Загальний Суд Європейського Союзу
Зага́льний Суд, неофіційно відомий як Європе́йський Зага́льний Суд (ЄЗС) — суд, що входить до складу Суду Європейського Союзу. Він розглядає позови, подані проти інституцій Європейського Союзу окремими особами та державами-членами, хоча в певних питаннях юрисдикцію має лише Європейський Суд Справедливости (ЄСС). Рішення Загального Суду можуть бути оскаржені в Суді Справедливости, але лише з питань acquis communautaire. До набуття чинности Лісабонського договору 1 грудня 2009 року він був відомий як Суд першої інстанції. КомпетенціяЗагальний Суд розглядає спори (наприклад, суперечки осіб, яким EUIPO, Реєстр торгових марок і зразків ЄС відмовив у видачі торгової марки). Створення Загального Суду започаткувало судову систему, засновану на двох рівнях юрисдикції: усі справи, які розглядає Загальний Суд у першій інстанції, можуть бути предметом права оскарження до Суду лише з питань права. З огляду на збільшення кількости справ, поданих до Загального суду за останні п’ять років, щоб звільнити його від частини справ, Ніццький договір, який набув чинности 1 лютого 2003 року, передбачає створення «судових колегій» у певних конкретних сферах. 2 листопада 2004 року Рада прийняла рішення про заснування Трибуналу публічної служби Європейського Союзу. Цей спеціалізований трибунал, що складався з семи суддів, слухав і вирішував у першій інстанції спори за участю Європейської публічної служби. Його рішення підлягали оскарженню в Загальному Суді лише з питань права. Рішення, винесені Загальним Судом у цій сфері, можуть бути предметом перегляду Судом. Трибунал публічної служби Європейського Союзу був належним чином заснований 2 грудня 2005 року. Незважаючи на успішне виконання своїх повноважень[1] він був розпущений 1 вересня 2016 року[2], що призвело до подвоєння кількости суддів у Загальному Суді.[2] СкладЗ лютого 2020 року Загальний суд складається з 54 суддів; це сталося після реформи 2016 року, яка збільшила кількість суддів до двох на державу-член до 2019 року, а також після виходу Сполученого Королівства з ЄС наприкінці січня 2020 року. Судді призначаються на шестирічний термін з можливістю поновлення за спільною згодою урядів держав-членів. Станом на лютий 2020, 49 суддів: 23 держави-члени висунули обох своїх суддів, у той час як Латвія, Польща та Словаччина призначили лише одного, а Словенія не призначила жодного. Члени Загального суду обирають зі свого числа свого голову та голів палат із п’яти суддів на трирічний період з можливістю переобрання. Немає постійних генеральних адвокатів при Загальному Суді (на відміну від Суд Справедливости, який має одинадцять генеральних адвокатів). Проте в обмеженій кількості випадків завдання генерального адвоката може виконувати призначений для цього суддя. На практиці це робилося час від часу. Перелік голів
Перелік віцеголів
Перелік секретарів
ЮрисдикціяЗагальний Суд, як і Суд Справедливости, має завдання забезпечити дотримання права при тлумаченні та застосуванні Договорів Європейського Союзу та положень, прийнятих компетентними установами Союзу. Для виконання свого головного завдання Загальний Суд має юрисдикцію слухати та вирішувати в першій інстанції всі прямі позови, подані окремими особами та державами-членами, за винятком тих, які мають бути передані «судовій групі» та тих, які зарезервовані для Суду Справедливости. Категорії прямих дій
Предмет прямих позовів: усі справи, в тому числі:
ПроцесЗагальний Суд має свій власний регламент. Правила 1991 року були замінені переглянутими Правилами процедури, які набули чинности 1 липня 2015 року.[3] В основному судова процедура включає письмову та усну фази. Судочинство ведеться мовою на вибір заявника. Як і в Європейському Суді Справедливости, робочою мовою Суду є французька, і це включає мову, якою обговорюють судді, і мову складання попередніх звітів і рішень.[4] Суд поділений на 9 відділень (так звані «палати»), які засідають 3 суддівські лави, за винятком 7-го відділення, де засідають 4 судді. Кожна палата має розширений склад із 5 суддів. Голова суду передає справи відповідному головуючому судовому засіданні. Потім головуючий суддя, призначений для розгляду справи, обирає суддю-доповідача (judge-reporteur) із числа суддів відділення, секретари якого пишуть попередній звіт (rapport préalable) на основі заяв сторін і чинного законодавства. Після закінчення письмової фази та, залежно від обставин, після вжиття заходів розслідування, справа обговорюється усно у відкритому судовому засіданні. Розгляд справи синхронно перекладається, якщо необхідно, різними офіційними мовами Європейського Союзу. Потім судді обговорюють питання на основі проєкту рішення, підготовленого суддею-доповідачем. Остаточне рішення Суду виноситься у відкритому судовому засіданні. Див. такожПримітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
