Воля (Самбірський район)
Во́ля (до 1946 року — Воля Коблянська) — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Старосамбірська міська рада. Населення становить 816 осіб. (У 1928 р. проживало близько 1000 осіб, серед них двоє римо-католиків, 15 євреїв. Також відомо, що на той рік у селі було 150 школярів). НазваІсторична назва села — Воля Коблянська. Незважаючи на те, що на час свого заснування в 1499 р. воно було іменоване як Деревно[1], ця назва не закріпилася, оскільки до 1507 р., наступної згадки в джерелах, видозмінюється у Воля Коблянська[2][3]. Компонент Коблянська вказує на географічне розташування села та, можливо, місце походження перших поселенців — сусіднє село Кобло. Натомість Воля свідчить про тип поселення. У староукраїнській і старопольській мовах «воля» — це привілей, що звільняв першопоселенців від сплати податків та виконання повинностей на певний період після заснування села. Відповідно, воля — це і тип поселення, мешканцям якого була надана свобода від податків та повинностей[4]. Сучасна назва затверджена 7 травня 1946 р. указом Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»[5]. ІсторіяІсторична дата заснування населеного пункту — 1517 рік. Територія населеного пункту 137 га, під забудову та присадибні ділянки передбачено 162 га, орної землі 61 га, пасовищ — 85,5 га, громадських лісів — 313 га. У 1914 році насипано могилу і встановлено хрест з нагоди 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Волянську сільську раду утворено в 1939 за першої радянської окупації (перших совітів), яка до 1950 р. мала назву Воле Коблянська сільська рада. У селі є храм Собору Пресвятої Богородиці споруджений 1923 року зі смерекових брусів за проєктом Теофіля Горницького із Самбора, коли парохом був о. Ярослав-Йосиф Пасічинський, священник Перемисько-Самбірської єпархії УГКЦ. Після Другої світової війни, та Львівського псевдособору 1946 р. храм і вірних переведено в лоно Російської Православної Церкви. Стіни в інтер'єрі церкви 1982 року оббиті прес-плитою і вкриті трафаретним орнаментом малярем Миколою з Блажева. На південний схід від церкви розташована двоярусна дзвіниця, збудована одночасно з церквою. Після ліквідації УГКЦ 1946 р. храм знаходився у юрисдикції українського екзархату РПЦ. В 90-х роках храм був у користуванні УАПЦ. Вірні УГКЦ молилися під храмом, проте з 2006 року богослужіння відбуваються почергово. Сьогодні церква належить до двох конфесій — ПЦУ[6] та УГКЦ. Храмове свято 08,01, Пресвятої Богородиці. Храмове свято 8,11, Дмитрія. На околиці села на вершині гори Кундівська (668 м) є військовий цвинтар часів I Світової війни. На цій горі наприкінці вересня й на початку жовтня 1914 року відбувалися запеклі бої між російськими та австрійськими військами. Російські війська зайняли гору Кундівську, а також межі села[7]. Один із найважчих боїв відбувся 17 жовтня в суботу 1914 року між селами Воля і Звір на горі Лисий. На боці Австро-угорських військ брали участь і Українські січові стрільці, декілька з яких загинуло і там були поховані. Про ці події в українській газеті «Свобода», № 57, 1915, було поміщено статтю:
До 100-річчя від трагічного початку Першої Світової війни, у неділю, 21 вересня, у с. Воля Старосамбірського району на Львівщині відбулось освячення пам'ятного знаку встановленого на місці поховання українців, австрійців, росіян вояків різних національностей, які загинули у 1915 році в околицях села Воля. Організатор заходу — «Товариство пошуку жертв війни “Пам'ять”», Волянська сільська рада[9]. НародилисяВолодимир Володимирович Васюта (2015) — громадський діяч, політв'язень, багаторазовий депутат Старосамбірської районної ради, багаторічний голова районної організації Конгресу Українських Націоналістів[10]. Василь Ількович Васюта — учасник бойових дій УПА, громадський діяч с. Воля. Степан Данилович Топорович (14.07.1965 — 14.10.2009) — священник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, парох с. Блажів[11][12]. Люба Олексіївна Пятночко-Топорович (24.01.2013) — перша станична відновленого Пласту в м. Самборі[13][14]. Любомир Антонович Яким (06.09.1936 — 27.09.2014) — український композитор, музикант, педагог, автор пісні «Смерека» (Ой, смереко, розкажи мені, смереко…)[15][16][17]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
