Чорногорсько-Приморська митрополія (Сербська православна Церква)
Чорного́рсько-Примо́рська митропо́лія (сербохорв. Митрополија црногорско-приморска, Mitropolija crnogorsko-primorska) — єпархія Сербської православної церкви, розташована на території Чорногорії. Заснована в 1219 році Святим Савою як Зетська єпархія, вона продовжувала існувати безперервно дотепер, залишаючись однією з найстаріших єпархій Сербської православної церкви. Нинішній митрополичий єпископ — Йоанікій. Його офіційний титул — Архієпископ Цетинський і Митрополит Чорногорсько-Приморський. Резиденція митрополії знаходиться в Цетинському монастирі. Державно-правовий статус єпархії в Чорногорії залишається неврегульованим, із чим пов'язаний майново-правовий конфлікт із державою та самопроголошеною в 1993 році автокефальною Православною церквою Чорногорії. До червня 1920 року церква в Чорногорії (Цетинська архієпископія) була де-факто автокефальною, коли внаслідок об'єднання з Карловацьким патріархатом і Белградською митрополією в єдину Сербську православну церкву в Королівстві сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія) вона була ліквідована. ІсторіяЗаснована в 1219 архієпископом Сербським Савою I і називалася тоді Зетською єпископією. Є припущення, що спочатку місцезнаходження єпископа знаходилося на території Подгориці в монастирі Златица, де ще в ранньохристиянські часи була єпископська кафедра Діоклеї. Першим єпископом зетської єпископії був Іларіон, учень святителя Сави. Під час панування короля Уроша I Неманича, в середині XIII століття, престол Зетської єпархії перенесений на півострів Превлака, біля Тівата, в монастир святого архістратига Михаїла. У 1346 році на державно-церковному соборі в Скоп'є, який відбувся за підтримки сербського царя Душана Сильного Сербська архієпископія отримує статус Патріархату, при цьому Зетська єпископія отримала статус митрополії. Після Битви на Косовому Полі у 1389 році стався занепад Сербії, який відбився і на стані Зетської митрополії, якій загрожували венеційці, що окупували в період 1420—1423 роки Котор, Будву і Паштровичі. Прагнучи навернути православних чорногорців у католицизм, венеційці 1452 року знищують монастир святого архангела Михаїла на Превлаці, який був одним із центрів духовного опору окупантам. Після цього резиденція Зетської митрополії спочатку перебувала в монастирі святого Марка в Будві. А опісля Митрополія перебувала по черзі в монастирях: Пречиста Країнська, святого Миколая на острові Враніна на Скадарському озері, святого Миколая в Ободі, і нарешті, 1484 року місцем розташування її престолу стає побудований Іваном Црноєвичем монастир Різдва Пресвятої Богородиці, в новій столиці — Цетинє, який стає «гніздом свободи сербської». Син Івана Црноєвича — Джураджа, за допомогою ієромонаха Макарія в 1493 році заснував першу друкарню на Балканах. До 1495 року було віддруковано: Октоїх первогласник, Октоїх п'ятигласник, Молитвослов, Псалтир і Четвероєвангеліє. Після падіння Зети і настання турецького ярма в 1499 році, Зетська митрополія стала іменуватися Цетинською митрополією, за місцем розташування її престолу. Протягом XVI і XVII століть чорногорські митрополити спільно з племінними старійшинами керували народом Чорногорії. Завдяки їхнім зусиллям Чорногорія ніколи повністю не потрапляла під турецьке панування. У 1750 році Василь Петрович від Пецького патріарха Атанасія II отримав свячення і титул «екзарха Сербського престолу» (помер у Санкт-Петербурзі в 1766 році і похований в Александро-Невській лаврі). У 1766 р. Пецький патріархат був скасований, Сербська церква на території Османської імперії підпорядкована Константинопольській церкві, а церква в Чорногорії Петрович-Негошів стала фактично автокефальною (поряд із Карловацькою митрополією на території Габсбурзької монархії). Чорногорські митрополити брали хіротонії від ієрархів Церкви Московії.[1] Автокефальний статус Чорногорської церкви був закріплений у конституції Князівства (Королівства) Чорногорія (стаття 40-а), що діяла в 1905—1918 роках. Незабаром після утворення Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (1918), рішення собору всіх сербських православних єпископів Королівства СХС 13 (26) травня 1919 року і відповідного рішення синоду Вселенського патріархату (19 березня 1920), указом регента Олександра Карагеоргійовича 17 червня 1920 проголошувалося включення, серед інших, чорногорської митрополії (серб. Arhiepiskopija Cetinjska i Mitropolija Crne Gore, Brda i Primorja вкупі з двома іншими єпархіями на території Чорногорії, в Сербський (Пецький) патріархат[2] . СучасністьУ травні 2001 року зі складу Чорногорської-Приморської єпархії була виділена Будимлянсько-Никшицька єпархія. У 2020 році президент Чорногорії Джуканович звинувачував Сербську православну церкву у підтримці ідеї Великої Сербії[3], тобто сепаратизмі. Сербський сепаратизм у Чорногорії підтримала Російська церква[4], а також очільник РПЦвУ Онуфрій та патріарх РПЦ Кирило, а Президент Сербії Вучич забажав захищати сербів у Чорногорії[5]. 30 жовтня 2020 від covid-19 помер очільник митрополії Амфілохій (Радович). 5 вересня 2021 року вперше за 30 років в Цетинє відбулась інтронізація Чорногорсьсько-Приморського митрополита Йоаникія ІІ[6]. Аналітики вважають, що ця інтронізація мала засвідчити, що СПЦ в Чорногорії є провідною суспільно-політичною силою, справжньою владою, остаточно підтвердивши перемогу владної коаліції, справжнім лідером якої була Сербська церква[6]. Патріарх СПЦ Порфирій говорив, що були люди, які хотіли зупинити інтронізацію снайперськими гвинтівками[7]. Під час інтронізації митрополита Чорногорсько-Приморського сталися сутички[8]. Президент Чорногорії назвав інтронізацію насильницькою[9]. На інтронізацію у Чорногорію сербського митрополита доправили гелікоптером у супроводі військових[10] через те, що чорногорці спорудили барикади на дорогах[11]. Раніше новообраний митрополит Сербської церкви Йоаникій погрожував чорногорцям прокляттям «Святого Петра»[12]. ЄпископиЄпископи Зетські
Митрополити Зетські
Митрополити Цетинські
Митрополити Чорногорсько-Приморські
Намісництва
Див. такожПримітки
Література
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia