Початкові назви в різний спосіб пов'язані з колишньою будівлею Колегією театинів, що розташована на ній.
Від початку XIX століття й до 1860 року — Ерцбішофсґассе[7].
1860 — 1871 роки — Роте Клоста або ж Червоного кляштору. Назва походить від червоної черепиці, якою було покрито дах колегії театинів.[8]. Згодом — Артилерії. Власне через те, що монастир був перетворений 1785 року на казарми артилерії[9][7].
1871 — 1942 роки — вулиця Театинська, що походить від назви чернечого ордену театинів, котрому монастир початково належав[10]. 1890 року до вулиці Театинської приєднано частину вулиці Шкарпової (нині — вулиця Насипна), що дало змогу подовжити вулицю до площі Стрілецької (нині — площі Данила Галицького)[7].
1942 — 1944 роки — під час німецької окупації вулицю було перейменовано на Шльосберґштрассе або ж Замкова гора[11].
У червні 1944 року повернена передвоєнна назва — вулиця Театинська[12], а від грудня того ж року — вулиця Кривоноса, названа на честь Максима Кривоноса, козацького ватажка, полковника, котрий 15 жовтня1648 року керував першим в історії успішним штурмом Високого замку, біля підніжжя якого прокладена вулиця[13][14].
Забудова
У забудові вулиці Максима Кривоноса переважають класицизм, віденська сецесія та конструктивізм 1960-х років[15]. Декілька будинків внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.
№ 3 — на цьому місці стояв будинок професора української гімназії, священика Івана Рудовського, збудований 1911 року за проєктом Петра Тарнавецького[19]. На початку XX століття в будинку мешкав архітектор Якуб Фельд[20], інспектор української кредитної спілки «Дністер» Осип Кузьмич[21], діяч українського руху в Галичині, депутат австрійського парламенту Ксенофонт Охримович[22], український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець Лонгин Цегельський[23]. Будинок зруйнований 1944 року. У 1960-х роках тут споруджена чотириповерхівка. Ще на початку XIX століття під схилом гори на подвір'ях будинків № 3, 5, 7 розміщувався цвинтар, що позначений на мапі Львова 1828 року.
№ 6 — будівля колишньої колегії театинів, споруджена у 1738—1746 роках за проєктом архітекторів Нікола Сальві і Гаетано К'явері. У 1785 році йосифинською касатою, яка стосувалася ліквідації дрібних чи малозаселених монастирів, колегію закрили, театинці виселені, а у приміщенні влаштовано казарми артилерії[24] «Червоний кляштор» використовували як казарми до 1989 року. Нині тут міститься Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем»[25] та Територіальне управління Державного бюро розслідувань України. Будівля колишньої колегії театинів внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 603-м[3].
№ 12а — в будинку за радянських часів працювала майстерня з ремонту взуття.
№ 13 — на цьому місці стояв власний дерев'яний будинок Юліана Зеліберга, каліграфа намісника Галичини та засновника першого в Галичині товариства глухонімих «Надія». Зруйнований під час другої світової війни.
№ 14 — у цьому будинку на початку XX століття містився ресторан Менахема Масса[35].
№ 18 — в будівлі міститься Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу», засноване 10 червня 1946 року, як профтехшкола[37].
№ 18а — студентський гуртожиток Державного навчального закладу «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу». Споруда стилізована у неороманському стилі.
№ 19 — в будинку на початку XX століття містилася редакція руського (українського) місячника «Економіст», заснованого українським громадським діячем Костянтином Паньківським[38].
№ 29 — у цьому будинку мешкав польський фізик та математик, професор Львівської політехніки, вчитель середньої школи Вітольд Еразм Рибчинський[39].
№ 31, 33, 35, 37 — комплекс з двох триповерхових та двох чотириповерхових чиншових кам'яниць, збудований у 1911—1912 роках за проєктом Станіслава Данковського з архітектурно-будівельного бюро Зиґмунта Федорського на замовлення підприємців Якуба Зільберштайна та Шимона Фрея[40]. В декорі кам'яниць переважають елементи неороманського (неоготичного) стилю. Частковий дозвіл на заселення приміщень власники отримали у березні 1913 року, а на частину приміщень цокольного поверху — у червні того ж року[41]. Кам'яниці під № 35 та № 37 внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 957-м та № 958-м відповідно[3]. На початку XX століття в кам'яниці № 31 мешкав український фольклорист, правник доктор Олександр Бариляк[42], в кам'яниці № 37 — віце-директор Крайової спілки промисловців Владислав Берґель[43], директор кредитної спілки Станіслав Хоміцький[44], ректор духовної семінарії о. Юзеф Ґаворшевський[45], до 1919 року мешкав український вчений-правник і політичний діяч, автор проєкту Конституції ЗУНР, професор австрійського цивільного права у Львівському університетіСтаніслав Дністрянський[46]. На початку XX століття в будинку № 33 мешкав директор львівського «Луна-парку»[47] Макс Буркер[48], повоєнні роки в будинку мешкала відома українська письменниця Ірина Вільде[49]. У будинку № 35 мешкав архітектор Міхал Лужецький[50].
Транспорт
Якщо уважно придивитися до будинків при вулиці Кривоноса, то можна побачити тримачі розтяжок контактної мережі на згадку про те, що тут колись курсував трамвай. Це був одноколійний трамвайний маршрут № 12, який прямував від вулиці Суворова (нині — вулиця Сахарова) та доходив аж до головної алеї парку Високий Замок[51], але був найскладнішою трамвайною лінією Львова. Маршрут ліквідували 1969 року через неможливість експлуатації на ній нових важких вагонів, а згодом розібрали рейки та заасфальтували вулицю[15].
↑Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1916… — S. 360.
↑Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 172.
↑Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa:…1913… — S. 629.
↑Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 118. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 172 с. — 200 прим. — ISBN 978-617-629-077-3.
.jpg)
.jpg)
