918. — 30 с. [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Др. В.Сімович. Граматика української мови. — Київ-Ляйпціґ, 1919
• Сімович В. Граматика української мови: для самонавчання та в допомогу шкіл. науці / др. Василь Сімович. — 2-ге вид. з одмінами й додатками. — Київ ; Ляйпціг: Укр. накладня, [19–?]. — 583 с. : табл. [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Сімович В. На теми мови / др. Василь Сімович. — Прага ; Берлін: Нова Україна, 1924. — 45 с. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Сімович В. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIII стол.). — Прага, 1932.

• Білоус М., Терлак 3. Василь Сімович. 1880—1944. Життєписно-бібліогр. нарис. — Львів, 1995.
• Бичко З., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак Л. Сімович Василь Іванович / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 263-264. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Дзендзелівський Й. О. Сімович Василь Іванович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Сімович Василь // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Луцький О. І. Сімович Василь Іванович [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 577. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Сімович Василь Іванович // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. — ISBN 966-7492-19-2.
• Франкіана Василя Сімовича / упоряд.: М. Білоус, З. Терлак; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Л., 2005. — 234 c.

• Сімович Василь Іванович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 779-780.
• Сімович Василь // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1744-1745. — 1000 екз.
• Сімович В. Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм: із дод. О. Пчілки та влас. споминів про побут Л. Українки в Чернівцях / Василь Сімович. — Львів: Накладом Вид. кооп. «Хортиця», 1938. — 78 с. : фот. [Архівовано 20 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Ольга Шелюх. Принципи наукового редагування Василя Сімовича. (На прикладі видання творів Івана Франка) [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.]
• Козелко І. Р. Лінгвістична термінологія В. Сімовича в контексті граматик кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2019. [Архівовано 14 серпня 2021 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про українського мовознавця чи мовознавицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.