Синдром щезлої білої жінки
Синдром щезлої білої жінки (англ. Missing white woman syndrome) — термін, яка використовується переважно західноєвропейськими та американськими соціальними науковцями[1] [2][3] та медіа-коментаторами для опису надмірного (у порівнянні з іншими подібними випадками) виділення часу для висвітлення у ЗМІ, особливо на телебаченні, випадків зникнення людини безвісти, коли така людина є молодою, білою жінкою/дівчинкою з вищого середнього класу[4]. Феномен визначається як надмірне фокусування ЗМІ на білих жінках вищого середнього класу, які зникають безвісти, з наданням таким випадкам непропорціонально великої кількості часу у порівнянні з аналогічними випадками зникнення жінок інших етнічних груп та соціальних класів, або з випадками зникнення чоловіків/хлопчиків всіх соціальних класів та національностей[5][6]. Вважається, що фразу вперше застосувала «якірна» журналістка новин американського телеканалу PBS Гвен Іфілл[6]. Карлтон МакІвейн, професор Нью-Йоркського університету так визначає синдром: «Білі жінки займають привілейоване місце серед жертв насильницьких злочинів у репортажах ЗМІ»[7]. Хоча термін був вигаданий для опису непропорційного висвітлення випадків зникнення безвісти, зараз він вже деколи використовується і для опису непропорційного висвітлення інших насильницьких злочинів. Медіа висвітленняСШАСтатистичне дослідження щодо зниклих безвісти дітей, яке порівнює повідомлення національних ЗМІ з даними ФБР, показує значно менше висвітлення у ЗМІ випадків зникнення дітей-афроамериканців у порівнянні з дітьми, які не належать до цієї етнічної групи. Інше аналогічне дослідження показало, що найменше (з суттєвим відривом) у ЗМІ висвітлювались випадки зникнення дівчаток з меншин[8]. Кім Паскваліні, президент «Національного центру пошуку зниклих безвісти дорослих» (англ. National Center for Missing Adults), зазначила, що ЗМІ мають схильність фокусуватись на «дівах у біді» — типово багатих молодих білих жінках та підлітках.[9] Доктор Корі Л.Армстронг зазначила у газеті «Вашингтон пост», що «тенденція обирати виключно молодих білих жінок середнього класу для повного розгортання історії „діви у біді“ багато каже про націю, яка вважає, що подолала проблеми поділу за расою та соціальним класом».[6] КанадаВідповідно до дослідження, надрукованого у «The Law and Society Association», жінки-індіанці Канади, які зникли безвісти в Канаді, отримують у 27 разів менше часу висвітлення у новинах, ніж зниклі білі жінки; це висвітлення також має характер «неемоційних, менш детальних заголовків, статей та зображень.»[10] Велика БританіяПрофесорка кримінології Університету Лестера Івонн Джукс приводить приклад вбивства білих англійських дівчат Аманди Доулер, Сари Пейн та Сохемські як приклади «історій, що заслуговували на висвітлення у ЗМІ» про «респектабельних» з сімей середнього класу та походження, чиї батьки ефективно використали новинні ЗМІ[11]. Для контрасту вона наводить приклад вуличного вбивства темношкірої Дамілоли Тейлор, яке спочатку отримала незначне висвітлення, повідомлення ЗМІ про яке мало стосувалися жертви і фокусувалися на рівнях вуличної злочинності та охороні спільнот. Навіть коли батько Дамілоли прилетів до Великої Британії з Нігерії, щоб зробити заяви для преси телебачення, рівень громадського збурення все одно був менший, ніж у випадках вищезазначених білих дівчат[11]. У січні 2006 року лондонський комісар поліції Ян Блер назвав ЗМІ інституціонально расистськими[12][13] і як приклад навів Сохемські вбивства двох 10-річних дівчат 2002 року. Він зазначив, що «майже ніхто» не зрозумів, чому це перетворилося у таку істерію у ЗМІ[14]. Для демонстрації наявності у британських ЗМІ синдрому щезлої білої жінки наводяться два протилежні приклади — вбивства Ханни Вільямс та Даніель Джонс. Друге отримало значно більше висвітлення у ЗМІ, оскільки Джонс була «гарною школяркою з родини середнього класу», а Вільямс — «з бідної робочої родини з розлученими батьками та мала пірсинг у носі»[15]. Інші випадки непропорційного висвітлення в ЗМІДжессіка ЛінчДослідники соціальної нерівності наводять приклад медіа-упередження у висвітленні історії трьох американських жінок-солдат — Джессіки Лінч, Шошани Джонсон та Лорі Пєстевої. На них трьох одночасно напали 23.03.2003 під час війни в Іраку; Пєстева була вбита, а Лінч та Джонсон поранили та захопили у полон. Лінч, яка була молодою білою блондинкою, отримала значно більше медіа-висвітлення, ніж її колеги Джонсон (чорношкіра мати-одиначка) та Пєстева (мати-одиначка з бідної індіанської родини народу хопі). Критики ЗМІ припускають, що ЗМІ приділили значно більше уваги жінці, з якою аудиторія, ймовірно, себе легше ідентифікує[16][17]. Після звільнення, Лінч сама віддала жорсткій критиці таке непропорційне висвітлення історії в ЗМІ, яке фокусувалось лише на ній, зазначивши у своєму свідченні в Конгресі США перед Комітетом з нагляду та урядової реформи:
«Викрадення» «світловолосого янгола» у ГреціїУ жовтні 2013 року дівчинка-білявка приблизно 4-х років була знайдена у ромського подружжя в Греції; вважалося, що вони її викрали. Історія про «світловолосого янгола» та пошук її біологічних батьків набула міжнародного розголосу. Борець за права ромів прокоментував ситуацію так: «уявіть, що ситуація була б зворотною — темношкірі діти у білих батьків».[19][20][21][22] Дитину пізніше ідентифікувати як Марію Русеву, біологічною матір'ю якої була болгарська ромка, яка віддала її на всиновлення[23]. Див. такожПримітки
|
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
