Знижене сексуальне бажання
Гіпоактивний розлад сексуального бажання (HSDD), гіпосексуальність або пригнічене сексуальне бажання (ISD) іноді вважається сексуальною дисфункцією та характеризується як недостатня або повна відсутність сексуальних фантазій і бажання сексуальної активності. Щоб цей діагноз розглядався як розлад, він має відповідати певним критеріям: спричиняти виражений дистрес або міжособистісні труднощі сексуальної взаємодії, які неможливо пояснити іншим психічним розладом, наркотиком (легальним чи нелегальним) або іншим захворюванням. Людина з ISD не має збудження або не реагує на бажання свого партнера чи партнерки до сексуальної активності. HSDD мають приблизно 10% усіх жінок у пременопаузі у США, або близько 6 мільйонів жінок[2], і 1,5% чоловіків. Існують підтипи: HSDD може бути загальним (загальна відсутність сексуального бажання) або ситуативним (сексуальне бажання є, але не до поточного партнера), і може бути набутим (HSDD почався після періоду нормального функціонування) або протягом усього життя (у людини завжди було відсутнє / низьке сексуальне бажання). У DSM-5 HSDD було розділено на розлад гіпоактивного сексуального бажання у чоловіків[3] і розлад сексуального інтересу / збудження у жінок[4]. Вперше термін був включений у DSM-III під назвою «розлад сексуального бажання»[5], але назву було змінено в DSM-III-R. Інші терміни, що використовуються для опису явища, включають сексуальну відразу та сексуальну апатію[6]. Іншими термінами є анафродизія і фригідність[7]. ПричиниНизьке сексуальне бажання взагалі не є еквівалентом HSDD через вимогу в HSDD, згідно з якою низьке сексуальне бажання вважається розладом, якщо спричиняє помітний дистрес і міжособистісні труднощі сексуальної активності / взаємодії, а також через вимогу, що низьке бажання не може бути краще пояснено іншим розладом у DSM або загальною медичною проблемою. Тому при діагностиці розладу важливо точно визначати, що саме викликає HSDD. У чоловіків (хоча теоретично існує більше типів HSDD/низького сексуального бажання) зазвичай діагностують лише один із трьох підтипів.
Хоча іноді буває важко розрізнити ці типи, вони не обов’язково мають однакову причину. Причина довічного/генералізованого HSDD невідома. У випадку набутого/узагальненого низького сексуального бажання можливі причини включають різні медичні проблеми/проблеми зі здоров’ям, психіатричні проблеми, низький рівень тестостерону або високий рівень пролактину. Одна з теорій припускає, що сексуальне бажання контролюється балансом між гальмівними та збуджуючими факторами[8]. Вважається, що це виражається через нейромедіатори в окремих областях мозку. Таким чином, зниження сексуального бажання може бути наслідком дисбалансу між нейромедіаторами збудливої дії, такими як дофамін і норадреналін, і нейромедіаторами з гальмівною активністю, такими як серотонін[9]. Низький сексуальний потяг також може бути побічним ефектом різних ліків (зокрема, антидепресантів). У випадку набутого/ситуаційного HSDD можливі причини розладу включають труднощі в інтимній близькості, проблеми у стосунках, сексуальну залежність і хронічну хворобу партнера чоловіка. Клінічна докази цього явища є дещо під питанням. Деякі утверджені причини низького сексуального бажання ґрунтуються на емпіричних даних. Однак деякі ґрунтуються лише на клінічних спостереженнях[10]. Проте у багатьох випадках причина HSDD невідома[11]. Деякі з цих факторів вважаються можливими причинами HSDD у жінок: як і у чоловіків, різні медичні проблеми, психіатричні проблеми (наприклад, афективні розлади) або підвищена кількість пролактину можуть викликати HSDD. Вважається, що інші гормони також залучені до цього процесу. Крім того, такі фактори, як проблеми у стосунках або стрес вважаються можливими причинами зниження статевого потягу у жінок. Згідно з одним нещодавнім дослідженням, що вивчає афективні реакції та захоплення уваги сексуальними стимулами у жінок з HSDD і без нього: жінки з HSDD не мають негативного зв’язку з сексуальними стимулами, а швидше слабший позитивний зв’язок, ніж жінки без HSDD[12]. Одне дослідження показало, що третина післяопераційних трансгендерних жінок відчуває HSDD, що приблизно відповідає стану жінки в овуляції з поправкою на вік. Не було знайдено доказів того, що HSDD у трансжінок викликаний нестачею вільного тестостерону[13]. Доведено, що прогестерон а також інші гормональні препарати полегшують деякі симптоми HSDD у трансгендерних жінок. ДіагностикаУ DSM-5 розлад гіпоактивного статевого бажання у чоловіків характеризується «постійною або повторюваною недостатністю (або відсутністю) сексуальних/еротичних думок або фантазій і бажання сексуальної активності», за оцінкою клініциста, з урахуванням віку пацієнта та культурного контексту.[3]
Розлад сексуального інтересу / збудження у жінок визначається як «відсутність або значно знижений сексуальний інтерес / збудження», що проявляється принаймні трьома з наступних симптомів:
Для обох діагнозів симптоми зберігаються щонайменше 6 місяців, що викликано клінічно значущим дистресом і не пояснюється іншим станом. Просто мати нижче бажання, ніж у партнера/партнерки, недостатньо для постановки діагнозу розладу. Самоідентифікація довічної відсутності сексуального бажання як асексуальності перешкоджає діагностиці. ЛікуванняКонсультуванняHSDD, як і багато інших сексуальних дисфункцій, є тим розладом, що лікуються в контексті стосунків. Теоретично можна діагносьувати і лікувати HSDD, не перебуваючи у стосунках. Однак стан стосунків є найбільш прогностичним фактором, що враховує дистрес у жінок із низьким бажанням і дистрес, необхідний для діагностики HSDD.[14] Таким чином, зазвичай обидва партнери беруть участь у терапії для досягнення позитивного результату лікування. Як правило, терапевт намагається знайти психологічну або біологічну причину HSDD. Якщо HSDD є органічним, його лікують. Якщо причиною є психологічна проблема, може бути рекомендована психотерапія. Якщо ні, лікування, як правило, більше зосереджується на питаннях стосунків і спілкування, покращення комунікації (вербальної та невербальної), сексуальної комунікації, роботи над несексуальною інтимністю або сексуальної освіти — все це може бути можливим елементом лікування. Іноді проблеми виникають через те, що люди мають нереалістичне уявлення про те, що таке нормальна сексуальність, і стурбовані тим, що вони погано порівнюються з цим, і це одна з причин, чому сексуальна освіта може бути важливою. Якщо проблема частково є наслідком стресу, можуть бути рекомендовані методики для ефективнішого вирішення проблеми. Крім того, важливо зрозуміти, чому низький рівень сексуального бажання є проблемою стосунків, оскільки партнери можуть надавати сексу різний контекст, але не знати про це.[10] У випадку чоловіків терапія може залежати від підтипу HSDD. Підвищення рівня сексуального бажання чоловіка з довічним/генералізованим HSDD є малоймовірним. Натомість сексопатолог може допомогти парі адаптуватися. У випадку набутого/генералізованого захворювання існує певна біологічна причина, на яку може звернути увагу клініцист. У випадку набутого/ситуативного стану може бути використана певна форма психотерапії - з чоловіком наодинці або разом з його партнеркою / партнером. ІсторіяТермін «фригідність» для опису сексуальної дисфункції походить із середньовічних і ранніх канонічних текстів про чаклунство. Вважалося, що відьми можуть накладати на чоловіків заклинання, щоб позбавити їх здатності до ерекції[15]. На початку ХІХ століття жінок вперше назвали «фригідними», і існує величезна кількість літератури про те, що це вважалося тоді серйозною проблемою, якщо жінка не бажала сексу зі своїм чоловіком. Багато медичних текстів 1800 -1930 рр. зосереджувалися на жіночій «фригідності», вважаючи її сексуальною патологією.[16] Французька психоаналітикиня принцеса Марія Бонапарт висунула теорію про фригідність і вважала, що має її[17]. У третьому виданні Діагностичного та статистичного посібника для психічних розладів (DSM-III) фригідність та імпотенція цитувалися як альтернативні номенклатури пригніченого сексуального збудження. У 1970 році Мастерс і Джонсон опублікували свою книгу Human Sexual Inadequacy[18], в якій описували сексуальні дисфункції, хоча вони включали лише дисфункції, що стосуються функції геніталій, такі як передчасна еякуляція та імпотенція у чоловіків, аноргазмія та вагінізм у жінок. До досліджень Мастерза та Джонсона деякі терапевти вважали, що жіночий оргазм походить переважно від вагінальної, а не кліторальної стимуляції. Отже, як підсумовували феміністки, «фригідність» визначалася чоловіками як неспроможність жінок отримати «вагінальний» оргазм[19]. Після цієї книги сексуальна терапія поширювалася протягом 1970-х. Звіти секс-терапевтів про людей із низьким сексуальним бажанням надходять принаймні з 1972 року, але позначення цього явища як специфічного розладу не відбулося до 1977 року. У 1977 році секс-терапевти Гелен Сінгер Каплан і Гарольд Ліф незалежно одне від одного запропонували створити особливу категорію для людей із низьким сексуальним бажанням або без нього. Ліф назвав це «пригніченим сексуальним бажанням», а Каплан «гіпоактивним сексуальним бажанням». Основною мотивацією для цього було те, що попередні моделі сексуальної терапії припускали певний рівень сексуального інтересу до партнера і що проблеми були спричинені лише ненормальним функціонуванням / нефункціонуванням геніталій або тривожністю продуктивності, але терапія, заснована на цих проблемах, була неефективною для людей, які не мали сексуального бажання до своєї партнерки чи партнера[20]. Наступного 1978 року Ліф і Каплан разом зробили пропозицію робочій групі APA з сексуальних розладів для DSM III, членами якої були. Діагноз пригніченого сексуального бажання (ISD) був доданий до DSM, коли було опубліковано 3-тє видання в 1980 році[21]. Для розуміння цього діагнозу важливо розпізнати соціальний контекст, у якому він був створений. У деяких культурах