Пан'європеї́зм — політико-правова доктринаінтеграції європейських країн на федеративних засадах, термін, що означає підтримку ідеї об'єднання Європи (в основному в рамках Європейського Союзу) і подальшого поглиблення європейської інтеграції, зокрема в контексті політичної суперечки про поточний та майбутній статус ЄС та його політики. Як ідея виникла після Першої світової війни1914–1918 рр. Її сформулював граф Р. Куденхове-Калерґі (Австрія) у своїй книзі «Пан-Європа» (1923), розвинувши в наступному в книгах «Боротьба за Пан-Європу» та «Європа прокидається». У 1925 році тодішній прем'єр-міністр Франції Е. Ерріо обґрунтував думку про утворення Сполучених Штатів Європи[1].
Проєвропейство та єврофілія — це також політичні терміни, що використовуються в різних контекстах, що передбачає настрої чи політику схвалення конфедеративного Європейського Союзу. Як зазначено в Амстердамському та Лісабонському договорах, Європейська Комісія висловила позитивні настрої щодо посилення федералізації.
У контексті культурної політики це може стосуватися культури або народів Європи. У скороченій фразі "Європа" (що означає Європейський Союз або європейську інтеграцію), це може стосуватися європейського федералізму, обговорюваного інституційного процесу Європейської Комісії щодо формування неформальної конфедерації. У контексті бокової культурної політики це може стосуватися примусової асиміляції Європейською комісією в державах-членах.
Ці терміни можуть також використовуватися по-різному в контексті критики різної поведінки, як правило, історичної, розглядається як імперіалістична або геноцидна, як стереотип і упередження, пов'язані з Європою, як викорінення місцевих культур, як відмова від національного суверенітету і як моральне твердження протидіяти сприйнятому негативному негативу, який поєднується з Європою.
Якби проходив референдум щодо приєднання України до Європейського Союзу, позитивно проголосували б 59% тих, хто прийшов на дільниці (дані соціологічного опитування за березень 2013[2]).
Партії і організації (в абетковому порядку відповідно до країни та назви партії)
А. Суботін. Панєвропеїзм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.533 ISBN 978-966-611-818-2
.svg){kind=small}
