Любинський Микола Михайлович
Мико́ла Миха́йлович Люби́нський (23 вересня (5 жовтня) 1891, Стріхівці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія — 8 січня 1938, урочище Сандармох, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР) — український дипломат і мовознавець, політичний діяч періоду Української національної революції 1917–1920 років. Член Центральної Ради. Був членом української делегації на переговорах у Бересті. У березні — квітні 1918 року — міністр закордонних справ УНР. Жертва сталінського терору. БіографіяНародився 23 вересня (5 жовтня) 1891 року в селі Стріхівці Ушицького повіту Подільської губернії (нині Ярмолинецького району Хмельницької області) у сім'ї священника. Навчання У 1910 році закінчив Кам'янець-Подільську гімназію [1] з особливою відзнакою у словесних науках. Упродовж року в селі Рахни Лісові (нині Шаргородського району Вінницької області), куди переїхала сім'я, готувався до вступу в університет: виписував і студіював літературу, очікував довідку з канцелярії губернатора про політичну благонадійність. Микола також давав приватні уроки, організував бібліотеку з 3000 книг, залучив сільську молодь до читання. У 1911 році вступив на філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1916 року. Діалектологію вивчав у професора Розова, методику літератури — у професора Перетця. Історію давньої літератури читав професор Маслов, історію нової літератури — професор Лобода. Узимку 1915–1916 років працював у Москві — у Рум'янцевській бібліотеці, готував наукові роботи про літературну діяльність Кирила Туровського, про методику й техніку написання наукових робіт. Був членом ради Української студентської громади, старостою факультету (старостат і громада діяли нелегально). У добу національно-визвольних змагань  1917 року вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), 1919 року ввійшов до її ЦК. На Всеукраїнському національному конгресі 5 квітня 1917 року обраний до Української Центральної Ради (УЦР), у вересні — делегатом Всеросійського з'їзду народів у Києві (секретар Ради народів), а в листопаді — представником від Поділля на Всеросійських установчих зборах. Наприкінці осені 1917 року вирушив до Берестя у складі Мирової делегації від Української Народної Республіки. Під час більшовицької окупаціїУ 1920-х роках — співробітник ВУАН. Заарештований у Києві групою ГПУ СССР на початку 1930-х. Про це залишив спогад український хімік, також член УЦР Костянтин Туркало:
Працівниками ГПУ СССР був підданий різноманітним фізичним тортурам[3]. Перебував у концтаборі ГУЛАГу СССР. Розстріляний 8 січня 1938 року в урочищі Сандармох (Карелія). Реабілітований 15 вересня 1989 року. Сім'я
Примітки
Джерела та література
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
