Нормандська операція

Нормандська операція Invasion of Normandy
Операція «Оверлорд»
Висадка військ американської 1-ї піхотної дивізії. Плацдарм «Омаха». Ранок 6 червня
49°20′00″ пн. ш. 0°34′00″ зх. д. / 49.333333333333° пн. ш. 0.56666666666667° зх. д. / 49.333333333333; -0.56666666666667
Дата: 6 червня — 25 липня 1944 Місце: Нормандія, Франція Результат: Рішуча перемога союзників. Відкриття Другого фронту в Західній Європі.
Сторони
США  Велика Британія Канада Вільна Франція  Австралія  Нова Зеландія Військо Польське на Заході Норвегія	Третій Рейх
Командувачі
Дуайт Ейзенхауер Омар Бредлі Бернард Монтгомері Артур Теддер Траффорд Лі-Меллорі Бертрам Рамсей Шарль де Голль Гаррі Крірар	Герд фон Рундштедт Ервін Роммель Фрідріх Долльман Ганс фон Зальмут
Військові сили
175 000	10 000
Втрати
близько 10 000[1][2] з них: 6 603 (2 499 — загиблих) 2 700 1 074 (359 — загиблих)	від 4 000 до 9 000[3]

Норма́ндська опера́ція (англ. Invasion of Normandy) — стратегічна операція, яка була проведена 6 червня — 25 липня 1944 року військами союзників (США, Великою Британією, Канадою тощо), як перша частина стратегічної операції «Оверлорд» під час Другої світової війни в північно-західній Франції.

З початком Нормандської операції було відкрито Другий фронт. Найважливіша її особливість — величезні масштаби, велика чисельність висаджених військ та залучених сил на морі і в повітрі, які визначалися метою операції — створити самостійний фронт проти нацистської Німеччини. Подальшим завданням військ, що були висаджені, ставилося звільнення Франції і наступ на Німеччину із заходу^[4].

Нормандська десантна операція ретельно планувалася і готувалася дуже тривалий час. Початок розробки плану висадки союзних військ у Франції було остаточно покладено в серпні 1943 року, після того, як президент США Франклін Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль зустрілися на конференції у Квебеку. Лідери США, Великої Британії та Канади домовилися про концентрацію основної частини союзних військ у Великій Британії і про розробку плану вторгнення до північно-західної Європи. Попередня дата початку вторгнення була встановлена на травень 1944 р., крім цього, тоді ж операції було присвоєне кодове найменування «Оверлорд» та був створений об'єднаний англо-американський штаб з його розробки. Головою штабу було призначено генерал-лейтенанта Фредеріка Моргана. Але бі́льшу частину плану висадки союзних військ продумав британський фельдмаршал Бернард Монтгомері^[5].

Безпосереднє керівництво англо-американськими силами вторгнення в Нормандії 6 червня 1944 року здійснював Дуайт Ейзенхауер. Після успішної висадки ад'ютант командувача знайшов у його кишені заготовлений текст звернення в разі поразки:

«Наша висадка в районі Шербур-Гавр не призвела до утримання плацдарму, і я відвів війська. Моє рішення атакувати в цей час і в цьому місці було засноване на тій інформації, яку я мав. Війська, авіація і флот зробили все, що могли зробити хоробрість і вірність обов'язку. Якщо хтось винен у невдачі цієї спроби, то це тільки я».^[6]

Надалі, після успішної висадки десанту і опанування своїми плацдармами війська повинні були здійснити прорив оборони противника на східному фланзі (в області Кана). Таким чином, Монтгомері передбачав, зв'язавши основні сили німців у вказаній зоні активними бойовими діями канадської і британської армій на сході, водночас, силами американських корпусів під командуванням генерала Омара Бредлі здійснити глибокий прорив на західному фланзі плацдарму, вийти на оперативний простір, і надалі заволодіти усією північною Нормандією, у тому числі важливим морським портом Шербур. Після завершення активної фази операції «Нептун», союзники планували продовжити наступ, який мусив простягатися по широкій дузі північніше Луари, з виходом до передмістя Парижа на 90-ту добу операції.

