Для виконання повноважень інституції Європейського Союзу ухвалюють регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки.
Регламент має загальне застосування. Він є обов’язковим у повному обсязі та повинен прямо застосовуватися в усіх державах-членах.
Директива є обов’язковою щодо результату, якого необхідно досягти, для кожної держави-члена, якій її адресовано, проте залишає національним органам влади вибір форми та засобів.
Рішення є обов’язковим у повному обсязі. Якщо рішення визначає тих, кому воно адресовано, воно є обов’язковим лише для них.
Рада ЄС може делегувати свої повноваження щодо прийняття законодавства Комісії та, залежно від сфери та обраної законодавчої процедури, обидві інституції можуть приймати закони.[2] Існують Регламенти Ради та Регламенти Комісії. Стаття 288 не розділяє законодавчі акти та адміністративні акти, як це зазвичай вирішується на національному рівні.[3]
Правова сила
Регламенти в певному сенсі еквівалентні законодавчим актам держав-членів у тому сенсі, що те, що вони говорять, є законом, і їх не потрібно впроваджувати в національне законодавство за допомогою імплементаційних заходів як-от директиви. Як такі, нормативні акти становлять одну з найпотужніших форм законодавства Європейського Союзу, тому їх розробка та формулювання вимагає великої обережності.
Коли регламент набуває чинности, він має вищу юридичну силу над усіма національними законами, що стосуються того самого предмета, і подальше національне законодавство повинно відповідати цьому регламенту і прийматися з урахуванням його положень. Хоча державам-членам заборонено маскувати пряму дію нормативних актів, загальноприйнятою практикою в держав-членів є ухвалення змін до законодавства, що стосується наслідків, пов'язаних із набранням чинности регламентом.
Регламент (ЄС) № 524/2013 Європейського Парламенту та Ради від 21 травня 2013 р. про онлайн-розв'язання споживчих спорів і внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 і Директиви 2009/22/ЄС (Положення про споживче ODR)
Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) № 923/2012 від 26 вересня 2012 року, що встановлює загальні правила польотів та експлуатаційні положення щодо послуг і процедур у аеронавігації та вносить зміни до Імплементаційного регламенту (ЄС) № 1035/2011 та Регламенту (ЄС) № 1265 /2007, (ЄС) № 1794/2006, (ЄС) № 730/2006, (ЄС) № 1033/2006 та (ЄС) № 255/2010 Текст, що стосується ЄЕЗ
↑Nanda, Ved P. (1996). Folsom, Ralph Haughwout; Lake, Ralph B. (ред.). European Union law after Maastricht: a practical guide for lawyers outside the common market. The Hague: Kluwer. с. 5. The Union has two primary types of legislative acts, directives and regulations
↑ абChristine Fretten; Vaughne Miller (21 липня 2005). The European Union: a guide to terminology procedures and sources(PDF). UK House Of Commons Library, International Affairs and Defence Section: 8. Standard Note: SN/IA/3689. Архів оригіналу(pdf) за 12 червня 2010. Процитовано 3 вересня 2009. Both the Council of Ministers and the Commission are empowered under the EC Treaty to make laws.
↑ абSteiner, Josephine; Woods, Lorna; Twigg-Flesner, Christian (2006). EU Law (вид. 9th). Oxford: Oxford University Press. с. 56–60. ISBN978-0-19-927959-3.
.svg){kind=small}
