Банцеровська-тушемлінська культура

Банцеровська-тушемлінська культура, Тушемлінська культура, Банцеровська культура (рос. Тушемлинская-банцеровская культура^[1]) — східна балтська археологічна культура залізної доби IV—VII століть, що розташовувалася на території середньої і північної Білорусі, а також Смоленської області. Тушемлінська культура виділена П. М. Третьяковим і Е. А. Шмідтом у 1950-х роках. У 1960-х роках О. Г. Митрофановим був зроблений висновок, що територія середньої та північної Білорусі разом зі Смоленщиною складає єдиний культурно-археологічний масив. На думку Р. Ф. Набієва (м. Казань) ця банцеровська культура проявляє ряд спільних рис з сусідніми культурами (Пеньківської, Київської, локальними прибалтійськими як сембійска та ін.). Їх, а також ряд інших, об'єднує присутність артефактів, характерних для степовиків і їхні типові городки які не призначені для хліборобів. Спільні риси можуть бути пояснені широким поширенням впливу імперій гунів, булгар і авар. Не виключено, що схожі гідроніми (вільха/Вільховатка тощо) та топоніми (Хотин-Хатинь-Катинь тощо), алтайського типу закріпилися саме в цей період. Культура цікава тим, що добре ілюструє процес трансформації балтів у слов'ян.

Генетичні зв'язки

Безпосередньо передувала розселенню слов'ян-кривичів на цій території^[2]. Тушемлінські старожитності склалися на основі більш ранньої дніпро-двінської культури та культури штрихованої кераміки в результаті метисації з носіями київської культури.

Артефакти

Було розвинене ковальське виробництво. На поселеннях займалися отриманням заліза і виготовленням з нього знарядь праці. Для тушемлінських племен характерні численні залізні знаряддя праці, серпи різновидних форм з гачком, вузьколезові сокири, ножі з прямою спинкою, вудила, трилопатеві наконечники стріл, листоподібні наконечники списів та ін.^[3].

Географія

Смоленська область, а також Мінська область (Банцеровське городище) і Могильовська область.

Господарство

Населення займалося землеробством і скотарством.

Мали характерний слабо профільований плоскодонний не орнаментований посуд.

Житла

Крім сіл тушемлинці будували селища-притулки, які були знищені вогнем в кінці існування їхньої культури. Тушемлінське городище являє собою овальний майданчик розміром близько 800 м², розташований на мисі, обмеженому двома ярами. По периметру захищені двома земляними валами з дерев'яними огорожами на верху. З напільного боку були облаштовані ще три вали з такою ж колодяною огорожею. З внутрішньої сторони городища до стін впритул примикала довга дерев'яна споруда з двосхилим перекриттям шириною 4-4,5 м, розділена перегородками на 7-8 приміщень, у середині деяких з них були вогнища, викладені камінням, решта використовувалися для господарських потреб. У центрі мисової частині такого типу зрубного городища знаходилося святилище — круглий майданчик зі стовпами по краю і великим стовпом в центрі, певно для головного кумиру^[4].

Похоронний обряд

У тушемлинців було трупоспалення на без-курганних могильниках, а також на курганних могильниках. Рештки спалених небіжчиків поміщалися ними в глиняні урни або зсипалися в могильні ями. У курганах (круглих, подовжених, довгих) поховання було на горизонті, в насипу або відразу під його дерновим покриттям.

Етимологія назви

Назва походить від річки Тушемля і розташованого на її березі однойменного городища в Починківському районі в селі Мокрядино Смоленської області, і — від села Банцеровщина, що поблизу м. Мінська.

Примітки

↑ Банцеровская культура^{[недоступне посилання з лютого 2019]} (рос.)
↑ Шмидт Е. А., О Тушемлинской культуре IV—VII веков в Верхнем Поднепровье и Подвинье [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ Седин А. А., Раннесредневековые памятники Могилевщины и современная молодежь [Архівовано 23 листопада 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ «К истории градообразования на территории Древней Руси», VI — первая половина XI века / М. А. Сагайдак (при участии В. В. Мурашевой, В. Я. Петрухина) // История русского искусства: в 22 т. ; отв. ред. А. И. Комеч. — М.: изд. "Сев. паломник№, 2007 г. — Т.1: «Искусство Киевской Руси». — С.81-108. (рос.)

Джерела

Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 2: Аршыца — Беларусцы / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1996. — 480 с.: іл. ISBN 985-11-0061-7 (т. 2), ISBN 985-11-0035-8 (біл.)
Митрофанов А. Г., «Железный век средней Белоруссии» (VII—VI вв. до н.э. — VIII в. н.э.), Мн., 1978 г. (рос.)
Митрофанов А. Г., «Археологические памятники восточных балтов на территории Белоруссии в эпоху железа» (VIII в. до н.э. — IX в. н.э.) // Из древнейшей истории балтских народов: (по данным археологии и антропологии), г. Рига, 1980 г. (рос.)