Наступним кроком після завершення операції «Оверлорд» планувалося, взаємодіючи з військами, які будуть висаджені на півдні Франції, відрізати війська Вермахту в південно-західній Франції, прорвати лінію Зігфрида і вторгнутися на територію Німеччини.

До кінця дня 6 червня в англійському і американському секторах було висаджено 5 піхотних, 3 повітряно-десантних дивізії і танкова бригада, загальним складом близько 200 тис. солдатів і офіцерів. Їм вдалося захопити берегову смугу завглибшки від 3 до 5 км, щоправда, не по всьому фронту. Плацдарми були повністю звільнені від противника лише 7 червня. На другій і на третій день, тобто 7 і 8 червня, англо-американські війська закріплювалися на плацдармі, паралельно продовжувалася висадка нових ешелонів військ. Наприкінці третьої доби на узбережжі вже знаходилися 8 піхотних, танкова, 3 повітряно-десантних дивізії та значна кількість засобів посилення.

Вранці 9 червня війська перейшли в наступ з метою об'єднання ділянок висадки. До 12 червня це завдання було виконане, єдиний плацдарм мав ширину по фронту близько 80 км і глибину 13-18 км. Нині на узбережжі знаходилися 16 піхотних і 3 бронетанкових дивізії — всього 326517 чоловік, 54186 бойових і транспортних машин і 104428 т військового спорядження^[7]. Почалося тривале і планомірне накопичення військ на узбережжі.

Американські війська почали наступ у північно-західному напрямку на півострів Котантен, англійські — у напрямку на Кан. Підтримуючи їх, лінкори вели вогонь на дистанції до 17 миль, крейсери — на дистанції 10-12 миль. Союзні повітряні патрулі безперервно прикривали район вторгнення і територію на глибину 100—120 км. У районі висадки постійно знаходилося 300—400 кораблів і суден, по фарватерах від контрольного району щодня слідувало в середньому до 16 конвоїв^[8] — всього близько 150 суден, не рахуючи бойових кораблів та десантних барж.

До кінця червня, тобто через три тижні після початку висадки, плацдарм був розширений до 100 км по фронту і на 20-40 км в глибину. На плацдармі знаходилися головні сили 1-ї американської, 2-ї англійської і частина 1-ї канадської армій. На початок липня в Нормандії було зосереджено 13 американських, 11 англійських і 1 канадська дивізій загальною чисельністю близько 1 млн чоловік, 183,5 тис. бойових і транспортних машин і 650 тис. т військових вантажів, значна частина союзної тактичної авіації.

В середньому щодня перший тиждень в район висадки приходили 25 суден типу «Ліберті», 38 різних каботажних суден, 9 одиниць військового транспорту, 40 десантних суден-танконосіїв, 75 десантних барж-танконосіїв, 20 великих десантних суден для піхоти.

Так, на другий день прибуло 98 суден і великих десантних барж, на третій день — 216. Ця цифра була близька до середньої кількості суден, які прибували щодня протягом всього наступного тижня. На п'ятий день підійшли 29 суден типу «Ліберті», 44 каботажні, 31 для перевезення танків, 81 танко-десантне судно, 10 військових транспортів, 28 піхотно-десантних суден — всього 223^[9]. Про загальні масштаби перевезень дають уявлення такі цифри: до 24 дня вторгнення в район висадки було зроблено 4257 рейсів великих суден, з них 570 суден типу «Ліберті», 180 військових транспортів, 788 каботажних суден, 905 десантних суден-танконосіїв, 1442 десантні баржі-танконосії, 372 великих десантних судна для піхоти. Крім цього, було здійснено декілька тисяч рейсів десантних барж, буксирів, поромів, танкерів, допоміжних, рятувальних і госпітальних суден^[10].

Зайняті морською піхотою порт Курсель і гавань Пір-ан-Бессен були приведені в порядок, і на 10-й день вторгнення їх пропускна спроможність досягла 1000 т в добу.

19 червня, тобто на 14-й день вторгнення, на ділянці «Джуно» і «Омаха» була доставлена більшість великих кесонів і зовнішні головні частини плавучих пірсів гаваней «Малберрі». Але шторм, який трапився незабаром наніс значний збиток цім портам. І хоча, незавершені споруди в гаванях «Малбері» сильно постраждали, але все ж витримали натиск хвиль, і за ними відстоялися 155 суден і барж, понад 800 суден різних типів було викинуто на берег і пошкоджено. 320 з 650 танко-десантних суден вийшли з ладу. Союзний флот за ці дні зазнав більших втрат, ніж від протидії з боку німців, які протягом першого місяця операції знищили і пошкодили 261 судно, тобто в 3 рази менше.

Після заняття Гавра і Бреста через Ла-Манш були прокладені трубопроводи для подачі до Нормандії рідкого палива. До робіт з їх прокладання приступили через декілька днів після початку вторгнення. Надалі труби протягнулися по французькій території на сотні кілометрів^[11]. Пропускна спроможність всіх трубопроводів була доведена до 5000 т рідкого палива на добу.

24 червня американські війська, просуваючись по півострову Котантен, притиснули німецькі частини між мисами Ла-Хог і Барфлер, з Шербуром в центрі, захоплення якого передбачалося з суші за сприяння кораблів. Удосвіта 25 червня з Портленду вийшла ескадра у складі американських лінкорів «Невада» і «Арканзас», крейсерів «Тускалуза», «Куїнсі», англійських крейсерів «Глазго» і «Ентерпрайз», есмінців і тральщиків^[12]. Біля полудня з дистанції 50 каб., маневруючи на протичовновому зигзагу, кораблі відкрили по батареях вогонь, що коригувався літаками.

Обстріл німецьких батарей продовжувався три години. За цей час було випущено близько 3 тис. снарядів, з них 376 305-мм і 356-мм калібрів. Зазнавши серйозних пошкоджень та великих втрат в особовому складі, берегові батареї в основному замовкли. Під прикриттям корабельної артилерії тральщики приступили до очищення від мін підходів до порту Шербур, гарнізон якого наступного дня капітулював.

Англійські війська поступово просувалися до Кана. 7 липня його атакували 2200 важких і середніх бомбардувальників, що скинули 7 тис. т бомб. Після другої атаки з повітря вранці 9 липня англійці зайняли північно-західну частину міста, і лише 18 липня після масованого удару 2 тис. важких і середніх бомбардувальників Кан був зайнятий повністю. Велику підтримку військам подала артилерія лінкорів.

Таким чином, на момент завершення Нормандської операції 25 липня на плацдармі в Північно-Західній Франції знаходилися вже чотири армії: 1-ша і 3-тя американські, 2-га англійська і 1-ша канадська — всього 37 дивізій, з них 27 піхотних, 3 повітряно-десантних та 7 бронетанкових. В північно-західній Франції їм протистояли 29 не повністю укомплектованих німецьких дивізій, які мали на озброєнні близько 900 танків і штурмових гармат і не більше 500 літаків.

• І. І. Дерейко. Нормандська десантна операція 1944 [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 491. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Stephen Ambrose. D-Day June 6, 1944: The Climactic Battle of World War II. — New york : Simon & Schuster, 1995. — ISBN 0671884034. (англ.)
• Cornelius Ryan. The Longest Day. — 2nd ed. — New York : Simon & Schuster, 1959. — ISBN 0-671-20814-4. (англ.)
• Warner, Phillip. The D-Day Landings. — М. : Pen and Sword Books Ltd, 2004. — ISBN 1844151093. (англ.)
• Белли В.А., Пензин К.В. Боевые действия в Атлантике и на Средиземном море. — М. : Воениздат, 1967. — 480 с. — 5000 прим. (рос.)

