Вулиця Котляревського (Львів)
Ву́лиця Котляре́вського — вулиця у Франківському районі міста Львова[6][7], в місцевості Новий Світ (На Байках). Прямує від вулиці Кольберга на південний захід до вулиці Горбачевського. Утворює перехрестя з вулицями Нечуя-Левицького, Богуна. Прилучаються вулиці Івана Левинського, Юліана Захарієвича та Метрологічна[8]. Назва
ЗабудоваВ архітектурному ансамблі вулиці Котляревського переважають віденська сецесія, історизм, модерн та функціоналізм. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова[5]. № 1—20№ 1 — вілла Брикчинського, збудована у 1893 році за проєктом Альфреда Каменобродського (1892) на замовлення Станіслава Брикчинського. Виконана у стилі історизму з використанням елементів неоренесансу. Складна у плані з ризалітними виступами. Композиція головного фасаду асиметрична. Завершується декоративним фронтоном плавного абрису із спареними вікнами. На рівні другого поверху на південно-західному фасаді розташований балкон із кованою огорожею. Вхідний портал оздоблено фігурним сандриком. Верх стін декоровано профільованим карнизом із дентикулами та іонічним пояском. Кути будинку на рівні першого поверху оздоблено рустом[10][11]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 595-м[5]. Нині тут розташовується лабораторія НУ «Львівська політехніка». № 4 — вілла Павла Світальського, збудована у 1890—1891 роках за проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського[12]. Початково була одноповерховою, а другий поверх добудували у другій половині XX століття[13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 108-м[5]. № 5 — в будинку у 1927 році містилася редакція часопису «Вікна» — друкованого органу літературного об'єднання західноукраїнських письменників «Горно»[14]. № 8 — кам'яниця, споруджена у 1909—1910 роках за проєктом будівничого Кароля Турковського[15]. У 1910-х роках в будинку мешкали асистенти Львівської політехніки Генрик Грибовськийі Вацлав Мінкевич, віце-директор сільськогосподарського банку Генрик Малецький, архітектор Євстахій Недзельський[16]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 109-м[5]. № 10, 12 — триповерхові кам'яниці виконані у стилі модерн з використанням трансформованих мотивів класицизму. Збудовані у 1912—1914 роках за проєктом Івана Багенського спільно з Войцехом Дембінським[17][11]. В будинку № 10 до 1916 року мешкав польський інженер залізниці, віце-президент Львова Кароль Едвард Еплер (1852—1916)[18], а також професори Львівської політехніки Альфред Денізот та Вацлав Суховяк (до 1915 року), архітектор Тадеуш Сродинський[19]. № 13 — на початку XX століття власницею будинку (колишня адреса — Набєляка, 11-А) була Марія Стрижовська. У 1908—1914 та 1918—1944 роках в будинку мешкав польський живописець, графік Фелікс Вигживальський[20]. № 15 — чотириповерхова житлова кам’яниця на розі з вулицею Богуна, споруджена у 1912–1913 роках будівельно-проєктним бюро Іґнатія Кендзерського та Адама Опольського в стилі модернізованого неокласицизму на замовлення Мєчислава Паппе. Будинок виділяється виразним силуетом даху (зокрема високою наріжною конструкцією у формі шолома) та трапецієподібним фронтоном[21]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 933-м[5]. У 2018 році дерев'яну вхідну браму будинку відреставрували, в межах програми співфінансування реставрації історичних дверей і брам між Львівською міською радою та мешканцями[22]. Роботи проводив столяр-реставратор Андрій Пулик[23]. № 16 — сецесійний будинок, зведений 1905 року за проєктом Якуба Рисяка. В будинку мешкав польський поет, драматург, прозаїк і журналіст Станіслав Россовський[11]. № 17, 19 — житлові будинки, зведені 1910 року за проєктами Юзефа Горнунга. Перший — на замовлення Антонія Якубського, другий — для родини Леонарда та Юлії Кваків[24]. В будинку № 17 у 1910-х роках мешкав старший радник міської скарбниці, кавалер ордену Франца Йосифа Юліуш Драк[25]. В будинку № 19 у міжвоєнний період мешкав професор, викладач сьомої львівської гімназії Антоній Ломницький — польський математик, один із засновників Львівської математичної школи[26]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 1267-м та № 1268-м відповідно[5]. № 20 — житловий будинок, зведений 1902 року за проєктом Владислава Ґодовського. Тут у 1912—1913 роках перебував Юзеф Пілсудський, а також діяв секретаріат Стрілецького союзу[27]. У 1910-х роках в будинку мешкали художник Юзеф Бліхарський, колишній власник будинку Броніслав Девіч, професор гімназії Станіслав Пілх, надвірний радник Віктор Тустановський (гербу Сас)[28] № 21—40№ 21 — житловий будинок, зведений 1909 року за проєктом Івана Левинського. У молоді роки тут мешкав музикант і письменник Єжи Брошкевич[11]. У 1910-х роках в будинку мешкав власник школи декламації та теорії драматичного мистецтва Чеслав Крижановський[29]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1269-м[5]. № 22, 24 — триповерхові чиншові кам'яниці «Під павою», споруджені у 1897—1898 роках за проєктом архітектора та будівничого Кароля Боубліка у стилі пізнього історизму (необароко) на замовлення Генрика та Міхаліни Мюллерів[30][31]. На початку XX століття будинок під № 22 винайняла Львівська політехнічна школа (нині — Національний університет «Львівська політехніка»). На першому поверсі містилася кафедра загальної ботаніки та фізіології рослин Політехнічної школи, яка займала чотири кімнати загальною площею близько 100 м². Не маючи власної кімнати для вправ, кафедрою використовувалася кімната Зоологічного інституту, що розташовувалася на першому поверсі того ж будинку. Лекції проводилися у лекційній залі на другому поверсі будинку[32]. Кафедра діяла до 1939 року[33]. Нині одне з приміщень першого поверху цього будинку займає кав'ярня «Альтернативна кава». Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 596-м та № 110-м відповідно[5]. № 23 — чотириповерхова кам'яниця, споруджена у 1910—1911 роках за проєктом архітектора, ймовірно Олександра Лушпинського, розробленим у архітектурно-будівельному бюро Івана Левинського на замовлення власника земельної ділянки Чеслава Янковського[34]. У 2022 році будинок внесено до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини Львівської області[35], а 1 березня 2024 року — до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним № 7600-Лв[36]. № 25 — будинок зведено у 1908—1909 роках за проєктом, виконаним бюро Івана Левинського. Фасад декоровано керамічними стрічковими вставками[37]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 934-м[5]. № 26, 26а — колишні приватні будинки родини Червінських, збудовані 1905—1906 роках за проєктом Якуба Рисяка[27] у стилі декоративної сецесії[13]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 111-м та № 597-м відповідно[5]. № 27 — вілла Розвадовського, збудована у 1891—1892 роках за проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського, 1906 року її перебудували за проєктом архітектора Владислава Садловського[12]. Вілла належала відомому польському художнику Зигмунту Розвадовському. У 1906—1912 роках тут ще містилася майстерня українського художника-графіка Антіна Пилиховського. Від 1927 року й до початку другої світової війни тут містилося радянське консульство[38]. 21 жовтня 1933 року молодий оунівець Микола Лемик спробував реалізувати атентат, метою якого було привернути увагу світової спільноти до подій Голодомору в Україні. 18-літній юнак мав, вдавши із себе громадянина, що хоче через навчання переїхати до Києва, застрелити радянського консула, 34-річного Михайла Голуба, а потому добровільно здатися польській поліції. Вбивство було скоєно, однак юнак застрелив не самого консула, а лише начальника канцелярії установи Олексія Майлова. Про це Лемик дізнався вже на суді. 22 жовтня 1993 року, до 60-ї річниці здійснення атентату, урочисто відкрита меморіальна таблиця, що встановлена напередодні на фасаді цього будинку. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 598-м[5]. № 28 — двоповерховий житловий будинок, споруджений у першій половині — середині 1900-х років. Розташований на ділянці, витягнутій углиб кварталу, з відступом від регуляційної лінії та має прямокутний у плані корпус із двома брандмауерами по боках, вписується в периметральну забудову вулиці. Перед чільним фасадом облаштовано квітник[39]. У цьому будинку у близько 1913—1914 та 1915—1916 роках мешкав Казимир Бартель — польський математик і політик, педагог, професор архітектури Львівської політехніки, багаторазовий прем'єр-міністр Польщі[40][41]. № 29 — вілла збудована за проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського у 1891—1892 роках в стилі пізнього історизму. Від 1913 року її власником був архітектор Ян Зубжицький[42]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1270-м[5]. № 30 — двоповерховий житловий будинок. До 1916 року в будинку мешкав Францішек Роман Міхал Розвадовський (гербу Труби; 1848—1916), віце-президент кредитного товариства, посол до Галицького сейму VI, VII та VIII каденцій (1889—1907), кавалер командорського хреста ордену Франца Йосифа[43][44]. Від 1998 року в будинку міститься офіс всеукраїнського єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар'є»[45], а також в будинку діє кімната-музей «Слідами галицьких євреїв»[46]. № 33 — вілла «Спокійна», спроєктована у 1891 році архітектором Яном Томашем Кудельським на замовлення власника земельної ділянки Францішека Стейфера. Будівля прямокутна у плані, з північно-східного боку розташований еркер, завершується наметовим дахом[12]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1271-м[5]. № 37, 37а — чотириповерхові кам'яниці, споруджені у 1914—1916 роках за проєктом архітектора Івана Багенського та будівничого Войцеха Дембінського[17] у стилі неокласицизму початку XX століття на замовлення Казимира Похвальського[47]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 935-м та № 936-м відповідно[5]. № 39 — вілла, збудована у 1891—1892 роках за проєктом Яна Томаша Кудельського[13]. У міжвоєнний період тут мешкав український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат, засновник УНДО Дмитро Левицький[48]. Частину помешкання було надано під житло учням мистецької школи Олекси Новаківського. Неформальна назва вілли, яку їй дали учні — «Качиний діл», перетворилася на літературно-мистецький клуб, до якого зокрема належав Богдан-Ігор Антонич[13]. № 40 — наріжна чотириповерхова кам'яниця, споруджена на розі вулиць Котляревського та Захарієвича у 1936—1937 роках за проєктом архітектора Фердинанда Касслера в стилі функціоналізму[49]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 113-м[5]. Від будинку № 40 відгалужується невеличка вулиця Юліана Захарієвича, що сполучає вулиці Котляревського та Генерала Чупринки, до якої приписаний лише один чотириповерховий будинок під № 2, а усю непарну частину займає територія КНП «5-а міська клінічна лікарня м. Львова» (вул. Генерала Чупринки, 45). № 41—60№ 41 — будинок, споруджений у 1897—1898 роках за проєктом, розробленим в бюро Івана Левинського для Яна та Катерини Дашеків[50]. Фасади, викладені нетинькованою цеглою з майоліковими вставками, та високий дах — типові озаки стилю неоромантичної вілли доби пізнього історизму[51]. У 1910-х роках в будинку мешкав доктор Станіслав Устяновський, надвірний радник, кавалер ордену Залізної Корони III класу[52]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1272-м[5]. № 42, 44 — триповерхові житлові будинки, споруджені у 1935—1936 роках за проєктом архітектора Зигмунта Шпербера в стилі функціоналізму з відступом від регуляційної лінії забудови, що дало можливість проєктування