Українська філософська думка може бути складна для сприйняття іноземцями як інша філософська традиція (аналогічно українським народом — чужорідне), що відображає духовно-практичну історіюнації, характер ментальності українського етносу, оригінальність України з її соціокультурним тлом, і тільки розуміння усіх цих факторів у взаємодії є умовою розкриття самобутності української філософської думки[4].
Ідеї та риси
Українські мислителі передавали погляди більш наочно в контексті з життям, призначенням й життєвими обставинами людини, не вдавалися в абстрактне теоретизування (М. Гоголь, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Липинський та ін.)[6]. Виражали світоглядові особисті думки, аніж абстрактні схеми та теоретичні аргументи[6]. В українській філософії переважали емотивні елементи над раціональними[6]. Але разом із тим українській філософії прикметна гармонізація та синтезування, через що надто чіткі філософські системи не мали місця[6].
Українська філософія є частиною всесвітньої філософії[8]. Але вона відтворює самобутні підходи та шляхи розв'язання філософських проблем, що спираються на національні культурні традиції[8]. Дослідивши зміст і етапи розвитку філософської думки в Україні стає зрозумілою історія українського народу, особливості формування його духовного світу, його культури та традицій[8].
Періоди й етапи
У розвитку та в становленні філософії в Україні відокремлені періоди[8][1]:
Становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі;
Міжвідомчу збірку «Проблеми філософії» у 1966 р. редагував Д. Острянин[3]. Видатним представником дослідження проблематики у ділянці філософії природознавства був М. Омеляновський[3].
Український філософ-позитивіст Лесевич Володимир Вікторович у Російській імперії був засновником першої школи з викладанням наукукраїнською мовою, яку за доносом було знищено російською владою в Україні[12][13]. — Була заборона на викладання філософії в навчальних закладах України в складі Російської імперії, але філософська думка в Україні в другій половині XIX століття — на початку XX ст. значно активізувалася з поширенням нових філософських ідей, ця заборона була знята та створили в Україні перший для Російської імперії філософський журнал[14].
На початку 1970-х років в СРСР на теренах УРСР почалися репресії проти українських філософів виключно за одною ознакою — хто був носієм української мови та розробляв філософію українською мовою, далі були заборони на філософські публікації українською мовою в УРСР, з нав'язуванням друку філософських праць виключно російською мовою з 1977–1978 рр.[3].
вперше[3] українською мовою було видано «Короткий філософський словник» за ред. М. Розенталя і П. Юдіна у 1940 році;
— Коли унезалежнені народи формують свою історію, то представники імперіалістичного світогляду заперечують їх існування. Росія та їй подібні опиняються в ситуації дефіциту особистостей для хронології власної історії науки, історії літератури тощо. Широко відомо, коли називають у Росії та москвофіли в Україні українського письменника Гоголя «російським», українського поета Шевченка «російським», українського філософа Сковороду «російським» тощо. У зв'язку з чим виникають антитези, що не витримують критики, мовляв, «немає української філософії» та її буцімто «не існувало»[15]. Але національно-культурна самоідентичність передбачає ідентифікацію й філософії також[16].
↑ абвгдежистор. 3512, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
↑ абвгдестор. 3514, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
↑«Философский энциклопедический словарь». — г. Москва: изд. Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
↑Огородник І. В., «Історія філософської думки в Україні» / «Володимир Лесевич [Архівовано 24 липня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «Україна: Історія великого народу» (укр.)
