ГЕС-ГАЕС Котіліа

ГЕС-ГАЕС Котіліа
42°23′03″ пн. ш. 12°54′48″ сх. д. / 42.384222222222° пн. ш. 12.913472222222° сх. д. / 42.384222222222; 12.913472222222
Країна	Італія
Стан	діюча
Річка	Турано, Сальто, Веліно
Початок будівництва	1938
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів	1942
Основні характеристики
Установлена потужність	60/60 (Сальто, турбінний/насосний режим) + 23 (Canetra) + 3 (Peschera)  МВт
Середнє річне виробництво	75 (Сальто)  млн кВт·год
Тип ГЕС	дериваційна, гідроакумулююча
Розрахований напір	128 (Сальто)  м
Характеристики обладнання
Тип турбін	Френсіс (Сальто)
Кількість та марка турбін	2 (Сальто)
Витрата через турбіни	50 (Сальто)  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів	2 (Сальто)
Потужність гідроагрегатів	2х30 (Сальто)  МВт
Основні споруди
Тип греблі	гравітаційні бетонні (Турано, Сальто)
Висота греблі	73 (Турано), 93 (Сальто)  м
Довжина греблі	256 (Турано), 234 (Сальто)  м
Власник	E.ON
ГЕС-ГАЕС Котіліа
Мапа

ГЕС-ГАЕС Котіліа (італ. Centrale idroelettrica di Cotilia) — гідроелектростанція в центральній частині Італії, у провінції Рієті. Використовує ресурс зі сточища Веліно, котра впадає ліворуч у річку Нера (найбільша притока Тибру, через який вся ця система належить до сточища Тірренського моря).

Вода для роботи станції накопичується за допомогою двох гребель, споруджених на лівих притоках Веліно:

• завершеній у 1938-му гравітаційній бетонній греблі на Турано, яка при висоті 73 метри та довжині 256 метрів потребувала 286 тис. м³ матеріалу. Вона утримує водойму з об'ємом 163 млн м³ (корисний об'єм 150 млн м³), яка має довжину приблизно 10 км та глибину до 70 метрів^[1];
• спорудженій в період між 1938 та 1940 роками гравітаційній бетонній греблі на Сальто, яка при висоті 93 метри та довжині 234 метри потребувала 358 тис. м³ матеріалу. Ця споруда утримує водойму з об'ємом 269 млн м³, котра має довжину понад 10 км, ширину до 1 км та глибину до 100 метрів. Можливо відзначити, що під час будівництва перенесли каплицю монастиря Борго-Сан-П'єтро, яка була споруджена у XIII сторіччі та була декорована фресками епохи Ренесансу.

Зазначені водосховища мають однаковий максимальний рівень поверхні — 540 метрів НРМ — та з'єднані тунелем завдовжки 9 км та діаметром 2,5 метри^[2].

Від озера Сальто накопичений ресурс подається по головному дериваційному  тунелю довжиною 11,8 км та діаметром 4 метри. Останній прокладений через гірський масив, який розділяє долини Сальто та Веліно, при цьому до нього подається додатковий ресурс, відведений з останньої річки. У підсумку вода надходить до підземного машинного залу, спорудженого неподалік від впадіння Сальто у Веліно. Тут встановлено дві турбіни типу Френсіс загальною потужністю 52,5 МВт, які при напорі у 128 метрів забезпечують виробництво 75 млн кВт·год електроенергії на рік. Для роботи станції в режимі гідроакумуляції вона також обладнана двома насосами потужністю по 28 МВт.

Окрім основного тунелю від водосховища Сальто, на станцію надходить ресурс по каналах/тунелях від двох додаткових послідовних водозаборів на Веліно — системи Canetra (23 МВт) та Peschera (3 МВт). 

Відпрацьована вода повертається у Сальто та далі надходить у Веліно, потрапляючи в підсумку на ГЕС Галлето.

Управління роботою станції здійснюється з диспетчерського центру в Терні^[3][4][5].