Мелані Кляйн
Ме́лані Кляйн (нім. Melanie Klein; 30 березня 1882, Відень — 22 вересня 1960, Лондон) — британська психоаналітикиня австрійського походження, яка стояла біля витоків дитячого психоаналізу, ігрової психоаналітичної терапії і теорії об'єктних відносин. Життєпис Мелані Кляйн народилася 30 березня 1882 року у Відні, наймолодшою із 4 дітей в єврейській родині лікаря Моріца Райзеса і Любуші Дейч. Із захопленням ставилася до незалежного духу і наукових поглядів свого батька, проте їх відносини ніколи не були близькими головним чином через понад 50-літню різницю у віці. Ближче до Мелані була мати — освічена жінка. В 14 років Мелані вирішила присвятити себе медицині. Підготувавшись із допомогою брата, склала вступні іспити до Віденської гімназії — єдиного в місті навчального закладу, що готував до вступу в університет. В юності Мелані входила до гуртка інтелігентної молоді, котра цікавилася філософією, наукою, літературою, мистецтвом. Протягом двох років вона вивчала гуманітарні науки у Віденському університеті. Мріяла отримати медичну освіту, однак шлюб, життя в невеликих провінційних містечках і народження дітей перешкодили мрії. Лише оселившись в 1910 р. в Будапешті, Кляйн знову поринула в інтелектуальну атмосферу великого міста і незабаром зацікавилася психоаналізом, приєднавшись до психоаналітичного гуртка Шандора Ференці і пройшовши у нього особистий аналіз. Запрошення до Берліна в 1921 р. збіглося з від'їздом чоловіка Кляйн в чергове тривале відрядження до Швеції. Не бажаючи їхати з ним, Кляйн віддала перевагу своїм професійним інтересам. Це розставання стало наслідком хронічного відчуження в подружжі і за кілька років завершилось офіційним розлученням. У 1960 р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії[2]. Психоаналітична кар'єраВипадково до рук Кляйн потрапила книга Фройда «Тлумачення сновидінь», перше видання якої мали лише кількасот людей. Саме в психоаналізі, що підкупив її глибиною проникнення в суть людських проблем, Кляйн бачила можливість вирішення власних проблем, що періодично загострювалися під тиском нещасливого шлюбу. У Будапешті тоді практикував Шандор Ференці, що і виступив її психоаналітиком, причому лікувальний аналіз Кляйн плавно переріс у дидактичний. Згодом Кляйн згадувала, що хоча Ференці, безумовно, допоміг їй освоїти основи аналітичної майстерності, в цілому його аналізом вона залишилася не задоволена[2].
У 1917 р. Кляйн знайомиться з Фройдом у Будапешті, 5-му Міжнародному Конгресі, зустрічі Угорського та Австрійського психоаналітичних товариств. В 1919 р. вступає в Угорське психоаналітичне товариство, представивши доповідь «Про розвиток однієї дитини». Кляйн сама зробила спробу аналізу, скориставшись для цього найдоступнішим в її положенні пацієнтом — власним сином[2]. У 1920 р. Мелані Кляйн, на конгресі в Гаазі, познайомилася з Карлом Абрахамом, особистість і ідеї якого справили на неї велике враження. У 1921 р. Кляйн на запрошення Абрахама переїхала до Берліна[2], де почала практикувати психоаналіз не тільки з дітьми, але й з дорослими. Заступництво Абрахама допомогло її успіхам. Карл Абрахам, будучи одним з піонерів психоаналітичного руху за межами Відня, мав становище в аналітичному співтоваристві. У період спілкування з Кляйн Абрахам був президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, і ця обставина не могло не позначитися на професійному просуванні його протеже[2]. У 1926 р. Кляйн переїхала до Великої Британії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій з дитячого аналізу в Англії). У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першою аналітикинею з континенту серед членів Британського психоаналітичного товариства. У Британії клінічна і теоретична робота Кляйн досягла розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги[2]. У 20—30-ті рр. Британське психоаналітичне товариство великою мірою вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики психоаналізу. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовною піонеркою цього напрямку[2]. Після Другої світової війни Кляйн переважно практикувала навчальний аналіз і супервізію, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Чимраз більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У 1951 р. виходить її робота «Заздрість і подяка», а в 1961 р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». В останній рік життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). Наукове вченняСвою роботу сама Кляйн розцінювала як розвиток теорії і методу Фройда. Вона була однією з небагатьох психоаналітиків, хто без вагань підтримали найбільш суперечливу доктрину Фройда, що стосувалася інстинкту смерті. Кляйн знаходила прояви даного інстинкту в ранньому віці, що в ортодоксальних фройдистів викликало неприйняття. Контроверсивною ідеєю Кляйн стало уявлення про виникнення едіпового комплексу в більш ранньому віці, ніж це передбачав Фройд. У своїй теорії розвитку Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальний і руйнівно-агресивний. Его немовляти, що тільки ще з'являється, вирішує завдання не лише взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з її першими об'єктами — материнськими грудьми, а потім матір'ю. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує потяги. За Кляйн, процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини як позиції, які відображають її ставлення до себе і навколишнього світу: параноїдну-шизоїдну і депресивну.
Серед послідовників Мелані Кляйн були такі психоаналітики(-ні), як Герберт Розенфельд, Вільфред Біон, Бетті Джозеф, Ханна Сігал, Дональд Мельцер, Рождер Мані-Керл. Праці
Німецькомовна література
Англомовна література
Примітки |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.jpeg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
