Федорук Олександр Касіянович
Олекса́ндр Касія́нович[2] Федору́к (27 вересня 1938, Мерикур-Коран — 1 червня 2025[3], Київ) — український мистецтвознавець. Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки художників України (1977), Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1991). Голова Всеукраїнської філії Міжнародної асоціації мистецтвознавців (АІСА, 1996). Заслужений діяч культури Польщі (1977), Заслужений діяч мистецтв України (2003). Доктор мистецтвознавства (1996). Професор (2004). Академік (2000), член-кореспондент (1997) Національної академії мистецтв України. ЖиттєписНародився у родині українських та польських емігрантів у Франції у місті Мерикур-Коран у департаменті Па-де-Кале. Батько Касіян Федорук (26.III.1906—24.III.1972) виїхав до Франції навесні 1929 року, працював шахтарем. Народився у с. Кошляки, Збаразький повіт. Мати Олена з Левандовських (7.XI.1911—17.I.2002) виїхала до Франції у 1936 році. Народилася в с. Поток Великий коло Любліна. Побралися 2 квітня 1937 року. У 1945 році у Франції пішов до школи. Наприкінці 1947 року родина переїхала до України. З Одеси родину відправили на Донбас, де Касіян працював на шахті коло Єнакієво. Переживали голод. Через півроку життя на Донбасі родина переїхала до села Кошляки, де Олександр продовжив навчання у школі. У 1950 році Касіян поїхав із села на роботу до Тернополя, куди невдовзі перевіз родину. У тому самому році Олександр пішов до шостого класу Тернопільської середньої школи № 6, вчився також у музичній школі (скрипка). У 1955—1960 роках навчався на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. У вересні 1958 року як студент працював на цілині, щоб допомогти батькам. 19 липня 1960 — 1 червня 1962 — завідувач відділу листів у районній газеті «Голос колгоспника», с. Великий Глибочок Тернопільського району. У 1962—1968 роках — заочне навчання на факультеті теорії та історії мистецтв в Інституті живопису, скульптури й архітектури ім. І. Ю. Рєпіна Академії мистецтв СРСР. Початок серпеня — грудень 1962 — після поступлення до Ленінграда поїхав на роботу до Красноярська. Працював у місцевій газеті, пізн. матросом Красноярського судоремонтного заводу (плавав на двох кораблях по Єнісею), в картинній галереї в Красноярську, організовував художні виставки (у тому числі пересувні) картин, графіки, скульптури митців Красноярського краю в селах коло Іланська і Тайшета. Читав лекції про митців Красноярського краю і про мистецтво загалом, публікувався в красноярській періодиці (ці публікації сьогодні не відомі, проте відомо з його листів, що його статті були надруковані). 5 січня — 3 травня 1963 — контролер ОТК Тернопільського заводу Електроарматура. У цей період працював також лаборантом у Тернопільській середній школі № 4.не відомі 4 травня 1963 — 26 лютого 1964 — телетайпіст-радист, згодом заступник відповідального секретаря редакції тернопільської обласної газети «Вільне життя» 2 березня — 10 червня 1964 — літературний працівник редакції ужгородської газети «Закарпатська правда». 10 липня 1964 — 14 грудня 1966 — заступник відповідального секретаря редакції тернопільської обласної газети «Вільне життя». 16 грудня 1966 — 21 листопада 1968 — завідувач відділу студентської та шкільної молоді тернопільської газети «Ровесник». 1 листопада 1968 — 1 листопада 1971 — навчався в аспірантурі відділу образотворчого мистецтва в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України 29 жовтня 1971 — захист кандидатської дисертації «Украинско-польские связи в изобразительном искусстве второй половины ХІХ — начала ХХ веков» (науковий керівник — кандидат мистецтвознавства Ю. В. Белічко). У 1971—2005 роках — працював у цьому Інституті (з 1 листопада 1971 року в.о. молодшого наукового співробітника відділу образотворчого мистецтва, з 1 лютого 1974 року молодший науковий співробітник того самого відділу, з 16 травня 1974 року вчений секретар Інституту, з 1 червня 1982 року завідувач сектору мистецтва соціалістичних країн, з 1 грудня 1987 року заступник директора Інституту з наукової роботи (з 4 травня 1992 до 1 грудня 1993 року за сумісництвом), з 1 грудня 1993 року до 5 липня 2005 року завідувач відділу мистецтва та народної творчості зарубіжних країн за сумісництвом). 4 травня 1978 року присвоєно учене звання старшого наукового співробітника. Секретар та член правління Національної спілки художників України. Від 1991 року — член Національної комісії у справах ЮНЕСКО 4 травня — 28 грудня 1992 — заступник голови Колегії з питань гуманітарної політики Державної думи України. 29 грудня 1992 — 21 лютого 2000 — голова Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей. 9 грудня 1995 — 13 листопада 2001 — член Комісії з питань відновлення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України.[4] 25 квітня 1996 — захист докторської дисертації «Польський живопис 1945—1965 рр.: розвиток реалістичних традицій і авангарду». 10 червня 1997 — 26 січня 1998 — заступник голови Ради з питань збереження національної культурної спадщини при Президентові України.[5] 4 грудня 1997 — член-кореспондент Академії мистецтв України. 1 березня 2000 — 6 жовтня 2004 — голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон. 11 травня 2000 — академік Академії мистецтв України. 2001—2010 — член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (указами про склад Шевченківського комітету від 10 жовтня 2001 — голова Іван Дзюба, 14 листопада 2005 — голова Роман Лубківський, 8 грудня 2008 — голова Микола Жулинський). 28 квітня 2004 — учене звання професора. 1 жовтня 2004 — 2 жовтня 2017 — завідувач кафедри теорії та історії мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. З початку 2005 — позаштатний радник міністра культури і мистецтв України. 2006—2019 — головний редактор журналу «Образотворче мистецтво». 2 січня 2018 — 12 березня 2020 — головний науковий співробітник Інституту сучасного мистецтва НАМ України. Березень 2020 — 12 грудня 2022 — професор кафедри мистецтвознавчої експертизи Інституту практичної культурології та арт-менеджменту Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв; з 15 вересня 2020 року завідувач цієї кафедри. 12 січня 2023 — початок січня 2025 — головний науковий співробітник Інституту сучасного мистецтва НАМ України. Помер 1 червня 2025 року[6]. Похований на кладовищі Петропавлівської Борщагівки. Звання та премії
Вибрані наукові праці
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
