Стратегічні бомбардування під час Другої світової війни

Стратегічні бомбардування під час Другої світової війни Strategic bombing during World War II
Європейський театр Другої світової війни Тихоокеанський ТВД
Бомбардування американською авіацією об'єктів нафтової промисловості в Плоєшті. Румунія. На передньому плані — важкий бомбардувальник B-24 «Ліберейтор». 1 серпня 1943
Дата: 1 вересня 1939 — 2 вересня 1945 Місце: Європа, країни Тихоокеанського басейну (Китай, Корея, Японія тощо) Результат: Перемога антигітлерівської коаліції
Сторони
Велика Британія США Канада  Австралія	Третій Рейх Королівство Італія Японія
Командувачі
Ч.Портал Р.Пирс А.Гарріс К.Спаатс Г.Арнольд К.Лемей К.Мак-Івен	Г.Герінг А.Кессельрінг Г. Шперрле Н.Хігашикуні М.Кавабє
Військові формування
Королівські ВПС ВПС армії США Королівські ВПС Канади Королівські ВПС Австралії	Люфтваффе ВПС Японії
Втрати
60 595 британських громадян[1] 160 000 льотчиків (Європейський ТВД)[2][3] 500 000 + радянських громадян[4] 67 078 французьких громадян в результаті бомбардувань союзної авіації[5] 260 000 китайських громадян[6]	305 000–600 000 громадян Німеччини, в тому числі іноземних робітників[1] 330 000–500 000 японських громадян[7] 50 000 італійських громадян в результаті бомбардувань союзної авіації[8]

Стратегічні бомбардування під час Другої світової війни (англ. Strategic bombing during World War II) — стратегічна повітряна кампанія військово-повітряних сил західних союзників та країн Осі, складова їхньої військової стратегії, що мала за мету підрив (знищення або виведення з ладу) економічного та воєнного потенціалу держав супротивника, намагання знищити його основні економічні джерела, елементи потенціалу цілісної економічної системи, що використовувалися у військових цілях, а також зламати волю громадськості ворожих країн продовжувати боротьбу.

Стратегічні бомбардування за часів Другої світової війни набули колосального розмаху і мали характер систематичних та масштабних ударів силами військової стратегічної авіації, під час яких застосовувалися звичайні боєприпаси, запалювальна та ядерна зброя. Удари з повітря завдавалися в основному по найважливіших елементах економіки ворога, теоретики застосування повітряної міці вважали за ефективніше та життєво важливим для ведення війни з противником знищення його індустріальних об'єктів та інфраструктури, ніж бомбардування важливих військових цілей.

З 1 вересня 1939 року, з початком світової війни, практично відразу німецьке Люфтваффе розпочало активно бомбардувати стратегічні військові об'єкти Польщі та водночас розв'язало масовану кампанію з бомбардування цивільних районів великих промислових центрів та міст країни, як то Варшави, Велюня, Фрамполя.

3 вересня 1939, союзники Польщі, Франція та Велика Британія оголосили війну Третьому Рейху і тієї ж ночі Королівські ВПС завдали удару по бойових кораблях Крігсмаріне, що базувалися на базах Північного моря^[9].

З наростанням масштабів війни, стратегічні бомбардування набувають неабиякого розмаху. Що союзники, що їх супротивник, намагаються потужними ударами з повітря завдати максимального збитку військовим та індустріальним центрам ворога, руйнують ключові об'єкти, важливі вузли комунікацій та життєзабезпечення, одночасно зростають втрати серед мирного населення. Побічним ефектом цього стає психологічний ефект, який руйнує волю цивільного населення до спротиву. Як відповідь на Роттердамський бліц, 15 травня 1940 британська авіація здійснює перший стратегічний наліт на міста Німеччини. З вересня 1940, Люфтваффе розгортає на фоні битви за Британію, наймасштабнішу у світовій історії повітряну наступальну кампанію, намагаючись «вибити» британців з війни та придушити їх здатність протистояти. «Лондонський бліц» стає справжнім іспитом для населення країни в їх спроможності встояти перед атаками агресора.