• Райан Корнелиус. Самый длинный день. Высадка десанта союзников в Нормандии = Ryan, C. The Longest Day: June 6, 1944. — New York: Simon & Schuster, 1944 / Пер. с англ. В. П. Викторова. — М. : Центрполиграф, 2004. — 303 с. — 7000 прим. — ISBN 5–9524–0880-Х. (рос.)
• Макс Хастингс. Операция «Оверлорд». Как был открыт второй фронт. — Москва: «Прогресс», 1989.(рос.)
• Badsey, Stephen. Normandy 1944: Allied Landings and Breakout. Osprey Campaign Series #1. Botley, Oxford: Osprey Publishing, 1990. ISBN 978-0850459210.
• D'Este, Carlo. Decision in Normandy: The Unwritten Story of Montgomery and the Allied Campaign. London: William Collins Sons, 1983. ISBN 0002170566.
• Ford, Ken. D-Day 1944 (3): Sword Beach & the British Airborne Landings. Osprey Campaign Series #105. Botley, Oxford: Osprey Publishing, 2002. ISBN 978-1841763668.
• Ford, Ken. D-Day 1944 (4): Gold & Juno Beaches. Osprey Campaign Series #112. Botley, Oxford: Osprey Publishing, 2002. ISBN 978-1841763682.
• Herington, John. Air Power Over Europe, 1944—1945, 1st edition (Official History of Australia in the Second World War Volume IV). Canberra: Australian War Memorial 1963.
• Holderfield, Randal J., and Michael J. Varhola. D-Day: The Invasion of Normandy, June 6, 1944. Mason City, Iowa: Savas Publishing, 2001. ISBN 1882810457, ISBN 1882810465.
• Neillands, Robin. The Battle of Normandy, 1944. London: Cassell, 2002. ISBN 0304358371.
• Rozhnov, Konstantin. Who won World War II? [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.]. BBC News, 5 May 2005.
• Stacey, C.P. Canada's Battle in Normandy: The Canadian Army's Share in the Operations, 6 June-1 September 1944. Ottawa: King's Printer, 1946.
• Tute, Warren, John Costello, Terry Hughes. D-Day. London: Pan Books Ltd, 1975. ISBN 0330244183.
• Whitlock, Flint. The Fighting First: The Untold Story of The Big Red One on D-Day. Boulder, Colo.: Westview Press, 2004. ISBN 081334218X.
• Zaloga, Steven J. D-Day 1944 (1): Omaha Beach. Osprey Campaign Series #100. Botley, Oxford: Osprey Publishing, 2003. ISBN 978-1841763675.
• Zaloga, Steven J. D-Day 1944 (2): Utah Beach & the US Airborne Landings. Osprey Campaign Series #104. Botley, Oxford: Osprey Publishing, 2004. ISBN 978-1841763651.
• Zetterling, Niklas. Normandy 1944: German Military Organisation, Combat Power and Organizational Effectiveness. Winnipeg: J.J. Fedorowicz Publishing Inc., 2000. ISBN 0921991568.
• Ігор Шаров. Характери Нового світу. - К.: Арт Економі, 2018. – С. 287-307. ISBN 978-617-7289-69-1

• U.S. Army's official interactive D-Day website [Архівовано 21 червня 2013 у WebCite]
• The Normandy Invasion [Архівовано 8 листопада 2010 у Wayback Machine.] at the United States Army Center of Military History
• U.S. Navy Online Library of Selected Images: Normandy invasion [Архівовано 26 червня 2004 у Wayback Machine.]
• Original Document: D-Day Statement from Dwight D. Eisenhower [Архівовано 15 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• D-Day Museum Portsmouth [Архівовано 6 червня 2004 у Wayback Machine.]
• BBC Archive of personal recollections of D-Day [Архівовано 23 лютого 2012 у Wayback Machine.]
• Illustrated article about Omaha Beach at 'Battlefields Europe'

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Нормандська операція