Європейський цивільний кодексЄвропе́йський циві́льний ко́декс (ЄЦК) — запропонована гармонізація приватного права в Європейській Унії (ЄУ). Кінцевою метою європейського цивільного кодексу мало б бути, як і національного цивільного кодексу, комплексне вирішення основних сфер приватного права. Приватне право, яке зазвичай охоплюється цивільним кодексом, включає сімейне право, право спадкування, право власности та право зобов'язань. Зобов'язальне право включає договорне право, правопорушення (або делікти) і реституцію. Саме завдяки роботі над європейським договірним правом виник поштовх до всеосяжного європейського цивільного кодексу. Розробка Європейського цивільного кодексу зосереджена насамперед на створенні єдиного договірного права. Таким чином, термін «Європейський цивільний кодекс» часто використовується стосовно гармонізації договірного права в ЄУ. ІсторіяКомісія ЛандоІдею єдиного європейського цивільного кодексу можна простежити до ідеї єдиної Європи та створення Європейської Унії. Європейський парламент просив створити Європейський цивільний кодекс у 1989,[1] 1994 та 2000 роках. Завдяки прагматичному підходу прихильники Європейського цивільного кодексу розробили уніфіковані закони в окремих сферах, перш ніж працювати над всеосяжним Європейським цивільним кодексом. Розробка Європейського кодексу договірного права почалася в 1982 році з утворенням Комісії з європейського договірного права. Це стало відомо як Комісія Ландо на честь її голови з Данії Оле Ландо, який помер у квітні 2019 року.[2] У той же час УНІДРУА розпочав подібні дослідження, що призвело до публікації в 1994 році Принципів міжнародних комерційних контрактів. Комісія Ландо зосередилася на створенні принципів європейського договірного права[en] (PECL). Перша частина PECL була опублікована в 1995 році, потім Частина II у 1999 році та остання Частина III у 2003 році. Ці Принципи європейського договірного права з часом можуть стати частиною Європейського цивільного кодексу. На шляху до Європейського цивільного кодексуУ 1997 році уряд Нідерландів, як голова Європейської Унії, провів конференцію під назвою «На шляху до Європейського цивільного кодексу». Конференція розглянула доцільність такого кодексу та призвела до створення книги під назвою « На шляху до Європейського цивільного кодексу». Третє видання було опубліковано в 2004 році, і, хоча основним акцентом є європейське договірне право, воно розглядає інші сфери приватного права, які також можуть бути частиною європейського цивільного кодексу. Роки після цієї конференції спостерігали розвиток багатьох наукових груп, які зосереджуються на різних сферах приватного права. До них належать:
Загальна система відліку11 липня 2001 року Європейська Комісія випустила Повідомлення щодо можливих змін у європейському договірному праві. Після розгляду матеріалів, поданих у Повідомленні, Комісія випустила План дій для більш узгодженого європейського договірного права в 2003 році.[7] План дій розпочав процес створення того, що відомо як Загальна система відліку (CFR). У 2004 році було опубліковано «Європейське договірне право та перегляд acquis: шлях уперед». CFR має на меті забезпечити структуру та керівництво для розвитку гармонізованого європейського приватного права, але має особливу увагу на договірному праві. Було сподівання, що створення єдиного європейського договірного права буде досягнуто до 2010 року. Проєкт спільної системи ведення (DCFR), спільний проєкт дослідницької групи та групи Acquis (фінансований Європейською Комісією на 4,3 мільйона євро), був опублікований у грудні 2007 року. Хоча Європейська комісія применшила очікувану майбутню важливість CFR у звіті від липня 2006 року, резолюція Європейського парламенту від березня 2006 року зазначала, що «хоча Комісія заперечує, що це є її метою, очевидно, що багато дослідників і зацікавлених сторін, які працюють над проєктом, вважають, що кінцевим довгостроковим результатом буде Європейський кодекс зобов’язань або навіть повномасштабний Європейський цивільний кодекс».[8] Економіст Герхард Вагнер привітав «розробку узгодженого набору правил» для всієї Європи, таких як DCFR, як «величезне наукове досягнення».[9] Зміст Європейського цивільного кодексуВсеосяжний європейський цивільний кодекс охоплюватиме основні сфери приватного права майже так само, як національні цивільні кодекси. Основні сфери, які були запропоновані, це договірне право, делікти, власність, реституція, а також право компаній. Незважаючи на те, що сімейне та спадкове право зазвичай охоплюються національними цивільними кодексами, існує сумнів щодо можливости включення їх до широкого європейського кодексу. Сімейне та спадкове право часто тісно пов’язане з культурою нації. З цієї причини створення єдиного кодексу для всієї Європейської Унії може бути неможливим або недоречним. Договірне право, включаючи сфери захисту прав споживачів, такі як виключення несправедливих умов контракту,[10], мабуть, найбільше підходить для гармонізації, за яким йдуть інші сфери зобов’язального права та права власности. Створення індивідуальних кодексів для окремих галузей приватного права вважається найбільш здійсненною та реалістичною метою. З цієї причини зусилля були зосереджені на створенні уніфікованого європейського договірного права перед тим, як спробувати створити більш комплексний європейський цивільний кодекс. Прикладом сучасного комплексного кодексу є нідерландський Burgerlijk Wetboek, який набув чинности в 1992 році. Burgerlijk Wetboek охоплює цивільне, комерційне, споживче та трудове право і створювався майже 40 років. Це дає уявлення про те, скільки часу може знадобитися для створення повного єдиного європейського цивільного кодексу. Резолюція Європейського парламенту від березня 2006 р. також рекомендувала взяти за зразок новий цивільний кодекс Нідерландів.