Знаменний спів

Зна́менний спів — система давніх православних культових співів XII–XVII століть. Назва походить від старослов'янської назви співацького знака — «знам'я» (староцерк.-слов. знамѧ).

Знаменна нотація (або крюкова нотація, стовпове знамення^[2], кулизмяна нотація^[3] була створена на основі візантійської безлінійної невменної нотації. Знаки цієї нотації називали «знаменами» або «крюками». Знаки цієї нотації звичайно складалися з великого чорного крюка або риски та кількох маленьких чорних крапок, ком і ліній поблизу крюка або перетину з гачка. Деякі ознаки можуть означати лише один звук, інші — від 2 до 4 звуків, а деякі цілу мелодію до 10 нот, зі складною ритмічною структурою. Пізніші знамена називали також кондакарними знаками.

Як і невменна нотація, знаменна нотація переважно відображала напрямок руху мелодії, а не абсолютні звуковисотності. Знаки вказували також на характер і темп виконання мелодії. Кожен знак мав своє власне ім'я, а також розглядався як духовний символ. Наприклад, є конкретний знак, званий «голубка», що позначав два висхідних тони і символізував Святого Духа.

Поступово знаменна нотація ускладнювалася. Через її неоднозначність читання невідомих мелодій було доступно лише найдосвідченішим співакам. З метою її спрощення у XVI столітті була розроблена нова система, так званих «кіноварних» (від назви мінералу кіновару, що містить пігмент червоного кольору) знаків, що вводила маленькі червоні літери перед кожним знам'ям.

Знаменна нотація припинила свій розвиток після реформи Никона у XVII столітті, коли руська музика почала зазнавати впливу західноїєвропейської.

Знаменний спів — спочатку одноголосний, потім акапельний хоровий, розвивався в межах системи осьмогласія; мелодика суто діатонічна, заснована на побутовому звукоряді, спирається на рівномірний поступальний рух в межах кварти або квінти; ритм несиметричний, визначений текстом (див. Демествений спів).

Існувало декілька типів знаменного співу: так званий стовповий, малий і великий. Типологічними відгалуженнями знаменого розспіву вважаються київський розспів, грецький розспів, болгарський розспів тощо.

До Знаменного співу в своїх творах зверталися М. Балакірєв, Д. Бортнянський, О. Гречанінов, О. Кастальський, О. Кошиць, М. Леонтович, С. Рахманінов, М. Римський-Корсаков, К. Стеценко, П. Чайковський, П. Чесноков та ін.

По знаменних нотах доси співають в російській старообрядницькій церкві, існують також ентузіасти, що бажають відродити знаменний розспів у РПЦ^[4][5].

• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
• Explanation and History of Znamenny Chant(англ.)

• Разумовский Д. В. Церковное пение в России. — М., 1867—1869.
• Металлов В. Очерк истории православного пения в России, 4 изд., — М., 1915.
• Вознесенский И. О церковном пении православной Греко-Российской церкви. Большой знаменный напев. — К., 1897.
• Бражников М. Пути развития и задачи расшифровки знаменного роспева, XII—XVIII веков. — Л. — М., 1949.
• Успенский Н. Древнерусское певческое искусство, 2 изд., — М., 1971.
• Успенский Н. Образцы древнерусского певческого искусства, 2 изд., — Л., 1971.
• Вургафт С. Г., Ушаков И. А. Старообрядчество. Лица, события, предметы и символы. Опыт энциклопедического словаря, — М., 1996.
• Кутузов Б. Русское знаменное пение, — М., 2008, 304 стр., ISBN 978-5-9901442-1-7.

• Грецький розспів // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — Т. 1 : [А – Д]. — С. 520-521.
• Знамена; Знаменний розспів; Знаменний спів; Київська нотація // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 158-161; 377-382.
• Розспів знаменний // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1619-1620. — 1000 екз.
• Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 79. Старовинна українська хорова музика: монодія і партесний концерт [Архівовано 15 листопада 2019 у Wayback Machine.]