зеленої зони навколо будинку[53][54][55]. № 45 — в будинку до 1927 року мешкав польський інженер-будівельник, педагог Кароль Махальський (1884—1966)[56], один з засновників будівельної фірми «Спілка інженерів Махальський, Фельпель, Власич» (пол. «Zespół inżynierów Machalski, Völpel, Wlassics») у Львові[57]. № 47 — вілла, збудована у 1903—1906 роках архітектурно-будівельним бюро Івана Левинського, за проєктом Альфреда Захаревича для Кароля Дзядоня Дзелінського[58]. Симетрична у плані. Ззовні нагадує палац з вежею[59]. Наступним власником вілли став інженер Еміль Братро, котрий наприкінці 1930-х років здійснив реконструкцію будинку за проєктом будівничого, інженера Кароля Янічека. По війні віллу пристосували під житловий багатоквартирний будинок. Вілла внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 116-м[5]. .JPG) № 49 — вілла «Людмила», збудована 1908 року фірмою Івана Левинського на замовлення подружжя Антонія та Людмили Бобріхів. Будинок належить до виразних зразків віллової забудови романтичного Львова періоду віденської сецесії[60]. Тут у 1912—1916 роках мешкав професор Львівської Політехніки Юзеф Ріхтер[61][62]. З приходом радянської влади будинок заселили новими мешканцями, а другий поверх зайняли військові. У 1950-х роках після виселення військових на другому поверсі влаштували комунальну квартиру[60]. № 50 — п'ятиповерховий житловий будинок (інша адреса — вул. Горбачевського, 15), на першому поверсі якого (вхід з вул. Котляревського) працює центр врегулювання та виплат АТ «СК „Axa — Страхування“» у м. Львові. Після проведеного у 2018 році ребрендингу, назву страхової компанії СК «Axa — Страхування» було змінено на СК «ARX»[63]. № 53 — в будинку наприкінці 1940-х років містився трест Міськтоп[64]. Нині в будинку міститься КНП «Львівська міська лікарня „Госпіс“»[65]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1273-м[5]. № 55 — триповерхова кам'яниця, споруджена у 1928—1929 роках за проєктом архітектора Тадеуша Врубеля на замовлення житлового кооперативу працівників Львівської політехніки[66]. № 61—67№ 63 — триповерховий житловий багатоквартирний будинок із цоколем, споруджений в стилі функціоналізму наприкінці 1930-х років. Будинок прикрашений типовими для стилю вікнами-ілюмінаторами та відділений від вулиці прифасадним квітником та огорожею. На фасаді з правого боку виступає еркер із вертикальною смугою вікна сходової клітки. Під еркером розміщено вхід, з правого краю — балкони[67][68]. № 67 — кам'яниці (інша адреса — вул. Метрологічна, 3), збудовані у 1911 році за проєктом Івана Левинського, ймовірно, у співавторстві з Вітольдом Мінкевичем та Владиславом Дердацьким[69] в стилі неокласицизму для відомого польського оперного співака, «всесвітнього баса» Адама Дідура, а на розі з сучасною вулицею Метрологічною розташована ротонда-альтанка, що має овальні віконця та високий шатровий дах. У 1920 році, в частині будинку, прилеглій до вул. Метрологічної було організовано українські відділи жіночої учительської семінарії імені Собінського[13]. Директором навчального закладу був о. Юліян Дзерович, а викладали в семінарії отець-доктор Василь Лаба, професори таємного Українського Університету Микола Чубатий та Роман Цегельський[70]. По війни — кам'яниця перетворена на житловий багатоквартирний будинок. Частину приміщень нині займають аудиторії та гуртожиток львівського мистецького коледжу імені Івана Труша[13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення підохоронним № 118-м[5]. Транспорт1929 року вулицею проклали нову трамвайну колію, якою від 1930 року почав курсувати трамвайний маршрут № 15[71], що сполучив Новий Світ з центром міста. До 2020 року цим маршрутом курсували трамвайні маршрути № 1 та № 9[72]. Станом на березень 2024 року вулицею Котляревського курсують трамваї № 4, 9[2]. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
