Техніка постановки «активного» експерименту
Техніка постановки «активного» експерименту Дослідник має справу з деяким об'єктом, на якому здійснюється експеримент. В процесі експерименту дослідник ставить досліди. Дослід — здійснення визначеної дії на об'єкт і реєстрація одержаного результату. На об'єкт діють фактори. Фактором називається вхідна незалежна змінна, яка може приймати в деякому інтервалі часу визначені значення. Кожний фактор має область визначення (або існування). Ця область може бути безперервною або дискретною, а сам фактор кількісним або якісним. Приклад кількісного фактора — вміст твердого в пульпі, а якісного фактора — сорт руди, тип реагенту, спосіб флотації і т. ін. До кожного фактора в активному експерименті висувають такі вимоги:
До сукупності факторів висувається вимога сумісності, тобто всі їхні комбінації здійснимі, безпечні і незалежні. Важливим поняттям є область визначення фактора. Ця область ви-значається обмеженнями. Обмеженнями можуть бути:
Зміна вхідних факторів приводить до зміни прийнятого критерію досліджуваного процесу (критерій ефективності, параметр оптимізації, цільова функція). Критерій ефективності процесу — це вихідна величина, зміна якої цікавить експериментатора. Звичайно прагнуть досягти екстремального значення цього критерію. У багатьох випадках екстремум може бути технічно недосяжний, тоді знаходять найбільше (або найменше) значення критерію. Між параметрами оптимізації і факторами звичайно існує деякий функціональний зв'язок, напр.: Y = f (X1, X2 ….Xn). Геометрично, функція для Y може бути представлена у вигляді поверхні, розташованої у багатомірному факторному просторі. Така поверхня називається гіперповерхнею, а якщо функція f — лінійна, то гіперплощиною. Геометричне трактування функцій виявляється корисним, тому що у цьому випадку процес руху до екстремуму може бути ототожнений з підйомом (або спуском) на гору, правда, теж багатомірну. Якщо залежність Y = f (Xn) достатньо точно описує досліджуваний процес в області, яка цікавить експериментатора, то ця залежність називається статичною моделлю процесу. Якщо у залежність включений час, тобто Y = f (Xn, τ), то така залежність називається динамічною моделлю процесу. Модель — це приблизний математичний опис процесу. Якість цього наближення оцінюється помилками. Результат якого-небудь досліду часто називають відгуком, а гіперповерхню — функцією відгуку. У відповідності з цим на відміну від фізичного закону модель може бути доброю або поганою. Більше того, очевидно, існує багато моделей, які описують об'єкт. Різниця між ними буде проявлятися тільки у величині помилки. Крім того, одній і тій же помилці (якщо вона не наближається до нуля) може також відповідати деяка множина моделей. Порівняльні експерименти. Метою багатьох робіт не є встановлення деяких абсолютних констант, а тільки встановлення того факту, що деякий набір факторів кращий за інший. У цьому випадку, якщо постійно спостерігається різниця між наборами вихідних факторів (тобто рейтинг їх впливу близький або змінюється), можна не вимагати точних вимірювань, а з використанням методів статистики, тільки з необхідною імовірністю встановити факт, що нас цікавить. При активному плануванні експерименту усі фактори, що визначають процес, змінюють (варіюють) одночасно у відповідності з правилами планування, а результати експерименту подають у вигляді математичної моделі. Виділяють такі етапи планування:
Див. такожДжерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia