Фотозбільшення
Фільм зайняв 60-те місце у переліку 100 найкращих британських фільмів XX століття, складеному Британським інститутом кінематографії у 1999 році[3]. СюжетФільм розпочинається з показу уранішнього розпорядку дня молодого і успішного лондонського фотографа — Томаса (Девід Хеммінгс). Вийшовши рано вранці з нічліжки, де він, переодягнувшись бродягою, робив знімки, Томас повертається до своєї студії, де його чекають моделі для зйомок. Першою він проводить сесію з дівчиною, яку грає знаменита німецька модель та акторка Верушка, і кадр з цієї зйомки розміщений на афіші фільму. Для того, щоб збавити час, чекаючи відкриття антикварного магазину, Томас вирушає до прилеглого парку, де робить знімки. Його приваблює одна пара (чоловік і молода жінка), і він потай її фотографує. Помітивши Томаса, жінка (Ванесса Редґрейв) починає переслідувати його, намагаючись відібрати фотоапарат і вимагаючи повернути їй плівку. Чоловік, тим часом, зникає. Жінка, проте, підстерігає його біля будинку, і, продовжуючи вимагати віддати їй плівку, викликає у Томаса інтерес своєю незвичайною зовнішністю і аристократичністю манер. Він віддає їй іншу плівку під виглядом справжньої, просить залишити йому телефон і відпускає. Потім проявляє зроблені в парку знімки і, знайшовши деякі дивності, помічає при фотозбільшенні, що в кущах за парканом причаївся невідомий з пістолетом, а на іншому знімку — щось схоже на тіло, що лежить в кущах. Намагаючись подзвонити за номером, залишеним йому Джейн, він виявляє, що такого номера не існує. Повернувшись у парк надвечір, Томас знаходить там тіло зафіксованого на знімку чоловіка: очевидно, його було застрелено відразу після побачення. Томас йде до свого видавця, але тому байдуже: його цікавлять світлини модних моделей. Паралельно у фільмі розгортається панорама «свінгуючого Лондона» 1960-х років з його гедоністичною одержимістю модою, музикою і молодістю. У фінальній сцені Томас знову повертається на місце злочину, але тіла там уже немає. Він помічає групу мімів, які беззвучно зображують гру в теніс. Поборовши свій подив, він включається в гру — і в кадрі стає чутним звук тенісного м'ячика. А незабаром після цього фігура героя зникає з кадру, неначе її там і не було, — перед глядачем з'являється порожній зелений газон. В ролях
КамеоУ фільмі невеликі ролі зіграли різні люди, яку уже були відомими до 1966 року, так і ті, що здобули популярність пізніше. Найвідоміше камео виконала рок-група The Yardbirds, яка зіграла пісню «Stroll On» в нічному клубі незадовго до фіналу стрічки. Тоді як Кіт Рельф співає, Джиммі Пейдж і Джеф Бек грають на гітарах по обидва боки від нього і Кріса Дрея. Після того, як гітарний підсилювач Джефа Бека виходить з ладу, він починає трощити його гітарою і потім розбиває гітару в традиції The Who. Спочатку Антоніоні звернувся до Еріка Бердона, вокаліста The Animals, з пропозицією зіграти в цій сцені, але Бердон відмовив. Антоніоні хотів зняти The Who, оскільки був у захваті від звички Піта Таунсенда розбивати гітару після виступу.[4] Гітарист The in Crowd Стів Хау згадує: «Ми прийшли на знімальний майданчик і почали підготовку до сцени розбивання гітари. Вони навіть зайшли так далеко, що зробили купу копій Gibson 175… і потім вони замінили нас на The Yardbirds, які були відомішими. Ось чому ви бачите Джефа Бека, що розбиває мою гітару охочіше, ніж свою»![5] Антоніоні також розглядав кандидатуру американської групи The Velvet Underground (підписаною у той час відділенням MGM Records) на участь у цій сцені, але, згідно із заявою гітариста Стерлінга Моррісона, «витрати на доставку усього сценічного антуражу до Англії виявилися для Антоніоні занадто великими».[6] У нічному клубі можна помітити знудьгованого в натовпі Майкла Пейліна, в майбутньому учасника комік-групи Монті Пайтон[7], а також майбутню журналістку Дженет Стріт-Портер, що танцює в смугастих штанах.[8] На дверях у клуб висить плакат, на якому зображено надгробок з епітафією «Тут покоїться Боб Ділан, що помер в Роял Альберт-холлі 27 травня 1966 року R.I.P.», що є відсиланням до знаменитого концерту Боба Ділана у Британії, даного після його переходу з акустичного фолку до електричного рок-саунду, коли хтось з аудиторії крикнув йому «Іуда»!. Проте, це поширена помилка, насправді цей випадок стався в Залі вільної торгівлі в Манчестері за 10 днів до концерту в Лондонському Альберт-холлі. Поряд з ним висить плакат з карикатурою на прем'єр-міністра Великої Британії Гарольда Вильсона. Місця зйомок Сцена, що відкриває фільм, з мімами була знята на площі перед будівлею журналу The Economist на вулиці Пікаділлі,[9] побудованому у рамках проекту «Новий Бруталізм» Елісон і Пітера Смітсонів у 1959–1964 роках. Сцена, в якій бездомні чоловіки покидають нічліжку The Spike, була знята на Консорт-роуд в районі Пекхем.[10] Паркові сцени були зняті в парку Маріон, розташованому на південному сході Лондона в районі Чарльтон.[11] Вулиця з червоними будинками, повз які проїжджає герой Хеммінгса, розташована на Стокуелл-роуд[10], а будинки і магазини в них належать мотоциклетній компанії Pride & Clarke. Сцена, в якій Хеммінгс зі своєї машини помічає таємничу жінку і йде за нею, була знята на Ріджент-стріт. Він зупиняється на Хеддон-стріт[12], на якій пізніше був сфотографований Девід Бові для обкладинки альбому Ziggy Stardust.[13] Екстер'єром студії Хеммінгса слугували будівлі 77 на Поттері-лейн, W11 і 39 на Принцес-плейс, W11. Фотограф Джон Коуен здав свою студію, розташовану на Принцес-плейс, будинок 39, Антоніоні в оренду для зйомок як зовні, так і усередині, тому показані у фільмі фотографії, що висять на стінах студії насправді належать Коуену[14][15]. Екстер'єр для сцени вечірки був знятий зовні будівлі 100 на Чейн-уолк, в районі Челсі. Інтер'єр же був знятий в апартаментах лондонського торговця антикваріатом Крістофера Гіббса.[16]. СприйняттяАмериканський кінокритик Роджер Еберт писав: «Суть не в тому, чи було вбивство. У фільмі розповідається про персонажа, зануреного в нудьгу та несмак, у якого фотографії викликають щось близьке до пристрасті». На думку критика, Томас просто отримує дещо нове в своєму житті, і наступного дня це зникає. Можливо, навіть Томасові підозри, що він став свідком убивства — не більше, ніж фантазії, вигадані для втечі від заможного, проте безперспективного життя[17]. Річард Рауд у газеті «The Guardian» висловився щодо головного героя: «боюся, глибший момент полягає в тому, що все його життя присвячено фотографуванню злочинів: спотвореної картинки глянцевих журналів, які цураються життя». Суть фільму вбачається у засудженні порожнього, бездушного існування фотографа, в якому навіть свідком справжнього вбивства стає радше не він сам, а його камера[18]. Визнання
Примітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фотозбільшення
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
