У Відомості про всі селища в Сімферопольському повіті, що складаються зі свідченням у якій волості скільки числом дворів і душ … від 9 жовтня 1805, записаний Ашага-Баксан — з 14 дворами і 77 жителями все виключно — кримські татари[8]. На військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 позначено село Баксан з 27 дворами[9]. Після реформи волосного поділу 1829 року, згідно з «Відомістю про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», у складі перетвореної Аргінської волості, чилився Ашага-Баксан [10]. На карті 1836 в селі 100 дворів[11], як і на карті 1842[12]
У 1860-х роках, після земської реформиОлександра II, села приписали до Зуйської волості. У «Списку населених місць Таврійської губернії за даними 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, татарське село Ашага-Баксан — 7 дворів, 40 жителів і мечеттю при річці Бурульче[13] (на триверстовій карті Шуберта одне село Баксан, всього 26 дворів[14]). На 1886 рік у селі Ашага-Баксан, згідно з довідником «Волости і найважливіші селища Європейської Росії», проживало 157 осіб у 30 домогосподарствах, діяла мечеть і лавка[15]. У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889», за результатами ревізії 1887 записаний Ашага-Баксан з 42 дворами і 207 жителями[16].
Після земської реформи 1890-х років[17] село залишилося у складі перетвореної Зуйської волості. На карті 1890 знову позначено одне село Баксан з 170 дворами і татарським населенням[18]. Згідно З «… Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1892 рік», в селі Ашага-Баксан, яка входила в Аргинскусільську общину, значилося 103 жителя в 21 домогосподарстві, що володіли спільно ще й з жителями сіл Орта-Баксан, Конрат і Кайнаут 455 десятин землі[19]. По «…Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1902 рік» в Ашага-Баксані вважалося 103 мешканця в 21 дворі[20]. На 1914 в селищі діяла земська школа[21]. За Статистичним довідником Таврійської губернії.ч.Друга. Статистичний нарис, випуск шостий Сімферопольський повіт, 1915 рік , у селі Ашага-Баксан Зуйської волості Сімферопольського повіту було 20 дворів з татарським населенням у кількості 87 осіб приписних жителів і 7 — «сторонніх»[22].
Після встановлення в Криму Радянської влади, за постановою Кримревкому від 8 січня 1921[23] була скасована волосна система і село увійшло до складу новоствореного Карасубазарського району Сімферопольського повіту[24], а в 1922 повіти отримали назву округів[25]. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР було внесено зміни, внаслідок яких округи ліквідувалися, Карасубазарський район став самостійною адміністративною одиницею[26] і село включили до його складу. Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року в селі Ашага-Баксан, в складі Баксанського сільради Карасубазарського району, значилося 53 двору, все селянські, населення становило 241 осіб, з них 224 кримських татарина, 16 кримських циган, 1 записаний в графі «інші»[27] . Після утворення 10 червня 1937 року Зуйського району[28], Баксан разом із сільрадою включили до його складу[29]. Надалі у доступних документах фігурує один Баксан. За даними всесоюзного перепису населення 1939 в селі проживало 705 осіб[30] . У період окупації Криму, 13 та 14 грудня 1943 року, в ході операцій «7-го відділу головнокомандування» 17 арміївермахту проти партизанських формувань, була проведена операція із заготівлі продуктів з масованим застосуванням військової сили, в результаті якої село Баксан було спалено і все жителі вивезені до Дулагу 241[31].
1944 року, після кримської операції згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари з Баксану були депортовані до Середньої Азії[32]. 12 серпня 1944 року було прийнято постанову № ГОКО-6372с «Про переселення колгоспників у райони Криму», на виконання якої в район приїхали перші новосели (212 сімей) з Ростовської, Київської та Тамбовської областей[33], а на початку 1950-х років була друга хвиля переселенців з різних областей України[34] . Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року Баксан був перейменований на Міжгір'є і Баксанську сільраду — на Міжгірську[35]. З 25 червня 1946 Міжгір'я у складі Кримської області РРФСР[36]. 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР до складу УРСР[37]. В 1959 Зуйський район ліквідували[38] і село знову включили до складу Білогірського. Час скасування Міжгірської сільради поки не встановлено: на 15 червня 1960 року село вважалося у складі Ароматнівської сільської ради[39], до 1968 року — у складі Зеленогірської[40] . За даними перепису 1989 року в селі проживало 313 осіб[41] . З 12 лютого 1991 року село у відновленій Кримській АРСР[42], 26 лютого 1992 року перейменованою в Автономну Республіку Крим[43]. З 21 березня 2014 окупована Росією[44].
↑Гржибовская, 1999, Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.
↑Лашков Ф. Ф.. Сборник документов по истории Крымско-татарского землевладения. // Известия таврической учёной комиссии / А.И. Маркевич. — Таврическая учёная архивная комиссия. — Симферополь: Типография Таврического губернского правления, 1897. — Т. 26. — С. 136.
↑[1] / М. Раевский. — Центральный статистический комитет Министерства внутренних дел. — СПб : Типография Карла Вульфа, 1865. — С. 41. — (Списки населенных мест Российской империи) Архівовано з джерела 30 листопада 2021
↑Таврический Губернский Статистический комитет. Список волостей Таврической губернии // Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1892 год. — Симферополь: Таврическая губернская типография, 1892. — 270 с. (рос.)
↑Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. — 1902. — С. 148—149.
↑[4] / Г. Н. Часовников. — Таврический Губернский Статистический комитет. — Симферополь : Таврическая Губернская Типография, 1914. — С. 102. Архівовано з джерела 30 листопада 2021
↑Часть 2. Выпуск 7. Список населенных пунктов. Феодосийский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. — Симферополь, 1915. — С. 2.
↑И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель / И. М. Саркизов-Серазини. — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
↑Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). [5] — Симферополь : Крымское центральное статистическое управление, 1927. — С. 82, 83. Архівовано з джерела 31 серпня 2021
↑Сеитова Эльвина Изетовна.Трудовая миграция в Крым (1944–1976) // Ученые записки Казанского университета. Серия Гуманитарные науки : журнал. — 2013. — Т. 155, № 3—1 (24 липня). — С. 173—183. — ISSN2541-7738. Архівовано з джерела 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
↑Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 19. — 5000 экз.
↑Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1968 года / сост. М.М. Панасенко. / Испол. ком. Крымского обл. Совета депутатов трудящихся. Орг.-инструкт. отд.; [под общ. ред. А. И. Татарникова]. — Симферополь: Крым, 1968. — 142 с. — 10 000 экз.
↑Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь : Ватан, 1995. — Т. 2 : Л — Я. — 425 с. — 100 000 экз.
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
