Сергій (Генсіцький)
Митрополит Се́ргій (в миру Борис Наумович Генсіцький; 4 грудня 1951) — архієрей РПЦвУ[1] з 1991 року, митрополит Тернопільський і Кременецький (за версією РПЦ). За даними OSINT-розслідування групи Molfar є громадянином Росії[2]. Категоричний противник автокефалії ПЦУ[3]. Під час її розколу у 1992 році був одним з основних противників митрополита Філарета і одним з основних прибічників збереження єдності з Московським патріархатом[4][5]. БіографіяБорис Наумович Генсіцький народився 4 грудня 1951 року в селі Долиняни Хотинського району Чернівецької області в сім'ї священика. В 1967 році закінчив середню школу в селі Драчинці Кіцманського району Чернівецької області. У 1970 році закінчив Новоселицьке медичне училище, одержавши диплом фельдшера. Протягом 1970–1971 років працював у дільничній лікарні. З 1971 по 1973 роки проходив військову службу в Чернівцях. 15 липня 1973 року прийняв сан диякона і був призначений першим дияконом Успенського кафедрального собору Смоленська. З 1975 року виконував обов'язки секретаря Смоленського єпархіального управління. У 1976 році зведений у сан протодиякона і затверджений на посаді секретаря. У 1983 році закінчив Московську духовну семінарію. У травні 1985 року був прийнятий до числа братії Успенської Почаївської лаври, де 6 грудня того ж року прийняв чернечий постриг. У 1986 році зведений у сан архідиякона. 28 серпня 1990 року архідиякон Сергій прийняв сан ієромонаха, був призначений благочинним Почаївської лаври. У лютому 1991 року зведений у сан архімандрита. Того ж року закінчив Московську духовну академію. Рішенням синоду УПЦ МП від 11 лютого 1991 року призначений єпископом Тернопільським і Кременецьким, керівником Тернопільської єпархії. 17 лютого у Володимирському соборі Києва митрополитом Київським і всієї України Філаретом, архієпископом Житомирським і Овруцьким Іовом, Одеським та Ізмаїльським Лазарем висвячений на єпископа Тернопільського і Кременецького. 22 січня 1992 року був одним з трьох архієреїв, які не підписали Звернення до патріарха Московського, Священного Синоду і всіх архієреїв Російської православної церкви з проханням надати УПЦ автокефалію. Наступного дня Священним Синодом УПЦ МП зміщений з кафедри і призначений вікарієм Київської митрополії, однак, це рішення не було виконане, як, втім, і не було скасоване[6]. 30 квітня 1992 року брав участь у Зібранні представників духовенства, монастирів, братств і вірян в Житомирі, яке висловило недовіру митрополиту Київському Філарету, назвало його клятвопорушувачем і оголосило про необхідність скликання Архієрейського собору УПЦ МП, який би прийняв відставку Філарета і вибрав нового предстоятеля[4]. У липні — вересні 1992 року тимчасово керував Львівською єпархією, більша частина якої на чолі з єпископом Львівським і Дрогобицьким Андрієм приєдналася до УПЦ КП. 28 липня 1998 року зведений у сан архієпископа, 9 липня 2011 року — у сан митрополита. 17 серпня 2015 року удостоєний права носіння другої панагії. 25 вересня 2023 року був затверджений постійним членом синоду УПЦ МП. НагородиЦерковні
Колишні
Інтерв'ю
Примітки
Посилання |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_(26800262744).jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
