Гаврило (митрополит Галицький)

Гаврило
Діяльність	Митрополит Галицький
Конфесія	православ'я

Гавриїл (також Гаврило)^[1] — митрополит Галицький (бл.1329—1331)^[2], один із очільників короткотривалої, але значущої у церковній історії Галицької митрополії, створеної як спроба західноруських князів утвердити незалежність від контролю Золотої Орди та та підконтрольних їй Руських князів.

Після монгольської навали середини XIII століття Київська митрополія втратила єдність і опинилася в умовах політичної фрагментації. Внаслідок цього сформувалися три основні центри сили, що боролися за право впливати на церковне життя Русі:

• Золотоординська Русь із центрами у Володимирі та Москві, яка прагнула контролювати єдину митрополію всієї Русі;
• Галицько-Волинське князівство, що домагалося створення окремої митрополії для західноруських земель;
• Велике князівство Литовське, яке, розширюючи свої володіння, також прагнуло мати окремого митрополита.

Під тиском Орди митрополити Київські перенесли свою резиденцію до Володимира-на-Клязьмі, а згодом до Москви. Це викликало невдоволення у Галичині й на Волині, де перенесення кафедри сприймалося як порушення канонічного порядку. У відповідь західноруські князі ініціювали створення Галицької митрополії (1302), а литовські — Литовсько-Руської митрополії (1316).

Першим митрополитом Галицьким був Нифонт, висвячений після заснування митрополії 1302 року. Після його смерті (†1305) галицькі князі направили Петра Ратенського до Константинополя з наміром висвятити його наступником на галицькій кафедрі. Проте патріарх поставив його як єдиного митрополита всієї Русі, включно з Галичиною і землями під владою Золотої Орди. Цим рішенням Константинополь фактично призупинив визнання окремої Галицької митрополії, що спричинило політичну напругу в регіоні.

На цьому тлі, приблизно у 1329—1331 роках, митрополитом Галицьким був поставлений Гаврило — імовірно за підтримки князя Юрія II Болеслава, правителя Галицько-Волинського князівства^[2]. Метою цього призначення було відновлення окремої галицької церковної юрисдикції на противагу митрополиту, що перебував у Москві.

У 1331 році ім’я Гаврилоа фігурує в патріарших актах як «наречений митрополит Галицький», що свідчить про визнання його статусу Константинопольським патріархатом.^[3] Його ім’я також згадується у посланні польського короля Казимира III до патріарха Філофея 1370 року, де той згадує минулих галицьких митрополитів.^[4][5]

Про конкретну діяльність митрополита Гаврила не збереглося достовірних джерел. Вірогідно, його можливості були обмежені впливом Москви та Золотої Орди, а також невизначеною позицією Константинополя. Уже в 1332 році патріарх призначив нового митрополита — Теодора, що, ймовірно, означає завершення служіння Гаврила або зміну політичного курсу з боку царгородської патріархії.

Хоча про самого Гаврилоа відомо небагато, його обрання було виразом прагнення західноруських князів зберегти церковну автономію й канонічну спадковість незалежно від східного церковного центру. Постаті митрополита Гаврила належить місце в історії як символу боротьби за духовний суверенітет у період юрисдикційного поділу Київської митрополії.

Митрополія Галицька // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 986. — 1000 екз.