Контрацептивна безпека

Контрацептивна безпека — здатність людини надійно вибирати, отримувати та використовувати якісні засоби контрацепції для планування сім'ї та профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом^[1]. Цей термін стосується насамперед зусиль, які вживаються в країнах з низьким і середнім рівнем доходу, щоб забезпечити доступність засобів контрацепції як невід'ємної частини програм планування сім'ї^[2].

Незважаючи на постійне зростання використання контрацептивів у країнах з низьким, середнім і високим рівнем доходу, фактичне використання контрацептивів відрізняється в різних регіонах світу. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визнає важливість контрацепції та описує будь-який вибір щодо планування сім'ї як права людини^[3]. Субсидовані продукти, зокрема презервативи та оральні контрацептиви, можуть надаватися для людей з низькими доходами. Заходи, вжиті для забезпечення безпеки контрацепції, можуть включати зміцнення каналів постачання контрацепції, формування комітетів з безпеки контрацепції, забезпечення якості продукції, сприяння сприятливому політичному середовищу та вивчення варіантів фінансування.^[4]

Історія

Контрацепція була активною практикою, яка сягає стародавнього Єгипту^[5]. Контрацепція відіграла важливу роль в історії та з часом сприяла розвитку організацій, які розробляють та впроваджують різні методи контрацепції для широкої громадськості. У Сполучених Штатах Америки наприкінці 1800-х років контрацепція часто заборонялася, а в деяких штатах вважалася незаконною. Це було здебільшого викликано релігією та іншими соціальними помилковими уявленнями, які часто вважаються такими, що сприяють розважальному сексу. Проте все більше людей у всьому світі усвідомили важливість контрацепції та переваги, які вона може надати людям.

Перша клініка планування сім'ї була відкрита в 1882 році в Нідерландах Алеттою Якобс^[6]. Активісти на початку 1900-х років, такі як Маргарет Сенгер, дозволили використовувати контрацепцію для пар, які не були готові до зачаття. У 1916 році Сенгер відкрила першу клініку планування сім'ї в Брукліні, Нью-Йорк. Клініка отримала велику негативну реакцію з боку багатьох людей і була змушений закритися через кілька днів після відкриття.

Контрацепція стала ще більш актуальною темою в 1960-х роках, після створення засобів контролю народжуваності та внутрішньоматкової спіралі (ВМС)^[7]^[8]. Обидва діяли як безпечніші і зручніші методи контрацепції. Невдовзі після цього, у 1965 році, Верховний суд Сполучених Штатів визнав неконституційним те, що штати забороняли подружнім парам досягати контролю над народжуваністю під час справи «Ґрізволд проти Коннектикуту».

У середині 1960-х років уряд Сполучених Штатів почав розуміти важливість контрацепції для зменшення швидкого зростання населення світу^[9]^[10]. Доступ до контрацепції був ще більше зміцнений після прийняття Розділу X Закону про державну службу охорони здоров'я в 1970 році, який мав на меті сприяти подальшому встановленню безпеки контрацепції в Сполучених Штатах. У 1970-х роках численні організації, включаючи урядові та неурядові, були створені, щоб допомогти більшій кількості людей отримати методи та послуги з планування сім'ї.

З роками це призвело до розвитку неурядових організацій, таких як Міжнародна федерація планованого батьківства (IPPF), Marie Stopes International, Population Services International (PSI) і Women Deliver, а також двосторонніх організацій, таких як Датське агентство міжнародного розвитку (DIDA), Міністерство міжнародного розвитку Великобританії (DFID) і Агентство США з міжнародного розвитку (USAID)^[11]. Ці організації працюють над забезпеченням безпеки контрацепції в багатьох країнах за допомогою пожертвувань, інструментів політики та інших комунікаційних механізмів. Крім того, USAID співпрацює з численними приватними та державними компаніями по всьому світу, щоб розширити доступ до інформації та ресурсів, необхідних для планування сім'ї^[12]. Сьогодні безпека контрацепції все ще є важливою темою, особливо враховуючи її здатність зменшувати дитячу та материнську смертність у деяких країнах з низьким і середнім рівнем доходу^[13].

Вакцинація від ВІЛ

ВООЗ рекомендує застосування ін'єкційного препарату каботегравір (CAB-LA) тривалої дії для доконтактної профілактики ВІЛ^[14].

	«Ми сподіваємося, що ці нові рекомендації допоможуть пришвидшити зусилля країни, щоб розпочати планування та впровадження CAB-LA разом з іншими варіантами профілактики ВІЛ, включаючи пероральний PrEP і вагінальне кільце з дапівірином»
— Мег Доерті, директор Глобальних програм ВООЗ з ВІЛ, гепатиту та інфекцій, що передаються статевим шляхом

15 серпня в Україні вперше застосовано новий метод профілактики ВІЛ — ін'єкційний препарат тривалої дії каботегравір (CAB-LA) для двох пацієнтів^[15]. Наявність CAB-LA поряд з таблетованими формами ДКП (TDF/FTC) дозволяє обирати між пероральним прийомом препаратів на регулярній основі та ін'єкційним препаратом пролонгованої дії. Як і таблетовані форми ДКП, каботегр авір надається безкоштовно в рамках національної програми з ДКП для забезпечення антиретровірусними препаратами людей, які мають високий ризик інфікування ВІЛ статевим шляхом^[15].

Вакцинація від папіломавірусу (ВПЛ)

Близько 90% випадків захворювання раку шийки матки є ураження ВПЛ. Інфікування папіломавірусом у 70% є причиною раку ротової порожнини і ротоглотки. Інтервенція ВООЗ щодо вакцинації від ВПЛ збільшила кількість країн, що вже застосовують цю вакцину до 84.^[16] ^[17] Рекомендації ВООЗ стосовно вакцинації проти ВПЛ фокусуються на можливості застосування чотиривалентної або дев’ятивалентної вакцин проти ВПЛ.