З 1942 року інтенсивність нальотів британської бомбардувальної авіації втрачає певні обмеження і стає більш зосередженою на бомбардуванні промислових центрів Німеччини і відповідно на районах, де мешкає мирне населення. З 1943 року до масованих нальотів на німецькі міста приєднується американська важка авіація. Рейди союзної авіації мають багато контроверсійних наслідків, на палаючі моря перетворюються після бомбардувань Гамбург (1943), Дрезден (1945) та інші стародавні міста Німецького Рейху^[10]. Ефект цих нальотів залежить від їх тривалості та інтенсивності. Однак, як у Люфтваффе, так й у союзників нічого не вийшло із задумом підірвати мораль населення противника. Водночас, стратегічні бомбардування військових або військово-промислових цілей мають значну результативність і такі удари призводять до значного зниження темпів виробництва озброєння та військової техніки супротивника^[11][12].

На Тихоокеанському театрі війни, із самого початку війни, японська авіація регулярно бомбардує китайські міста. Більш всього постраждало китайське місто Чунцін, атаки з повітря на яке здійснювалося протягом 5 років. З жовтня 1944 американська стратегічна авіація розпочала методичні бомбардування японських міст метрополії^[13]. Кульмінацією таких рейдів стало атомне бомбардування Хіросіми та Наґасакі в серпні 1945, що на думку багатьох дослідників Другої світової війни послугувало одним з ключових факторів капітуляції Японської імперії в цій війні.

Стратегічне бомбардування для знищення ворожих військових та інфраструктурних об’єктів і зниження бойового духу стало важливою частиною військової стратегії США під час Другої світової війни. Найпершим і найбільш розголошеним використанням стратегічного бомбардування був наліт у квітні 1942 року на Токіо та прилеглі райони Японії 16 середніми бомбардувальниками B-25B Mitchell, відомого як рейд Дуліттла. Незважаючи на спричинення обмеженої кількості руйнувань і втрат на материковій частині Японії, рейд підвищив моральний дух американського народу після раптового нападу на Перл-Гарбор. Рейд Дуліттла також продемонстрував обмеження стратегічного бомбардування на цьому ранньому етапі війни. Проблема полягала в тому, що літак не мав дальності, щоб повернутися до авіаносця, тому це була місія в один бік — більшість літаків здійснили аварійну посадку в Китаї — 77 із 80 членів екіпажів вижили після перших посадок. Армія зрозуміла, що для успіху стратегічного бомбардування необхідні дві речі: бомбардувальники більшої дальності та захоплення островів ближче до материкової Японії, щоб літаки могли здійснити політ туди й назад. Зрештою, наприкінці 1944 року армія почала ефективне стратегічне бомбардування Японії за допомогою своїх важких бомбардувальників B-29 Superfortress більшого радіусу дії, які діяли із захоплених Маріанських островів, а пізніше з Іводзіми в 1945 році. Вони доповнили B-17 Flying Fortress, який не мав дальності чи вантажопідйомності, необхідної для польотів на великі відстані понад 3000 миль ( понад 5500 км).

Тим часом на європейському театрі воєнних дій відстань від Сполученого Королівства до території, яку утримував ворог, була набагато меншою, тому у 1942 році США виконували місії бомбардувальниками B-17. Однак ці рейди вартували значних втрат літаків та особового складу ВПС США, оскільки не було доступних винищувачів далекого радіусу дії для захисту бомбардувальників. Однак у 1943 році винищувач P-51 Mustang довів, що він мав дальність, необхідну для перельоту з Великої Британії до Німеччини та інших країн Осі. Він також використовувався на північноафриканському та тихоокеанському театрах бойових дій, де забезпечував супровід бомбардувальників. B-29 також виявилися настільки ефективними, що його продовжували використовувати для стратегічного бомбардування під час Корейської війни.

На сьогодні стратегічні бомбардувальники залишаються важливим компонентом американської системи ядерної тріади, двома іншими є міжконтинентальні балістичні ракети наземного базування та балістичні ракети підводних човнів^[14].

