Любищев Олександр Олександрович
Олександр Олександрович Любищев (5 квітня 1890, Санкт-Петербург — 31 серпня 1972, Тольятті) — ентомолог, спеціаліст по одній з найскладніших підродин жуків-листоїдів — земляних блошках (Chrysomelidae: Alticinae), та захисту рослин. Відомий завдяки своїм роботам загальнішого характеру: щодо застосування математичних методів у біології, відносно загальних проблем біологічної систематики, теорії еволюції і філософії. БіографіяНародився у Санкт-Петерурзі, походив із родини заможного лісопромисловця. Родина була орієнтована на здобутки дворянської культури Російської імперії. Тому хлопцю намагались прищепити знання іноземних мов і надати добру освіту. Вже юнаком володів кількома мовами: французькою, англійською, німецькою, італійською, причому перші дві вивчив в транспорті[12]. Закінчив Третє реальне училище, що орієнтувало випускників на опанування технічних, а не гуманітарних дисциплін, вийшов з училища 1906 року з медаллю за успішне навчання. Того ж 1906 року влаштувався на навчання у Петербурзький університет. Початок наукової кар'єриПо закінченні університету працював у Мурманську на біологічній станції, де також працювали його університетські знайомі — Борис Шванвич, Дмитро Федотов[ru], Владімір Беклемішев[en], Сергій Малишев[ru] на інші. В майбутньому майже кожний з них стане уславленим науковцем. Серед наукових авторитетів Любищева був професор Таврійського університету Гурвич та запропонована ним теорія біологічного поля. Таврійський університет, створений у місті Сімферополь, відрізнявся на той час надзвичайно сильним професорським штатом, випускниками відомих університетів (закордонних і російської імперії) і надзвичайно здібними науковцями. Любищев відбув військову службу і сам перебрався у Сімферополь, де працював асистентом у Таврійському університеті. Праця у Пермському університеті1921 року науковця запросили працювати в Пермський університет доцентом на кафедру зоології. Розпочалась його праця університетського викладача, він вводив провінційне студентство у проблеми загальної біології, генетики, біометрії, біогеографії, зоопсихологію тощо. В університеті він наблизився до праць і проблем із сільськогосподарськими шкідниками, сам читав курс з цих проблем. Серед вагомих наукових праць пермського періоду — «Про проблему спадкових факторів». 1926 року керівництво Пермського університету поклопоталось про надання Любищеву звання професора. Але змінились урядові установи і талановитому, але неблагонадійному науковцю Любищеву радянська Державна вчена рада звання професора не надала. Це не зменшило його науковий авторитет, а надало йому небажаної уваги й популярності. Перебування у провінційному університеті сприяло бесцензурному саморозвитку науковця, що виробився у самостійного і незалежно думаючого вченого, якого добре знали в наукових колах столичних Петербурзі і Москві. Кожний візит Любищева у столиці збирав натовп викладачів і студентів, волівших послухати незалежну і крамольну особу, несхожу на столичну радянську професуру. Зрілі рокиСтворив систему обліку часу (тайм-менеджмента)[12], якою користувався протягом 56-и років (з 1916 по 1972 роки). Себе атестував дилетантом, чим частково реабілітував це слово. Підтримував велике листування з багатьма видатними вченими і мислителями. Активно торкався філософських проблем в безлічі своїх праць, багато з яких не були і не могли бути опубліковані за життя вченого через їх критичний зміст. Філософська позиція Любищева тяжіє до холізму і до поглядів Платона. Ще 1923 року він ввів уявлення про природну систему живих організмів. Він припускав, що властивості організму цілком визначаються його положенням, місцем в природній системі. З загальних позицій критикував еволюційне вчення Дарвіна. Прагнув обґрунтувати точку зору, згідно з якою для природничих наук найпліднішою є філософія Платона. Особливий акцент робив на важливості математичних методів в науці взагалі та біології зокрема. Прекрасний полеміст, Любищев протидіяв торжеству ідей Лисенка та його послідовників. З 1938 по 1941 роки працював у Києві в Інституті зоології АН УРСР та в Інституті захисту рослин. Любищев і КиївУ 1937—1941 році Любищев був завідувачем відділу екології в Інституті біології і зоології АН УРСР. Мешкав у цей час з родиною в Києві. Початок війни з нацистською Німеччиною застав його саме у Києві. Незважаючи на початок війни він не переривав наукових досліджень і, як і раніше, вів щоденник і облік того, на що витратив час свого життя.[13] Саме у Києві остаточно пропала частина його щоденників. Але збереглися щоденникові записи за червень 1941 року, котрі велися російською. Вони надто короткі і скупі за записами, бо головним завданням для себе він вважав не переривати наукових досліджень, бо це сприяло прогресу.
