Синайська православна церква
Це́рква Сина́ю або Архієпископі́я Сина́ю, також Правосла́вна це́рква го́ри Сина́й (грец. Ορθόδοξη Εκκλησία του Όρους Σινά, трансліт. Orthódoxi Ekklisía tou Órous Siná) — грецька автономна східно-православна церква в складі Єрусалимського патріархату з юрисдикцією на території Синайського півострова. Використовує у своїй літургії візантійський обряд, грецьку мову та юліанський календар, вона є частиною Східного християнства. Очолюється архієпископом Синайським, Фаранським та Раїфським, який одночасно є ігуменом монастиря Святої Катерини. Церкву очолює архієпископ гори Синай і Раїту, який традиційно освячується грецьким православним патріархом Єрусалиму, а також служить настоятелем монастиря. Нинішнім ієрархом є архієпископ Дам'ян. ІсторіяПерше повідомлення про ранню чернечого життя прийшло від ченця на ім'я Егер, який прибув в Святу Землю в якості паломника між 381 і 384 роками і написав звіт про свою подорож. Монастир, «Неопісячій купина», побудований за наказом візантійського імператора Юстиніана I і побудований святий Оленою, матір'ю римського імператора Костянтина I. Про давність Синайської архієпископії свідчать матеріали Халкідонського собору, де у «Чині митрополій і архієпископій апостольського престолу Святого Граду» на 24-му місці згадується архієпископія «гори Синай», що свідчить про підпорядкованості Синайської архієпископії Єрусалимського патріархату.[2] П'ятий Вселенський Собор відносить Синайську архієпископію до автокефальних церков через надані імператором Юстиніаном привілеї для монастиря Святої Катерини. У 527 році, в зв'язку з великими пожертвами монастирю святої Катерини на Синаї з боку імператора Юстиніана, а також активним церковним будівництвом на його території з коштів імператорської скарбниці, Синайська архієпископія увійшла в юрисдикцію Константинопольського патріарха. З VII століття ігумени монастиря затверджуються в єпископському гідність (з IX століття — в архієпископському). Після завоювання в VII столітті Єгипту мусульманами і виникли внаслідок цього труднощами в спілкуванні з Константинополем хіротонію архієпископів Синайських знову став здійснювати єрусалимський патріарх, у чию юрисдикцію з 640 року повернулася Синайська архієпископія. У 681 році, коли єпископ Фаранський був позбавлений катедри за монофелітство, єпископська катедра була перенесена у монастир святої Катерини і його ігумен став єпископом Фарану, а трохи пізніше у його підпорядкування перейшла єпархія Райт (Раїф).[1] На початку 8 століття всі християни Синайського півострова перебували під юрисдикцією Синайського архієпископа. Свячення Синайського архієпископа з 7 століття здійснює єрусалимський патріарх (його ім'я завжди підноситься за богослужінням у монастирі) в юрисдикцію якого монастир перейшов у 640 році після завоювання Єгипту мусульманами і виникненням унаслідок цього труднощів у спілкуванні з Константинопольським патріархатом. Офіційно автономія від Константинопольського патріархату була отримана лише в 1575 році (підтверджена 1782 року).[1] Сьогодні, окрім приблизно 20 ченців у монашій спільноті, ця церква включає кілька сотень бедуїнів та рибалок, які живуть на Синаї. Починаючи з вторгнення Ізраїлю в 1967 році, мабуть, найбільшою проблемою, з якою стикається громада, є збереження справжнього монастирського способу життя, маючи справу з масовим напливом туристів. Ця проблема тривала і після повернення району до Єгипту в 1982 році, а населення району збільшувалося. Папа Іван Павло II відвідав монастир 26 лютого 2000 року. Синайська церква складається з монастиря Святої Катерини на Синайському півострові й ряду подвір'їв: 3-х в Єгипті і 14-ти за межами Єгипту: 9-ти — в Греції, 3-х — на Кіпрі, 1-го — в Лівані та 1-го — у Туреччині (Стамбул).[3] Найбільшим подвір'ям архієпископії вважається «Джувані» в Каїрі (тут офіційно проживали багато з Синайських архієпископів). У 19 — початку 20 століть церква мала подвір'я в Російській Імперії — Бессарабії, Києві та Тбілісі. Чисельність Синайської православної церкви становить 900 осіб (1986 рік).[1] Предстоятель з 1973 року — Високопреосвященніший Дам'ян (Самартзіс).[4] ОсобливостіБібліотека монастиря славиться своєю великою старовиною та своїми рукописами. У 1859 році Тішендорф відкрив тут Синайський кодекс. На сьогодні він містить близько 4000 рукописів, а деякі найдавніші ікони у світі також знайдені в монастирі, який вже знаходився за межами Східної Римської імперії під час іконоборчих суперечок, коли багато ікон в імперії було знищено. В даний час в монастирі крім бібліотеки є гостьовий дім та лікарня для місцевого населення. Монахи також керували школою в Каїрі з 1860 року. Монастир історично мав багато залежних церков та монастирів в інших країнах. У 2006 році були монастирі в Каїрі (де абат часто мешкає) та Олександрії, дев'ять у Греції, три на Кіпрі, один у Лівані та один у Стамбулі. Див. такожПримітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia