Галівка (Самбірський район)
 Га́лівка — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Населення становить 97 осіб. Орган місцевого самоврядування — Стрілківська сільська рада. ГеографіяРозташоване за 41 км на північний захід від Старого Самбора. У сучасних межах село Галівка має загальну площу 170 га.[1] ІсторіяВ історичних джерелах село Галівка згадується вже з 1565 року. Це село належить до населених пунктів, у яких проживали і від яких пішли відсільні прізвища родини Сасів.[1] У 1785-88 роках село згадується в написанні як Gałowka, що, як визначають фахівці, необхідно читати як "Галівка". На підставі писемних свідчень дослідники стверджують, що назва цього села первинно також звучала "Галівка".[1]  На печатці села Галівка ХІХ ст., як символ, було зображено орла, що сідає на гілку.[1] "В 1933 р. Володимир Кобільник проводив археологічні розкопки біля комарницьких печер (с. Орів Сколівського р-ну), де було знайдено крем'яний скребач часів мезоліту. До того ж часу відноситься кам'яна сокира з с. Галівка, що в долині Дністра, і випадково знайдена така ж сокира в с. Зубриці - долина Стрия".[2] У 2023 р. село ввійшло до мережі історико-туристичних маршрутів "БойкоМандри", яка створюється за підтримки УКФ та Стрілківської територіальної громади.[3][4][5][6][7] НаселенняНа 1 січня 1998 р. в селі Галівка проживало 156 осіб. Всі - вірні УГКЦ.[1] У 2021 р. в селі проживали 97 осіб (де-юре). Церква Св. Архангела МихаїлаПерша і друга храмові будівліВперше церква у селі Галівка згадується в документах 1565-66 рр. У XVIII існувала дерев'яна церква, на місці якої у 1866 році була зведена нова церква Св. Архистратига Михаїла, теж дерев'яна,[1] невідомим майстром (за іншими даними - у 1863 році). У 1901 р. її відновили і прикрасили стараннями о. Івана Господаревського та Олександра Залітача.[1] Цю триверху будівлю вінчали три світлові восьмерики, вкриті восьмибічними банями з одним заломом, увінчаними великими сліпими ліхтарями з маківками.  У 1926 році "завідателем" парафії (матірна церква - у Галівці, дочірня - у Плоскім) був нововисвячений о. Блонарович Михайло, 1895 р.н. (рукоположений у 1925 р.). Церковний патронат: місцеві парафіяни. В матірній церкві у 1926 році було 595 душ. "Поля 17 га, луки 2 га, пасовисько 6 га 5 арів, лісу - еквівалентно для парохії 5 га 7 арів. Будинки в Галівці в матерн. церкві добрі". З 1961 р. церква стояла зачиненою. У 1982 р. - згоріла.[1] Після виходу УГКЦ з підпілля відправи відбувалися у дерев'яній дзвіниці ХІХ ст. Сучасна церква Зіслання Святого Духа УГКЦ10 липня 2011 р. в селі Галівка було відкрито храм Зіслання Святого Духа. Софійська коляда "Нащадо Світа"Ця колядка, також відома під назвою "Мшанецька коляда", оскільки вперше її записав о. Михайло Зубрицький у сусідньому селі Мшанець у 1884 р. та опублікував Іван Франко у 1889 р. У ній розповідається про будову Собору Святої Софії у Києві. Через свою унікальність вона стала не просто об'єктом міжнародної наукової дискусії, але й свідченням про "відображену чи закодовану у фольклорі свідомість етнокультурної єдності українського народу на всьому просторі його розселення, про присутність цієї свідомості, зокрема, і в карпатських глибинках".[8] 9 листопада 2023 року в Мшанець приїхала знімальна група телеканалу "1+1" для знімання детективної історії про цю коляду, однак у тому селі вже ніхто не пам'ятав її. Тож журналісти і науковці приїхали у Галівку та записали мелодію і текст від Івана Волощака і Миколи Кіхтана, зробивши при цьому ще одне наукове відкриття[9]. 