низьке сексуальне бажання може вважатися нормальним, а високе — навпаки, проблематичним. Наприклад, сексуальне бажання може бути нижчим у східноазіатських популяціях, ніж у євро-канадських / американських[22]. В інших культурах цей аспект може мати зворотну тенденцію. Так як одні культури намагаються стримувати сексуальне бажання, інші намагаються його збудити. Уявлення про «нормальний» рівень сексуального бажання залежать від культури і рідко ціннісно нейтральні. У 1970-х існували сильні культурні соціальні повідомлення про те, що секс корисний і «чим більше, тим краще». У цьому контексті люди, які зазвичай не цікавилися сексом, які раніше, можливо, не вважали це проблемою, з більшою ймовірністю стали вважати, що це ситуація, яку потрібно виправити. Можливо, вони відчували себе відчуженими через тиск домінантної думки про сексуальність, і все частіше люди зверталися до секс-терапевтів зі скаргами на низьке сексуальне бажання. Саме в цьому контексті був створений діагноз ISD[23]. У перегляді DSM-III, опублікованому в 1987 році (DSM-III-R), ISD було розділено на дві категорії: розлад гіпоактивного сексуального бажання та розлад сексуальної відрази (SAD)[24]. Перший термін означає відсутність інтересу до сексу, а другий — фобічну відразу до сексу. На додаток до цього підрозділу, однією з причин зміни є те, що комітет, який бере участь у перегляді психосексуальних розладів для DSM-III-R, вважав, що термін «загальмований» передбачає психодинамічну причину (тобто умови для сексуального бажання присутні, але людина з певних причин гальмує свій власний сексуальний інтерес). Термін «гіпоактивне сексуальне бажання» складніший, але нейтральніший щодо причини. За оцінками DSM-III-R, близько 20% населення мали HSDD[25]. У DSM-IV (1994) був доданий критерій, згідно з яким діагноз вимагає «вираженого дистресу або міжособистісних труднощів сексуальної взаємодії». DSM-5, опублікований у 2013 році, розділив HSDD на розлад гіпоактивного сексуального бажання у чоловіків і розлад сексуального інтересу / збудження у жінок. Ця різниця була зроблена тому, що чоловіки повідомляли про більш інтенсивне та часте сексуальне бажання, ніж жінки. Зі слів Лорі Бротто, ця класифікація є бажаною порівняно з системою класифікації DSM-IV, оскільки: (1) вона відображає висновок про те, що бажання та збудження мають тенденцію збігатися (2) розрізняє жінок, які не мають бажання перед початком активності, але сприйнятливі до ініціації та / або починають сексуальну активність з причин, відмінних від бажання, і жінок, які ніколи не відчувають сексуального збудження (3) враховує мінливість сексуального бажання. Крім того, критерій наявності 6 симптомів для діагностики допомагає захиститися від патологічного адаптивного зниження бажання[26][27]. КритикаЗагальнаHSDD, як його зараз визначає DSM, зазнав критики через соціальну функцію діагностики.
Інші критики більше зосереджені на наукових і клінічних проблемах.
Деякі критики гіпоактивного розладу сексуального потягу в деяких випадках описували його як его-дистонічну асексуальність, вказуючи на те, що цей термін патологізує відсутність сексуального потягу[34]. Асексуальна людина може відчувати страждання через загальноприйняту концепцію аллонормативність, потенційно відповідаючи умові дистресу для діагностики[35]. Непотрібне лікування асексуальних людей від HSDD можна описати як конверсійну терапію, тому людині потрібно запропонувати дослідити причину свого дистресу[36]. Оцінка NICE (Великобританія)Гіпоактивний розлад сексуального потягу не визнається розладом Національним інститутом охорони здоров’я та досконалості догляду Британської національної служби охорони здоров’я з висновком, заснованим на статті в Journal of Medical Ethics, що «гіпоактивний розлад сексуального потягу є типовим прикладом стану, який був спонсорований індустрією, щоб підготувати ринок до появи нового виду лікування»[37][38]. Критерії DSM-IVДо публікації DSM-5 критерії DSM-IV піддавалися критиці з кількох причин. Було запропоновано додати критерій тривалості, оскільки відсутність інтересу до сексу за останній місяць є значно більш поширеною, ніж відсутність інтересу протягом шести місяців[39]. Подібним чином був запропонований критерій частоти (тобто симптоми слабкого бажання присутні в 75% або більше сексуальних контактів)[40][41]. Поточна основа для HSDD базується на лінійній моделі сексуальної реакції людини, розробленій Мастерсом і Джонсоном і модифікованій Каплан, що складається з бажання, збудження, оргазму. Сексуальні дисфункції в DSM базуються на проблемах, які виникають на будь-якому одному або кількох із цих етапів[10]. Багато хто з критиків концепції DSM-IV щодо сексуальної дисфункції загалом і HSDD зокрема стверджували, що ця модель ігнорує відмінності між чоловічою та жіночою сексуальністю. Кілька критичних зауважень ґрунтувалися на неадекватності основи DSM-IV для вирішення сексуальних проблем жінок.
Дивіться також
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
