Трансільванська митрополія
Трансільва́нська митропо́лія (Ардяльська митропо́лія, рум. Mitropolia Ardealului, угор. Erdélyi Metropólia) — митрополія у складі Румунської православної церкви, що діє на території Трансільванії. У 1864-1919 роках митрополія була автокефальною східно-православною церквою, відома як Германштадтська митропо́лія. До складу митрополії входять:[1]
ІсторіяПерші документальні свідчення про існування православних єпископських катедр на території Трансільванії датуються другою половиною XIV століття. Так в 1376 році в написи на стіні монастиря Римец згадується архієпископ Геласій. У 1456 році згадується Іван з Хунедоари, а в 1479 році — Йоанникій з села Нандру, які можливо були митрополитами всієї Трансільванії. З 1488 по 1550 рік резиденцією чотирьох трансільванських митрополитів був Феляк.[2] У 1541 році Трансільванія була зайнята турками, після чого резиденція митрополитів була перенесена в Джоаджу, а в 1572 році — в Алба-Юлію. У 1688 році Трансільванія опинилася під владою Габсбурзької Монархії.[2] Австрійці почали роботу по насадженню латинського католицизму на цих землях. У лютому-березні 1697 року їм вдалося схилити митрополита Теофіла (Серемі) до прийняття унії, але в серпні того ж року він раптово помер.[3] 22 січня 1698 року в Бухаресті був хіротонізований новий митрополит Атанасій (Ангел). 7 жовтня того ж року з 38 протопопами він приймає унію, створивши Румунську греко-католицьку церкву. У 1700 році кардинал Леопольд Коллоніч висвячує його в диякона і священика за латинським обрядом, а 25 червня 1701 року Атанасія поставили уніатським єпископом Алба-Юлії.[4] Унія не мала підтримки серед більшости духовенства і пастви. У 1696 (вперше зафіксовано в листі від 5 вересня 1696 роки) архієпископ Марамурешським (Мараморошський) Йосип (Стойка) отримує від незгодних з унією кліриків титул екзарха «всієї Угорської країни», хоча за іншою версією він отримав цей титул від Вселенського патріарха ще в 1693 році. За деякими даними, в 1694 році владика Йосип уклав угоду угоду з кальвіністами (Трансільванський реформатської консисторією) про спільну боротьбу експансії католицизму. Після відступництва митрополита Атанасія архієпископ Йосип направляє йому велике послання на румунській мові з викриттям унії і папизма (текст не зберігся). Владика Йосиф вів активну антикатолицьку діяльність, з його благословення проводяться антиунійські церковні собори. 5 березня 1705 року архієпископа Йосипа заарештовують і укладають при замку в Хусті. У кінці 1706 єпископом Мараморошської був обраний Іов (Цирку). Скориставшись Повстанням Ракоці, на початку 1707 владика Іов зміг ненадовго відновити митрополію в Алба-Юлії, а Опанас (Ангел) був вигнаний в Сібіу. Унаслідок воєнних невдач угорців, в кінці 1707 року Іов, заочно засуджений австрійцями до смертної кари, втік до Молдавського князівства. Йосип (Стойка) продовжував нелегальну діяльність з окормлення православних громад до своєї смерти в 1711 році.[3] Православні Трансільванії залишалися без єпископського очолення до 1761 року, коли була заснована Сібіуская єпархія Карловацької митрополії. У грудні 1864 року Трансільванська митрополія була відновлена як автокефальна Германштадтська митрополія з центром в місті Германштадта (Сібіу). До складу цієї помісної церкви входили Сібіуська архієпископія, Карансебешська і Арадська єпархії. У 1868 році прийнято «Органічний статут» — статут церкви, яким вона керувалася до своєї ліквідації в 1919 році.[2][5] Після приєднання Трансільванії до Румунії 1 грудня 1918 року доля Германштадтської митрополії була вирішена. 23 квітня 1919 року Германштадтський синод ухвалив рішення про входження митрополії в Румунську православну церкву в якості її складової частини.[6] 7 листопада 1939 року в складі Трансільванської митрополії утворена Тімішоарська єпархія (з квітня 1947 року — архієпископія). У липні 1947 року з Трансільванської митрополії виділена нова Банатська митрополія, до якої увійшли Тімішоарська архієпископія і Карансебеська єпархія.[7] У 1949 році в Банатську митрополію передана Арадська єпархія, до складу якої в свою чергу включили Хунедоарський повіт.[8] 4 листопада 2005 року зі складу Трансільванської митрополії була виділена Митрополія Клужа, Алби, Крішани і Марамуреш (Клужська митрополія). Це було наслідком внутрішньої боротьби серед ієрархів Румунської православної церкви, що виникла після смерти митрополита Трансільванського Антонія (Племедяле) 29 серпня того ж року. Фактично нової митрополії передали практично всю Трансільванську митрополії, за винятком Сібіуської архієпископії і Єпархії Ковасна та Харгіта.[9] У лютому 2012 року архієпископія Алба-Юлії та Орадская єпархія з Клужської митрополії, а також Девська та Хунедоарская єпархія з Банатської митрополії були повернуті в юрисдикцію Трансільванської митрополії.[10] Предстоятелі
Примітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
