Гайдельберзький університет Рупрехта-КарлаГайдельберзький університе́т Ру́прехта-Ка́рла (нім. Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg) — університет у місті Гайдельберг в Баден-Вюртемберзі, найстаріший університет на території Німеччини. Університет був заснований 1386 року пфальцьким курфюрстом Рупрехтом I. У XVI столітті він став важливим осередком протестантської Реформації. Після занепаду, спричиненого Тридцятирічною війною та війною Аугсбурзької ліги, університет було реформовано в 1803 році Карлом I Баденським, після чого він пережив період розквіту в XIX та на початку XX століття. За часів Третього Рейху університет підтримував нацистську ідеологію. Невдовзі після війни він був повторно відкритий і пройшов етап денацифікації. Починаючи з 1960-х років університет розширювався для прийому більшої кількості студентів; тоді був збудований кампус Ноєнгаймер-Фельд, присвячений природничим наукам і медицині, а структура розміщення університету в історичному центрі Гайдельберга та районі Берггайм була оптимізована. В університеті навчаються понад 30 000 студентів, викладають понад 500 професорів. Він поділений на 12 факультетів і 12 науково-дослідних центрів, має бібліотеку з понад шістьма мільйонами томів, а також два університетські медичні центри — у Гайдельбергу та Мангаймі. Серед колишніх студентів та нинішніх і минулих викладачів університету — 12 лауреатів Нобелівської премії з фізики, 7 — з хімії, 6 — з медицини або фізіології, 2 — премії миру й 1 — премії з літератури. Таким чином, університет пов'язаний майже з половиною всіх німецьких лауреатів Нобелівської премії. ІсторіяСередньовічний Гайдельберзький університет Наприкінці XIV століття століття місто Гайдельберг, столиця Пфальца та резиденція Пфальцьких графів з 1225 року, мало лише близько 3000 мешканців[15]. У місті було два монастирі, августинський та францисканський, але не було школи, тому здавалося, що йому не судилося стати університетським містом[15]. Але в 1378 році, зі смертю Папи Григорія XI, розпочалася Велика схизма. Обрано двох пап — Урбан VI, обраний італійськими кардиналами, проживав у Римі, а антипапа Климент VII, обраний французькими кардиналами, проживав в Авіньйоні. Священна Римська імперія підтримувала Урбана VI, що ускладнювало становище німецьких студентів та професорів Паризького університету[16]. Роберт I Пфальцький, курфюрст Пфальцький, вступив у переговори з курією, і 23 жовтня 1385 року отримав від Урбана VI дозвіл на створення університету в Гайдельберзі за зразком паризького, з чотирма факультетами: філософія (викладання семи вільних мистецтв), теологія, юриспруденція та медицина[17]. Єпископ Вормса мав право призначати канцлера, відповідального за видачу дипломів та ліцензій на викладання[17]. 18 жовтня 1386 року в каплиці Святого Духа[18] відбулася інавгураційна меса університету. На філософському та богословському факультетах навчання починається наступного дня. Невдовзі після цього Марсіль д'Інген (бл. 1340—1396), ректор факультету мистецтв у Парижі (1367, 1371), був обраний першим ректором[18]. На ректорській печатці містився девіз «Завжди відкрито» (лат. Semper apertus), означаючи, що книга знань завжди повинна залишатися відкритою[19]. Викладання на юридичному факультеті також розпочалося в 1386 році, а кафедра медицини була зайнята лише 1388 року[20]. Як це часто буває, присутність студентів у місті стала джерелом різноманітних конфліктів з мешканцями[21]. У спробі стримати студентів запроваджували різні правила, іноді студентів змушували дотримуватися комендантської години[21]. У 1422 році обурені містяни напали на студентську бурсу. Згодом вони були змушені покаятися за посягання на автономію університету[21]. Кінець XV століття століття позначений суперечками між античним та новітнім підходами до викладання