[11] Аргументи за і проти Європейського цивільного кодексуБуло висунуто багато аргументів як на підтримку, так і на відкидання ідеї Європейського цивільного кодексу. Сюди входять твердження про те, що створення цивільного кодексу, обов’язкового для всієї Європейської Унії, буде неможливо досягти. Будучи значно ширшим проєктом, створення європейського цивільного кодексу легше відкинути, ніж спроби уніфікації окремих сфер, таких як договірне право. ЗаАргументи на підтримку уніфікованого європейського цивільного кодексу стосуються появи Європейської Унії та дедалі більшої глобалізації економіки. Прихильники також зазначають, що Європа, включаючи Англію, має довгу правову історію у формі ius commune[en] до національних кодифікацій у XVIII-XIX століттях.[12][13] Крім того, за винятком Англії та Ірландії, вся Європа поділяє традицію цивільного права, яка почалася з Кодексу Наполеона 1804 року.[12]
ПротиЗдійсненність Європейського цивільного кодексу була поставлена під сумнів як з політичних, так і з правових причин. Опоненти часто посилаються на культурні відмінності та відсутність спільної європейської правової культури. Зв'язок між правом, мовою, культурою та національною історією становить один маленький аспект аргументів проти заміни національних цивільних кодексів європейським кодексом. Однак аргументи, засновані на культурних відмінностях, важко встановити. Більш істотні труднощі, які для деяких є причинами того, чому створення Європейського цивільного кодексу є ані можливим, ані бажаним, включають:
У квітні 2017 року, після того як Тереза Мей ініціювала статтю 50 для Сполученого Королівства, Ґі Вергофстадт зауважив, що «можливо, було наївно узгоджувати правову систему Наполеона із загальним правом Британської імперії, і, можливо, цього ніколи не було призначено. Але ніколи не слід звинувачувати наших попередників у тому, що вони намагалися це зробити».[15] Чи має Європейська Унія законні повноваження створити Європейський цивільний кодекс, також було питанням. Стаття 95 Договору про ЄС (нині стаття 114 ДФЄУ) вважається засобом, за допомогою якого буде створено кодекс. Однак багато людей вважають, що ЄУ не має конституційних повноважень прийняти комплексний кодекс. Інші стверджують, що це не скасовує ідею Європейського цивільного кодексу і є просто політичним питанням. Якби було досягнуто загального консенсусу на користь Європейського цивільного кодексу, було б політично можливим розширити конституційну компетенцію Європейської Унії або створити міжнародний договір, який би набрав чинности кодексу. За словами професора Крістіана фон Бара, «цілком залежить від політичного рішення Європейської комісії, Ради [ЄУ] і Європейського парламенту, чи врешті-решт Спільна система ведення буде прийнята як інструмент ЄУ».[8] Європейське договірне правоЯк зазначалося раніше, обговорення європейського цивільного кодексу було зосереджено на розробці уніфікованого європейського договірного кодексу. Прихильники європейського кодексу договірного права здебільшого розділилися на дві групи. Одна група виступає за використання acquis communautaire (сукупного права Європейської Унії) як основи уніфікованого європейського договірного права. Інший віддав перевагу основі в галузі порівняльного правознавства та аналізу внутрішнього договірного права держав-членів ЄУ. Останній погляд спочатку був домінуючим у цій галузі, але останнім часом позиція Acquis вийшла на перший план. Обидва варіанти були передбачені в Повідомленні Комісії Європейських Спільнот 2001 року про європейське договірне право. Незважаючи на те, що було багато матеріалів, які підтверджували обидві точки зору, більшість виступала за перегляд Acquis як основи для розвитку європейського договірного права. Подальший План дій і подальший документ про подальші дії сприяли розробці Європейського кодексу договірного права, а також більш комплексного Європейського цивільного кодексу. Очікуваним результатом цього нового етапу є публікація Загальної системи відліку. Деякі сподіваються, що CFR стане центральною частиною майбутнього уніфікованого європейського договірного права, хоча це не є його метою. Очікується, що він буде опублікований у 2009/10 році. Професор європейського приватного права Мартійн В. Хесселінк (директор Амстердамського центру вивчення європейського договірного права при Амстердамському університеті) стверджував у жовтні 2007 року, що розробка Європейського договірного кодексу або, ширше, цивільного кодексу, має відбуватися прозоро, за участю та згодою громадян, споживачів і менших компаній, щоб великий бізнес не міг отримати надто багато влади над іншими.[13] Європейське деліктне правоЄвропейське деліктне право як термін не має чіткого визначення та використовується для опису ряду різноманітних особливостей деліктного права в Європі. Концепція розвивалася разом з іншими великими історичними подіями європейської інтеграції. Існує група вчених, відома як Європейська група з деліктного права[en], яка була створена в 1992 році. Група регулярно збирається для обговорення фундаментальних питань відповідальности за деліктне право, а також останніх подій і майбутніх напрямків законодавства про делікти. Група заснувала Європейський центр деліктного та страхового права[en] у Відні. Група розробила збірку принципів європейського деліктного права, схожу на принципи європейського договірного права, розроблені Європейською комісією з договірного права.[16] Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
