Вулиця Вишенського (Львів)
Вулиця Вишенського — вулиця у Личаківському районі міста Львів, у місцевості Личаків. Сполучає вулиці Солодову та Піскову. Між будинками № 12 та № 14 є сходи, які сполучають вулиці Вишенського та Личаківську. ІсторіяВулицю прокладено на початку XX століття і початково вона мала назву Бічна Солодова, тоді ж почалася її забудова. У 1910 році вулиця отримала назву Виспянського[5], на честь польського митця, поета і драматурга Станіслава Виспянського. Сучасна назва — з 1950 року, на честь українського письменника XVI—XVII століть Івана Вишенського[6]. ЗабудоваВулиця Вишенського забудовувалася у 1909—1912 роках як елітна дільниця — будинками сецесійного, романтичного модерну та неоготичного стилів[4]. Більшість з них зведені за проєктами, виконаними в архітектурних бюро Івана Левинського та Адама Опольського. Декілька будинків зведено у 1920-х—1930-х роках. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення[3]. З непарного боку вулиці№ 3 — триповерховий будинок зведений у стилі історизму кінця XIX століття, проте декорований у стилі модерн. У 1930-х роках власниками будинку були Барух Зеллер та спілка[7]. № 5 — у будинку у міжвоєнний період мешкав асистент кафедри описової анатомії Львівського університету Яна Казимира, дійсний член Львівського фотографічного товариства та Асоціації польських художніх фотографів доктор Людвік Затурський[8]. № 7а — у 1930-х роках власником будинку була Гелена Смольницька[7]. У 2020 році відреставрована вхідна брама будинку. Координувало реставраційні роботи ЛКП «Бюро спадщини» управління охорони історичного середовища в рамках програми співфінансування з мешканцями[9]. № 9 — триповерховий будинок зведений у 1908 році за проєктом архітектора М. Мацеляка для Самуеля Брьодера у стилі романтичного модерну. Декорований неороманськими арками та порталами[10]. У 1930-х роках власником будинку був Едмунд Брьодер[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 39-м[3]. № 11, 11а — чиншові кам'яниці зведені у 1908—1911 роках за проєктом архітектора Адама Опольського. З них виділяється наріжний будинок № 11, зведений у стилі романтичного модерну для Яна Готфріда. На його фасаді червона цегляна кладка чергується з білокам'яним декором, а кут будинку акцентований півкруглим еркером з арковими вікнами та стрільчастою вежею[11]. У 1930-х роках власником будинку № 11 були Яніна Опухляк та спілка, а будинку № 11а — Марія Пласецька[7]. Будинки № 11 та № 11а внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 40-м[3]. № 13 — триповерхова чиншова кам'яниця зведена у 1908 році, імовірно, за проєктом архітектора Адама Опольського у стилі романтичного модерну[12]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 41-м[3]. № 15 — триповерховий будинок зведений у 1911—1912 роках архітектором Міхалом Ковальчуком для Едмунда та Марії Шнейдерів у стилі романтичного модерну[13]. Будинок перебував у власності Шнейдерів до початку другої світової війни[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 42-м[3]. № 17 — триповерховий будинок зведений у 1980—1990-х роках. Це єдиний сучасний будинок на вулиці. № 21 — двоповерховий будинок зведений 1908 року за проєктом архітектора Саломона Рімера з творчої майстерні А. Опольського та І. Кендзерського у стилі романтичного модерну. У 1930-х роках власником будинку була Лерма Віхлянська[7]. У 2000 році відбулася реставрація фасаду будинку[14]. № 23 — двоповерховий будинок зведений на початку XX століття. У квітні 2023 року відреставрували історичну браму будинку. Майстри вирівняли деформовану конструкцію дверей, зробили вставки в місцях, де дерев'яне полотно було пошкоджене, відтворили втрачені елементи та замінили засклення[15]. № 25 — двоповерховий будинок, зведений у 1909 році за проєктом архітектора А. Опольського. У 1930-х роках власником будинку був Генрик Добровольський[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 43-м[3]. № 29 — двоповерховий будинок, зведений у 1909 році за проєктом архітектора А. Опольського для Міхала і Стефанії Завойських у стилі романтичного модерну. Перший поверх декорований лінійним рустом, другий — вставками з ліпниною. На рівні другого поверху по центру будинку виступає балкон на ажурних кованих кронштейнах з аналогічним огородженням у вигляді переплетених ниток[16]. У 1930-х роках власником будинку був Міхал та Стефанія Завойські[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 44-м[3]. № 31 — двоповерховий будинок споруджений у 1908 році за проектом архітектора Аґенора Імдуховського з творчої майстерні архітектора А. Опольського для Марії Рек у стилі романтичного модерну[17]. У 1930-х роках власником будинку була Меланія Дзіковська[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 45-м[3]. № 33 — двоповерховий будинок споруджений 1910 року за проєктом архітектора Аґенора Імдуховського з творчої майстерні А. Опольського для Ванди Імдуховської у стилі романтичного модерну[18]. У 1930-х роках перебував у власності Ванди Кретович та спілки співвласників будинку[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 46-м[3].