У червні 1941 року Любищеву вже було за 50… Родина відрядила на фронт старшого сина, про що є теж надто короткий запис у щоденнику. У липні 1941 року немолодого науковця із дружиною та онуком евакуювали із Києва пароплавом. Про це теж йдеться у щоденнику, котрий він веде навіть на пароплаві.
Помер в Тольятті, куди приїхав прочитати курс лекцій. У листопаді 1989 року останки вченого перепоховали на території Інституту екології Волзького басейну РАН. Власна родина і особистістьБув у двох шлюбах. Досить вдалим був другий шлюб, що подарував науковцю душевний спокій і умови для спокійної праці. Мав сина і доньку. Син Любищева Всеволод загинув 1942 року. Олександр Любищев походив із забезпеченої родини лісопромисловця. 1918 року він звільнився від армії і розпочав суто наукову кар'єру. Французьку добре знав з дитинства, володів також німецькою та англійською. В радянські часи не відрізнявся розкошами, мав невеликі прибутки. По виході на невелику пенсію мешкав у провінційному радянському місті Ульяновськ. Впадали у око його поганий почерк, його погана дикція. Його записи від руки постійно передруковували на друкарській машинці заради «читабельності». Він також відрізнявся ігноруванням одягу, надаючи перевагу зручному і надто небагатому, чим дивував навіть науковців. Відносно цього мав власну теоретичну базу.
ТворчістьЗа життя він оприлюднив близько 70-ти наукових праць. Серед них праці по дисперсійному аналізу, таксономії, тобто з теорії систематики, та з ентомології, широко відомі та перекладені за кордоном. Всього ним написано понад 500 аркушів (12,5 тис. сторінок машинописного тексту) різного роду статей і досліджень: роботи з систематики земляних блішок, історії науки, сільського господарства, генетики, захисту рослин, філософії, ентомології, зоології, теорії еволюції, атеїзма. Свої дослідження в галузі систематики він зазвичай проводив на матеріалах власної колекції земляних блішок — дрібних листоїдів (Chrysomelidae) підродини Alticinae (раніше — Halticinae). Безпосередньо цим жукам присвячена тільки одна з прижиттєвих публікацій Любищева (1963), інші роботи (монографія земляних блішок Киргизії, стаття про класифікацію земляних блішок роду Haltica (= Altica) та ін.) залишилися поки неопублікованими. Критика лисенківщиниО. О. Любищев був активним і непримиренним критиком лисенківщини. Зокрема, він написав детальну і обширну працю «Про монополію Т. Д. Лисенка в біології» (видано в 2005 р.), розділи з якої були надіслані ним у ЦК КПРС і супроводжувалися листами, адресованими М. С. Хрущову.[14] Найважливіші праці О. О. Любищева
Найважливіші публікації про О. О. Любищева
Посмертна славаНова хвиля слави і популярності Любищева як талановитого науковця відбулася по його фізичної смерті, коли його літературно оброблену біографію оприлюднив ленінградський письменник Даніїл Гранін у книзі з провокуючою назвою «Це дивацьке життя» (рос. «Эта странная жизнь»)[15]. Невеликий за розмірами твір Граніна був вперше оприлюднений 1974 року (перший наклад 100 000 зразків!). Видання мало м'яку паперову обкладинку, сто десять сторінок і коштувало двадцять (20) радянських копійок. Воно наче ховало незвичну біографію за виглядом дешевої, незначимої брошури. Доля видання, однак, була успішною. Брошурку передавали з рук у руки, були випадки, коли у СРСР твір Граніна переписували вручну через неможливість придбати друкований варіант. За декілька десятків років твір Граніна був перекладений на декілька іноземних мов[15].
Див. також
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