на філософському факультеті. У 1452 році Фрідріх I реформував університет і зупинив суперечку[22]. Це призвело в 1455 році до оригінального рішення — створення двох паралельних шляхів навчання[23]. З 1456 року Пітер Людер викладав в університеті гуманізм[24][25]. Згодом єпископ Вормса та канцлер університету Жан де Дальберг заохочував розвиток гуманізму[24]. Так, під його керівництвом у 1484 році до університету вступив філософ Рудольф Агрікола[26]. Інші гуманісти часто відвідували двір наступника Фрідріха, Філіпа I[26], такі як філософ і теолог Йоганнес Ройхлін та поет Конрад Цельтіс, який заснував перше гуманістичне товариство в Гайдельберзі, Рейнське літературне товариство (лат. Societas Litteraria Rhenana)[27]. Однак гуманістичний дух не зміг перемогти схоластику. Крім того, фінанси університету занепали через борги Пфальца, що виникли під час війни з Баварією. В результаті Гайдельберзький університет відстав від університетів Базеля та Віттенберга[28]. За часів Реформації й Контрреформації У 1518 році Лютер захищав свої ідеї в августинському монастирі в Гайдельберзі (у так званому Гайдельберзькому диспуті), але лише у 1546 році Фрідріх II Пфальцький дозволив у місті лютеранське богослужіння[29], а в 1559 році курфюрст Отто Генріх запровадив в університеті лютеранське викладання[30]. Перш ніж стати курфюрстом, Отто Генріх зробив свій внесок у розвиток університету завдяки розвитку університетської бібліотеки, яка стала відомою під назвою Палатинської бібліотеки[30]. Ставши курфюрстом, Отто Генріх за допомогою Меланхтона надав університету нові статути, представлені професорам 19 грудня 1558 року[31]. Потім, під впливом Фрідріха III, курфюрста з 1559 по 1576 рік, університет став кальвіністським і брав участь у розробці Гайдельберзького катехизису[32], опублікованого в 1563 році[33]. За часів правління Людовіка VI (з 1576 по 1583 рік) університет знову став лютеранським, а професори-кальвіністи приєдналися до брата Людовіка, Яна Казимира, у Нойштадті-ан-дер-Вайнштрассе, де Ян Казимир заснував Collegium Casimirianum[34]. З 1583 року університет знову став кальвіністським, а в 1617 році пишно відзначив сторіччя кальвінізму[35]. Тридцятилітня війна (1618—1648) особливо вплинула на університет[36]. У 1622 році місто було захоплене військами Тіллі. Бібліотеку закрили, а більшість творів надіслали Папі Римському до Риму[37]. Університет був змушений призупинити свою діяльність з 1626 по 1629 рік[36]. Більшість студентів перейшли до інших університетів, і в результаті кількість студентів різко знизилась[38]. Вестфальські договори завершили війну в 1648 році, але лише 1 листопада 1652 року курфюрст Карл I Людвіг зміг відсвяткувати офіційне відкриття. Карл Людвіг запросив таких професорів, як юрист Самуель фон Пуфендорф, швейцарський теолог Жан Анрі Готтінгер, філолог Жан Фрайнсгайм[36].  Потім розпочалася війна за Пфальцьку спадщину, під час якої Гайдельберг був двічі спустошений, у 1689 та 1693 роках, військами Людовика XIV[39]. Університет евакуювали спочатку до Франкфурта, а потім до Вайнгайма[39], і лише з 1704 року він знову відновив роботу у Гайдельберзі[40]. Курфюрст Йоганн Вільгельм організував відбудову Гайдельберга. За планами архітектора Йоганна Адама Бройніга розпочалося будівництво Domus Wilhelmiana, тепер відомого як Старий університет, яке тривало з 1712 по 1735 рік[41]. Католицькі курфюрсти з дому Нойбургів заохочували єзуїтів оселитися в Гайдельберзі та доручили їм управління університетом[42]. У 1720 році столиця Пфальцу переїхала з Гайдельберга в Мангайм, і відтоді курфюрсти Пфальца присвятили себе розбудові своєї нової столиці[42]. Після розпуску ордену єзуїтів у 1773 році, інші католицькі конгрегації перейняли управління університетом[43]. У 1784 році з університетом об'єдналася камералістська школа Кайзерслаутерна, яку очолював лікар і ботанік Фрідріх Казимир Медікус[44]. У XVIII столітті університет набирав переважно місцевих студентів[45]. Найбільшим був юридичний факультет, маючи понад 40 % викладацького складу[46] та понад 30 % студентів у 1770—1780 роках[45]. За часів Баденської держави (1803—1918)_1896.jpg) Наполеон передав частину Пфальца, розташовану на правому березі Рейну, Карлу-Фрідріху Баденському та включив її до складу Великого герцогства Баденського з 1806 року. До Від 1803 року Велике Герцогство, на чолі з Карлом-Фредеріком фінансувало університет. Великого герцога швидко стали вважати другим засновником університету, який отримав ім'я Рупрехта-Карла. У 1804 році Клеменс Брентано переїхав до Гайдельберга та запровадив там романтизм. Його твори та твори його друзів, Ахіма фон Арніма, Людвіга Тіка, Йозефа Ґьорреса та Йозефа фон Айхендорфа, надихались старими німецькими піснями та красою Гайдельберзького замку й видів на Неккар[47].  Гайдельберг став центром лібералізму та руху за німецьку національну єдність[49]. Попри заборону студентських об'єднань, запроваджену 1810 року, були створені «корпуси», що об'єднували студентів з одного регіону, а потім у 1817 році було створено перший Burschenschaft з девізом «Слава, Свобода, Вітчизна» (нім. Ehre, Freiheit, Vaterland)[49]. Відтоді студентські об'єднання мали сильний вплив, спочатку патріотичний, а потім і політичний. Гайдельберзькі професори були прихильниками Доберезневого періоду, і багато з них були членами першого вільно обраного німецького парламенту, Франкфуртського парламенту 1848 року. Протягом кінця XIX століття століття в університеті панував дуже ліберальний дух, стимульований колом професорів навколо Макса Вебера та Ернста Трьольча. З академічної точки зору, Гайдельберзький університет був особливо відомий своєю юридичною школою[50]. 1857 року в Гайдельберзькому університеті Роберт Бунзен винайшов пальник Бунзена[51]. У 1859 з його допомогою Роберт Бунзен та Густав Кірхгоф винайшли спектроскопію, яка дозволила їм 1860 року відкрити цезій та рубідій[52]. Веймарська республіка, Третій рейх та повоєнна відбудова (1919—1950) Новий корпус університету, «Новий університет», відкрили 1931 року. Його будівництво було значною мірою профінансовано завдяки кампанії зі збору коштів у США, організованій Джейкобом Гульдом Шурманом, випускником Гайдельберзького університету та послом США у Німеччині з 1925 по 1930 рік[53]. Починаючи з 1933 року з університету виключали студентів та співробітників, які були євреями, комуністами, були одружені з євреями або виступали проти режиму[54]. Таким чином, університет втратив третину своїх викладачів. Більшість виключених вчителів вирушили у заслання. Серед тих, хто залишився в Німеччині, двоє професорів загинули під час депортації[55]. 27 студентів були виключені за комуністичні симпатії, і їм було заборонено навчатися в німецьких університетах[56]. 17 травня 1933 року спвробітники та студенти університету взяли участь у спаленні книг на Університпетській площі[57]. Напис над головним входом нового університету змінили з «Живому духу» на «Німецькому духу»[58]. Університет брав участь у нацистській євгеніці: в жіночій консультації проводили примусову стерилізацію, а психіатрична клініка, якою тоді керував Карл Шнайдер, брала участь у програмі умертвіння T-4 з евтаназії[59][60]. Американські війська вступають до Гайдельберга 1 квітня 1945 року. Наступного дня члени Корпусу контррозвідки почали розслідувати діяльність нацистів в університеті. Водночас вони сприяли створенню «Комітету тринадцяти», спрямованого на відновлення роботи університету. Ця група професорів, що включала антинацистського економіста Альфреда Вебера та філософа Карла Ясперса, підготувала новий статут університету. Нові статути зобов'язували університет