Судивой Волімонтович

Судивой Волімонтович
Судивой Волімонтович
	Судивой Волімонтович родовий герб Задора
староста (намісник) ковенський
	1431 — 1432
Монарх	Свидригайло Ольгердович
канцлер князівський
	1441 — 1444
Монарх	Казимир IV Ягеллончик
Наступник	Михайло Кезгайлович
намісник смоленський
	1445 — 1447
Попередник	Семен Ямонтович
Наступник	Петро Сенька Гедигольдович
староста (намісник) ковенський
	1447 — 1459
каштелян віленський
	1451 — 1458
Попередник	Петро Сенька Гедигольдович
Наступник	Добеслав Кезгайлович
Народився	початок XV століття;
Помер	після 1459;
Відомий як	державний діяч
Країна	Велике князівство Литовське
Батько	Волімонт Бушковичd
Діти	Станко Судивоєвич і Q131310431?
Рідня	Ян Кезгайлович, Михайло Кезгайлович, Добеслав Кезгайлович

Судивой Волімонтович, також Судзи(і)вой Волі(и)мунтович (нар. поч. XV століття — пом. після 1459) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, староста (намісник) ковенський (1431-1432, 1447-1459), канцлер князівський (1441-1444), намісник смоленський (1445-1447)^[5], каштелян віленський (1451-1458)^[6]

Життєпис

Народився, ймовірно, на початку XV століття у сім'ї литовського боярина Волімонта Бушковича^[be], належав до одного з найбагатших литовських родів Волімонтовичів. Писався у документах «із Дзєволтува» (тепер — Дельтува^[lt] біля Укмерге) — імовірно саме там і народився^[7]. Мав 6 братів — Явнута, Румбольда, Кезгайла, Шедібора^[be], Гудигерда^[be-tarask] та Сегебута^[8]. Із дружиною невідомого імені мали сина Станка (Станіслава), пізнішого маршалка господарського і засновника роду Станкевичів (Станковичів), та доньку невідомого імені, дружину Івашка (Яна) В'яжевича^[pl], троцького воєводи^[7].

Вперше згадується у документах навесні 1431 року як староста ковенський, брав участь у посольстві великого князя Свидригайла до великого магістра Тевтонського ордену Пауля фон Русдорфа у Марієнбурзі. Цього ж року разом із братами брав участь у Луцькій війні, підписав перемир'я з Польщею 1 вересня 1431 року у Чарторийську^[7]. Був також серед підписантів Христмемельського договору з Тевтонським орденом 15 травня 1432 року^[9], брав участь у польсько-орденських переговорах у серпні цього ж року^[7].

Після державного перевороту у Великому князівстві Литовському 1 вересня 1432 року та приходу до влади Сигізмунда Кейстутовича^[10], брати Судивоя потрапили в опалу та були ув'язнені. Того ж року Явнут, Румбольд, Гудигерд та Шедібор Волімонтовичі були страчені за підтримку Свидригайла, Кезгайлу та Судивою вдалось зберегти життя^[11]^[12]. Останній втратив уряд старости ковенського, хоча й не був звинувачений у підтримці Свидригайла^[13]. Потім на боці Сигізмунда Кейстутовича був підписантом Гродненської унії 1434 року^[14].

Судивой швидко став наближеною особою нового великого князя Казимира, з 1441 року був його канцлером. 1445 року взяв участь у поході литовського війська на московські землі^[15], під час якого були нанесені удари по Козельську, Можайську, Калузі; з вересня цього року став намісником смоленським. Протягом 1445—1448 років неодноразово був послом до Тевтонського ордену. Влітку 1447 року був знову призначений старостою ковенським, а з 1451 року отримав уряд каштеляна віленського, який забезпечив йому стале місце у великокняжій раді^[7]. Засвідчив серед інших грамоту великого князя Казимира митрополиту Київському 1451 року^[16]. Брав участь у приєднанні Волині до складу Великого князівства Литовського 1452 року^[17].

Під час Тринадцятирічної війни вплинув на збереження у ній Великим князівством Литовським нейтралітету, підтримував зв'язки із тевтонськими високопосадовцями. Востаннє згадується у документах 2 квітня 1459 року як свідок привілею для свого племінника, Михайла Кезгайловича, на маєток Железниця. Імовірно, невдовзі після цього помер^[7].

Родовий маєток: Дзєволтув біля Вількомира. Пізніше отримав 30 конярів у Онікштах, можливо також, Ботоки (Батакяй) у Жемайтії та Шацьк^[be] на Мінщині^[17].

Підписи та печатки на документах

До акту Чарторийського перемир'я (1431) привісив печатку з написом латиною^[18]:

† sigi… sudivolonis …montow

Да акту Гродненської унії (1434) привісив печатку з гербом «Задора» і готичним написом латиною^[19]:

† s sudivoionis: de daviltov

Примітки

↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 221, 303. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
d:Track:Q26713381
↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 303. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
d:Track:Q26713381
↑ Рыбчонак С. Радавод Вяжэвічаў у XV – сярэдзіне XVI ст. // Герольд Litherland — ЮрСаПрынт, 2021. — вип. 22. — С. 7.
d:Track:Q108428626 d:Track:Q120907601 d:Track:Q120907340 d:Track:Q131310205
↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 223, 303. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
d:Track:Q26713381
↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. — 2-е выд. — Мінск: БелЭн, 2007. — с. 600.
↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. — 2-е выд. — Мінск: БелЭн, 2007. — с. 409.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Lidia Korczak. Sudywoj (Sedziwoj) Wolimuntowicz z Dziawoltowa H. Zadora. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
↑ Władysław Semkowicz, Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 7.
↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 205.
↑ Грыцкевіч А. Жыгімонт Кейстутавіч // ЭГБ. — Мн.: 1994. — Т. 2. — c. 379.
↑ Цішчанка В. В. Велікакняжацкая ўлада ў ВКЛ у 30-я гг. XV ст. // Веснік БДУ. Сер. 3. — 2005. — № 3. — с. 5.
↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. — 2-е выд. — Смаленск, 2014. С. 319.
↑ Lidia Korczak, Monarcha i poddani: system władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim, Kraków, Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica», 2008, s. 112.
↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 206.
↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 207.
↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 336.
↑ ^а ^б Валерый Пазднякоў. Судзівой Валімунтавіч. Электронная энцыклапедыя “Вялікае Княства Літоўскае”.
↑ Бучинський Б. Кілька причинків до часів вел. князя Свитригайла (1430—1433) // ЗНТШ. — Т. 76. — Львів, 1907. — с. 135—137.
↑ Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791, Kraków, 1932, s. 101.

Джерела

Krzysztof Pietkiewicz, Kieżgajłowie i ich latyfundium do połowy XVI wieku. Ze studiów nad rozwojem własności ziemskiej w Wielkim Księstwie Litewskim w Średniowieczu, Poznań, 1982 (=Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia Nr 99), 164 s., mapy.
Lidia Korczak, Polityka wschodnia Kazimierza Jagiellończyka w latach 1440—1449, [w:] Analecta Cracoviensia. 1987. ХІХ. S. 277—294 (283—284).
Lidia Korczak, Sudywoj (Sędziwój) Wolimuntowicz z Dziawołtowa h. Zadora, [w:] PSB. T. XLV/3. Warszawa; Kraków, 2008. S. 354—356.
Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica, III, Poznań, 1989, s. 7—139, il.
Полехов Сергей. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века. — М.: Индрик, 2015. 711 с., ил.
Пятраўскас Рымвідас. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. Склад—структура—улада. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. 385 с.