З парного боку вулиці№ 6 — двоповерхова кам'яниця зведена на початку 1920-х років у дворковому стилі, виділяється своїми опуклими колонами, овальними вікнами та бароковими лініями. У 1930-х роках власником будинку була Юзефа Куркевич[7]. № 8 — триповерховий житловий будинок, вхідна брама якого зроблена у вигляді тюремних ґрат, за якими сидить в'язень. У 1930-х роках власником будинку була Йоанна Ревуцька[7]. Тут мешкав та мав власну художню майстерню, відомий колекціонер антикваріату Міхал Ревуцький[19]. По війні Ревуцькі переїхали у фамільну віллу «Ломниця», що на сучасній вулиці Сахарова, 62а у Львові. № 12 — двоповерхова вілла зведена у 1911—1912 роках архітектурним бюро Іван Левинського (ймовірно автором проєкту був молодий архітектор Олександр Лушпинський у стилі пізньої сецесії, вирізняється елементами народної орнаментики у декорі фасадів. Належала адвокату та професору канонічного права Львівської богословської академії Роману Ковшевичу (1873—1932). Характерними деталями оздоблення є сиґнатурка над дахом і декоративне керамічне панно над входом[20]. По смерті Романа Ковшевича у 1932 році, будинок перейшов у спадок його синові Богдану[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1214-м[3]. № 14 — триповерховий будинок споруджений у 1936—1938 роках у стилі функціоналізму за проєктом архітекторів Міхала і Тадеуша Кустановичів для Томаша та Францішки Біллів. З особливостей оформлення — нетинькований цегляний стовп, на якому «тримається» наріжна сходова клітка[21]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1215-м[3]. № 16 — двоповерховий будинок збудований у 1909 році за проєктом, виконаним в творчій майстерні архітекторів А. Опольського та Ігнатія Кендзерського для Едмунда Яновського у стилі романтичного модерну[22]. У 1930-х роках власниками будинку були Юзеф та Саломея Альбеташеки[7]. У 1936 році за проєктом архітектора Євгена Нагірного проведена реконструкція будинку[22]. У 2019 році нежитлові приміщення цокольного поверху будинку придбало ТзОВ «Виробниче підприємство „Будінвест“»[23]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1216-м[3]. № 20 — двоповерховий будинок зведений 1909 року за проєктом, виконаним в творчій майстерні архітекторів А. Опольського та Ігнатія Кендзерського для Влодзімежа Черніка у стилі романтичного модерну[24]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 562-м[3]. № 22 — двоповерховий будинок зведений у 1908—1909 роках за проєктом виконаним в творчій майстерні архітекторів А. Опольського та Ігнатія Кендзерського для Вільгельма Манна у стилі романтичного модерну[25]. Власник будинку Вільгельм Манн був фанатом Фридерика Шопена і встановив на будинку барельєф з портретом композитора. Навесні 2010 року барельєф викрали невідомі та понесли до антиквара, де їх було затримано. Незабаром барельєф було повернено та повторно встановлено на фасаді цього будинку. У 1930-х роках співвласником будинку була Емілія Манн[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 563-м[3]. № 24 — двоповерховий будинок, зведений у 1909 році за проєктом архітектора А. Опольського. У 1930-х роках власником будинку був доктор Кароль Хайсиг[7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 564-м[3]. № 32 — двоповерховий будинок з мансардним поверхом споруджений архітектором Станкевичем у 1925—1926 роках для Ірени Станкевич у стилі романтичного модерну[26]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1217-м[3]. № 34 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1908 році за проєктом архітектора А. Опольського для доктора Францішека Сови[7] у стилі романтичного модерну. 1911 року за проєктом архітектора Івана Левинського розроблені додаткові плани. 1936 року за проєктом архітектора Генрика Зандіга виконана реконструкція першого поверху. У 1909—1934 роках в будинку мешкала діячка українського національного руху Ольга Басараб з Левицьких, у 1946—1972 роках — мешкав і працював письменник Антон Шмигельський[27]. На честь А. Шмигельського на будинку встановлено меморіальну таблицю. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1218-м[3]. № 36 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1911—1913 роках за проєктом архітектора А. Опольського для Леокадії Крафт[28]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1219-м[3]. № 38 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1925 році за проєктом невідомого архітектора для Юзефа Пенцаковського у стилі романтичного модерну[29]. Тут у 1930-х роках мешкав будівничий Юзеф Пенцаковський[30]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1220-м[3]. Неподалік від теперішньої вулиці Вишенського розташовувалася парафіяльна церква Воздвиження Чесного Хреста села Личаків (перша згадка з 1539 року), розібрана у 1786 році.
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
_02.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