24 грудня у перший Святий Вечір в Україні за новим стилем сюжет про детективну історію цієї коляди став центральним у вечірньому випуску "ТСН"[10][11][12][13][14][15][16]. Коляду у прямому ефірі на Софійській площі у Києві виконала Тіна Кароль, дещо змінивши оригінальний текст[17]: Помилуй же нас, Господь Не ж там не було — одна сина вода, Одна сина вода тай білий камінь, Божейку Гей Божейку й помилуй же нас, Господь А прикрив Господь сиров землицеу Виросло на ній кедрове древо Висмотрила го Пресвята Діва, Божейку Гей Божейку й помилуй же нас, Господь Ой наняла вна сім-десять майстрів Ой ж ви майстрови ви ремісники Ой зрубайте ж ви кедрове древо, Вивставте з нього святу Софію, Святу Софію в святім Кійові. Би на ній было сімдесять верхів, А оконочок як на неб зірок Єден вершийко дуже високий Під тим вершийком золотий престіл, Божейку Гей Божейку й помилуй же нас, Господь Там туди лежит здавну стежка, Стежкою іде москальська війна, Божейку Гей Божейку й помилуй же нас, Господь Стала війнонька в крижі стріляти. І спустив Господь огняний дождик, Огняний дождик, громові кулі, Затопив Господь москальську війну, Божейку Гей Божейку й помилуй же нас Господь Би на здоровья нам, на многі літа, Не сам із собов, а з милим Богом, Із милим Богом, з господинейков, З господинейков і з челядойков. Божейку Гей Божейку й помилуй же нас, Господь. Оригінальне звучання галівської версії "Софійської колядки" записали жителі Галівки 1 січня 2024 року[18]. Це спричинило новий виток наукових досліджень про дану коляду[19][20]. Музей Івана Платка В приватній садибі Івана Платка, художника, екозахисника, поціновувача старовини, розташований етнографічний мінімузей. Івану Платку вдалося зібрати дуже цікаву і вже чималу колекцію різноманітних речей, одягу та предметів побуту, якими колись користувалися наші предки. Під час екскурсії відвідувачам було цікаво побачити, для чого і як саме вживалися в побуті ті чи інші речі. Серед експонатів трапляються й військові шоломи та ножі часів Другої світової війни, які пан Іван сам знаходився у лісах навколо села, хоча в тій місцевості проходив фронт та велися запеклі бої. Історія краю цього цікавого тим, що саме з цими землями Іван Довбуш (брат Олекси Довбуша) зі своїми загонами опришків виступав на польські маєтки. Земля тут досі зберігає багато артефактів, які притаманні гуцульщини – свистки, хрестики, різноманітні сувеніри, бо саме цією місцевістю проходив торговельний шлях. Коли музей було засновано, люди зрозуміли, що пан Іван збирає історичні речі і просто віддавали йому, що у кого було. Так з часом експозиція поповнилася цікавими історичними артефактами. Як каже сам власник, музей присвячений тим людям, які вміли робити руками, не ледарювали та не пиячили. Серед експонатів трапляються й військові шоломи та ножі часів Другої світової війни, які пан Іван сам знаходився у лісах навколо села.[21] Допомагає пану Івану опікуватись музеєм його мама Любов Григорівна[22]. Відео учасників табору з медіаграмотності від IDEM e.V. про Івана Платка та його музей[23][24]. Лавандове поле у Галівці Біля музею Івана Платка простягається мальовниче високогірне лавандове поле, що є окремою туристичною локацією та окрасою краю.[25] Засіяне Іваном Платком у 2023 році. З 2024 тут проходять фотосесії у стилі французького Провансу.[26] Неподалік також знаходиться високогірний став та медова пасіка пана Івана. Відомі мешканціНародились
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