служити «живому духу Істини, Справедливості та Людяності»[61]. Університет поступово знову почав працювати. Медичний факультет відкрився 1 листопада 1945 року, богословський факультет — у грудні, а 15 січня 1946 року університет повністю відновив роботу[62]. Студентські товариства були заборонені владою США[63], а також не входили до планів Комітету тринадцяти, який шукав інших способів інтеграції студентів у демократичний університет[64]. Натхненний прикладом Оксфорда та Кембриджа, професор Карл Генріх Бауер, який став першим повоєнним ректором, запропонував створити Collegium Academicum[64]. Подальша історіяПротягом 1960-х та 1970-х років кількість студентів в університеті значно зросла, з 5200 у 1954 році до 10 900 у 1962 році та 21000 у 1979 році[65]. Зростання університету спонукала до реформування його структури[65]. З цією метою університет отримав додаткове фінансування на реорганізацію, а земля Баден-Вюртемберг 1 квітня 1968 року прийняла закон про впровадженя принципів демократичного управління університетом. Після цього Гайдельберзький університет мусив прийняти новий статут. Згідно з ним, кількість факультетів збільшилась з п'яти до шістнадцяти, і були створені статутні збори (Grundordnungsversammlung), в яких були пропорційно представлені всі категорії членів університету[66]. Ця нова структура не працювала належним чином і призвела до політизації університету[67]. Протягом 1967 року, завдяки наявності штаб-квартири американських військ, Гайдельберг став одним з головних осередків лівих студентських протестів у Німеччині, після Берліна та Франкфурта[68]. 29 травня 1968 року ректор призупинив діяльність студентського парламенту[68]. Collegium Academicum, який став символом студентського руху, був розпущений у 1975 році, а будівлі Старих казарм (Alte Kaserne) були відремонтовані та перетворені на адміністративні будівлі[69]. На околиці міста, в районі Ноєнгаймер-Фельд, побудували великий кампус для медицини та експериментальних наук[70]. У зимовому семестрі 2017—2018 років загальна кількість студентів становила майже 31 000 осіб[71]. Структура та організаціяОрганізація Ректорат є виконавчою владою університету. Ректор обирається на шестирічний термін[72]. Ректорат складається з канцлера, відповідального за центральне управління та фінанси, та чотирьох проректорів, які відповідають відповідно за міжнародні зв'язки, навчання, якість, а також інфраструктуру та дослідження[73]. Сенат є законодавчою гілкою університету. Ректор та члени ректорату автоматично є членами сенату, як і декани факультетів та уповноважений університету з питань рівних можливостей. Двадцять сенаторів обираються на чотирирічний термін згідно з таким розподілом: вісім професорів університету, чотири викладачі, чотири члени академічного персоналу, чотири студентські делегати та чотири співробітники адміністрації університету. Університетська рада (Universitätsrat) є наглядовою радою ректорату й сенату. Вона відповідає за обрання ректора та канцлера, затвердження структури та розвитку університету, а також затвердження фінансової звітності. Її членів (шістьох позауніверситетських, п'ятьох внутрішніх) призначає міністр науки Баден-Вюртемберга[74]. Факультети З моменту структурної реформи 2002 року, яка набула чинності у зимовому семестрі 2002—2003 років, університет складався з дванадцяти факультетів. Відповідно до закону Баден-Вюртемберга про університети від березня 2000 року (нім. Universitätsgesetz) кожен факультет має щонайменше двадцять кафедр, за винятком богословського факультету, регульованого угодою між державою та церквою 1931 року (нім. Staats-Kirchen-Vertrag)[75]. Факультети:
Відомі особистості
Див. також Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Примітки
Джерела
Посилання
|
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
