Необіхевіоризм

Необіхевіорізм — напрямок американської психології, що виник в 30-і роки XX століття у відповідь на нездатність класичного біхевіоризму пояснити цілісність поведінки тварин і людей. Ключовими фігурами необіхевіоризму стали Кларк Л. Халл, Беррес Ф. Скіннер і Едвард Ч. Толмен.

Ідея класичного біхевіоризму полягала в тому, що реакції (R) живих істот обумовлені впливом стимулів (S). Інакше кажучи, поведінка являє собою безліч ланцюжків SR, кожна з яких сформувалася в результаті підкріплення. Необіхевіоризм розширив цю модель, ввівши поняття проміжних факторів (проміжних змінних) V, кожен з яких впливає на процес формування звичок SR: посилює, сповільнює або перешкоджає підкріпленню.

У 50-і роки XX століття необіхевіоризм став поступатися позиціями когнітивному підходу в психології.

• Хант М. История психологии / Пер. с англ. А. В. Александровой. — М.: АСТ, 2009. — С. 352—370. — ISBN 978-5-17-059178-7.

• Behaviorism — Neobehaviorism (1930—1955)
• Необіхевіоризм: спроба подолати прямолінійність біхевіоризму класичного. «Цілеспрямований» біхевіоризм і «проміжні перемінні» замість психічного. Е. Толмен (1886—1959)