Воронезька губернія

Воронезька губернія
Герб
Дата створення / заснування	25 квітня 1725
Офіційна назва	рос. Воронежская губерния
Країна	Російська імперія,  Російська республіка,  Російська СФРР і  СРСР
Столиця	Воронеж
Адміністративна одиниця	Російська імперія Російська республіка Російська СФРР РСФРР Московська область[d][1][2] Російська СФРР
Кількість населення	3 308 023 осіб[3][4]
Замінений на	Центрально-Чорноземна область
На заміну	Азовська губернія і Воронізьке намісництво
Час/дата припинення існування	14 травня 1928
Воронезька губернія у Вікісховищі

51°40′00″ пн. ш. 39°13′00″ сх. д. / 51.6667° пн. ш. 39.2167° сх. д. / 51.6667; 39.2167

Воронізька губернія — адміністративна одиниця Російської імперії. Губернський центр — місто Воронеж. Значну частку населення губернії становили українці.

Утворена у 1708 році як Азовська губернія, що була перейменована на Воронізьку губернію в 1725 році.

До складу губернії входило 5 провінцій:

• Бахмутська
• Воронізька
• Єлецька
• Тамбовська
• Шацька

У 1765 році з південної частини Бєлгородської та Воронізької губерній було сформовано нову Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові; Бахмутську провінцію було розділено між Слобідсько-українською й Новоросійською губерніями, зі збереженням Бахмутської провінції у складі Новоросійської губернії.

У 1779 році, за адміністративної реформи Катерини ІІ, Воронізька губернія поділена на Воронізьке й Тамбовське намісництва. У 1793 році Азовська губернія разом із Новоросійською губернією ввійшла до Катеринославського намісництва.

У 1796 році за адміністративною реформою Павла І відроджена з Воронізького намісництва Воронізька губернія, що проіснувала до 1928 року.

• Бірюцький повіт
• Бобровський повіт
• Богучарський повіт
• Валуйський повіт
• Воронізький повіт
• Задонський повіт
• Землянський повіт
• Коротоякський повіт
• Нижньодевіцький повіт
• Новохоперський повіт
• Острогозький повіт
• Павловський повіт

За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року серед чоловіків призовного віку Воронізької губернії українців було 35,16 %, росіян — 64,35 %, інших національностей — 0,49 %; значна частка українців була серед чоловіків призовного віку Острогозького (90 %), Богучарського (73 %), Бірюцького (63 %), Валуського (43 %), Павлівського (39 %), Новохоперського (17 %), Бобровського (17 %) та Коротоякського (12 %) повітів^[6].

• 
  Населення Воронізької губернії згідно з переписом 1897 року
• 
  Частка українськомовного населення в повітах Воронізької губернії за даними перепису населення 1897 року

• Ізмайлов Петро Васильович (лютий 1721 — березень 1725 рр.)
• Чернишов Григорій Петрович (березень 1725 — серпень 1726 рр.)
• вакансія
• Лихарев Іван Михайлович (грудень 1726 — вересень 1727 рр.)
• Ізмайлов Іван Петрович (11 вересня 1727 — 14 березня 1728 рр.)
• вакансія
• Мякінін Олексій Антонович (3 грудня 1734 — 25 серпня 1735 рр.)
• вакансія
• Урусов Григорій Олексійович (2 березня 1740 — 17 вересня 1741 рр.)
• Гур'єв Василь Михайлович (9 жовтня 1741 — березень 1744 рр.)
• вакансія
• Пушкін Олексій Михайлович (5 серпня 1747 — 23 серпня 1760 рр.)
• вакансія
• Жилін Федір Якович (18 липня 1761 — 27 березня 1763 рр.)
• Лачинов Олександр Петрович (7 квітня 1764 — квітень 1766 рр.)
• Маслов Олексій Михайлович (квітень 1766 — 25 лютого 1773 рр.)
• Шетнев Микола Лаврентійович (19 березня 1773 — липень 1775 рр.)^[7]

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Воронезька губернія
• «Адрес-календар Воронізької губернії на 1917 рік», Воронеж, 1916 [Архівовано 13 вересня 2018 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.