• Стратегічна повітряна оборона Рейху
• Блокада Німеччини (1939-1945)
• Бомбардувальне командування Повітряних сил Великої Британії
• Операція «Скріпка»
• Операція «Боденплатте»
• Бомбардування Бухареста
• Бомбардування Гельсінкі
• Ядерне бомбардування Хіросіми і Наґасакі

• The Blitz: Sorting the Myth from the Reality, BBC History [Архівовано 10 серпня 2015 у Wayback Machine.]
• Liverpool Blitz Experience 24 hours in a city under fire in the Blitz. Liverpool Museums
• Coventry Blitz [Архівовано 14 серпня 2009 у Wayback Machine.]
• 376th HBG Veterans Oral History Project at Ball State University^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Allied Bombers and Crews [Архівовано 27 листопада 2010 у Wayback Machine.]
• Bombing Annotated bibliography for conventional bombing during World War II from the Alsos Digital Library for Nuclear Issues

Clodfelter, Mark. "Aiming to Break Will: America's World War II Bombing of German Morale and its Ramifications, " Journal of Strategic Studies, June 2010, Vol. 33#3 pp 401—435, doi:10.1080/01402390903189436

Coffey, Thomas M. (1977). Decision over Schweinfurt. New York: Doubleday. ISBN 978-0-679-50763-5.

Coffey, Thomas M. (1987). Iron Eagle : The Turbulent Life of General Curtis LeMay. Random House Value publishing. ISBN 0-517-55188-8.

Crane, Conrad C. (1994). The cigar that brought the fire wind: Curtis LeMay and the strategic bombing of Japan. JGSDF-U.S. Army Military History Exchange. OCLC 32844008.

Craven, Wesley F.; Cate, James Lea (1948–1958). The Army Air Forces in World War II, volumes 1–8. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 978-0-405-12137-1.

Garretsen, Harry; Schramm, Marc; Brakman, Steven. The Strategic Bombing of German Cities during World War II and its Impact for Germany (PDF). Discussion Paper Series nr: 03-09. Tjalling, C. Koopmans Research Institute, Utrecht School of Economics, Utrecht University. Архів оригіналу (PDF) за 24 серпня 2006. Процитовано 3 лютого 2014.

Greer, Ron (2005). Fire from the Sky: A Diary Over Japan. Jacksonville, Arkansas, U.S.A.: Greer Publishing. ISBN 0-9768712-0-3.

Guillian, Robert (1982). I Saw Tokyo Burning: An Eyewitness Narrative from Pearl Harbor to Hiroshima. Jove Pubns. ISBN 0-86721-223-3.

Harris, Arthur (1998). Bomber Offensive. Greenhill Books/Lionel Leventhal. ISBN 978-1-85367-314-6.

Hastings, Max (1979). Bomber Command. New York: Dial. ISBN 978-0-7181-1603-3.

Kennet, Lee (1982). A History of Strategic Bombing. New York: Scribner. ISBN 978-0-684-17781-6.

McGowen, Tom (2001). Air Raid!:The Bombing Campaign. Brookfield, Connecticut, U.S.A.: Twenty-First Century Books. ISBN 0-7613-1810-0.

Middlebrook, Martin; Everitt, Chris (1990). The Bomber Command War Diaries: An Operational Reference Book, 1939–1945. London: Penguin. ISBN 978-0-14-012936-6.

Mierzejewski, Alfred (1987). The Collapse of the German War Economy, 1944–1945. Chapel Hill: University of North Carolina Press. ISBN 978-0-8078-6338-1. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 3 лютого 2014.

Milward, Alan S. (1965). The German Economy at War. London: Prometheus Books. ISBN 978-0-485-11075-3.

Ross, Stewart Halsey (2003). Strategic Bombing by the United States in World War II. The Myths and the Facts. McFarland & Co. ISBN 978-0-7864-1412-3.

Shannon, Donald H. (1976). United States air strategy and doctrine as employed in the strategic bombing of Japan. U.S. Air University, Air War College. OCLC 2499355.

Verrier, Anthony (1974). The Bomber Offensive. New York: Pan. ISBN 978-0-330-23864-9.

Spaight, James M (1944). Bombing Vindicated. G. Bles. OCLC 1201928. — Spaight was Principal Assistant Secretary of the Air Ministry (U.K)

Webster, Charles; Frankland, Noble (1961). The Strategic Air Offensive against Germany, volumes 1–4. London: Her Majesty's Stationery Office. ISBN 978-1-84574-437-3.

Виноски

Джерела

Це незавершена стаття про Другу світову війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.