Біоло́гія океа́ну (морська біологія, біологічна океанологія, біологічна океанографія) — наука, розділ біології і океанології, що вивчає життя морських організмів (біоти) і їх екологічні взаємодії. Біологія океану — частина гідробіології. Біологією океану також називають саму сукупність живих організмів, що мешкають в Світовому океані або пов'язаних з океаном.
Життя знаходиться в океані від поверхні до найбільших глибин. По типах місцепроживань розрізняють пелагічні організми, що населяють товщу води (планктон і нектон), і організми, що населяють дно океану (бентос). У океані мешкають представники майже всіх класів тварин, а багато класів відомо тільки в океані..::::::::::::::::читати далі
Бурі водорості в переважній більшості належать до морськихбіотопів, їхні зарості трапляються у літоральній та субліторальній зонах, до глибин 40—100 м. Представників класу Phaeophyceae можна побачити в усіх морях земної кулі, однак найбільша їхня концентрація — у приполярних та помірних широтах, де вони домінують на глибині від 6 до 15 м. Зазвичай бурі водорості ростуть прикріплено до скель та каміння різної величини, і лише в тихих місцях та на великій глибині вони можуть утримуватись на стулках молюсків або гравію. Серед усього розмаїття бурих водоростей представники лише 4 родів Heribaudiella, Pleurocladia, Bodanella та Sphacelaria можуть траплятися у прісних водоймах. Деякі морські види можуть потрапляти до прибережних солонуватих вод, де нерідко є одним з основних компонентів флори солончакових боліт..::::::::::::::::читати далі
Абіса́ль (грец.άβυσσος — безодня) — зона чи простір морського дна, частина бенталі, яка відповідає ложу океану (з глибинами понад 2000 м) з відносно малою рухомістю води, постійною температурою (нижче 2 °C) та характерною відсутністю світла. Абісаль займає ~75 % площі дна океанів і вважається однією з найбільших екологічних одиниць. Життя представлене мікроорганізмами-хемотрофами та тваринами. Нерідко виділяють ультраабісаль — зона на глибинах понад 6000 м.
Характеризується відсутністю сонячного світла, слабкою рухливістю водних мас, постійно низькою температурою, обмеженістю джерел харчування, бідністю тваринного світу..::::::::::::::::читати далі
Закінчив III загальноосвітній ліцей ім. ВМФ Польщі у Гдині. Вивчав океанографію на факультеті біології, географії й океанології Гданського університету (1973). У 2004 році там же захистив дисертацію на тему «Загроза природному різноманіттю видів нектону Гданьської затоки».
Професор Гданського університету. Директор Морської станції Інституту океанографії Гданського університету на півострові Хель, створеної за його ініціативою у 1992 році (з 1977 року функціонувала як океанографічна лабораторія), займався там, у тому числі, поверненням популяції сірих тюленів до польського узбережжя.
Член Польської академії наук: Відділ VII — Науки про землю і науки про надра, а також комітет досліджень моря.
28 січня 2009 року отримав медаль ім. Еугеніуша Квятковського «за великі заслуги перед Гдинею».
Автор понад 100 наукових публікацій.::::::::::::::::читати далі
Закінчив університет Петрограду (1916). У 1911—1928 роках працював в наукових установах Воронезької губернії, з 1928 року — в Державному луговому інституті. Вивчав природні кормові угіддя низки районів СРСР і в 1932 очолив їх інвентаризацію в масштабі всієї країни. Розробив уявлення про єдину типологію земель, розвивав екологічний напрям в геоботаніці, вніс багато нового в її теорію (вчення про безперервність рослинного покриву і про екологічну індивідуальність видів). Роботи Раменського з теорії фітоценозів отримали широке визнання. Був піонером вживання кількісних методів при геоботанічних дослідженнях (проєктивне покриття, стандартні екологічні шкали). Один з основоположників вчення про морфологію географічного ландшафту.
Спільно з іншими учасниками експедиції обстежив Тар'їнскую бухту, Паратунську долину і Паратунські ключі, Коряцька сопку, Авачинську тундру і околиці Халактирского озера..::::::::::::::::читати далі
У 1997 році, коли він повертався до південної Каліфорнії після закінчення транстихоокеанської яхтної регати Лос-Анджелес-Гаваї, він та його команда помітили сміття, що плавало за бортом. Він написав про це статтю, яка привернула увагу масмедія до цього питання.::::::::::::::::читати далі
Dunaliella salina — вид одноклітинних зелених водоростей, що росповсюджені переважно в солоних морях. Відомі своїми антиоксидантними властивостями, завдяки здатності до вироблення каротину у великих кількостях, який широко використовується у виробництві косметики і БАД. Один з небагатьох організмів, здатних виживати в таких засолених умовах, як солоні ставки, що висихають. Виживати в таких умовах їм дозволяє висока концентрація β-каротину, захищаючи водорості від інтенсивного світлового випромінювання і висока концентрація гліцерину, захищаючи від осмотичного тиску. Ці якості дозволять вирощувати водорості в комерційних цілях.
Вперше культивування Dunaliella для отримання β-каротину було налагоджено в СРСР в 1966 р. Комерційне культивування Dunaliella для виробництва β-каротину у всьому світі — безсумнівний успіх галофітної біотехнології. При цьому використовуються різні технології — від примітивного екстенсивного вирощування водоростей в лагунах до інтенсивного розведення культур високої щільності в ретельно контрольованих умовах. Незважаючи на те, що Dunaliella salina виробляє велику кількість β-каротину в середовищі, яке дуже засолене, за забарвлення солоних озер в рожевий і червоний колір відповідальні археї, такі, наприклад, як Halobacterium, а не Dunaliella[3]. Лише іноді колонії Dunaliella можуть додавати помаранчеві плями.::::::::::::::::читати далі
Листки з плівчастими ланцетними прилистками. Чашечка чотирилиста. Пелюстки численні, звичайно трохи довші за чашолистки, білі. Поверхня плода вкрита рубцями. Насіння і міцні кореневища цього роду у вареному вигляді їстівні. Насіння у сухому стані містить до 47% крохмалю. Підсушені кореневища містить до 20% крохмалю, 5-6% глюкози, багато дубильних кислот.
В Індії лотос теж вважався священним. Стародавні індуси представляли землю у вигляді квітки лотоса. Бог індусів Брама, як і єгипетський бог Озіріс, зображується лежачим на листі лотоса; храми, присвячені їм, також прикрашаються лотосами. У міфі індусів богиня родючості Лакшмі перепливає океан на квітці лотоса. «Квіти лотоса — корабель, на якому потопаючий серед океану життя може знайти порятунок». Лотос розводять в Індії та Китаї, висіваючи насіння в мул ставків і каналів.
Один з видів (Nelumbo nucifera) священного лотоса Єгипту та Індії зростає не тільки в цих країнах. Листя ціього лотоса, що мають вид перекинутих ковпачків на довгих черешках, що стирчать з води, і його великі рожеві і пурпурні квітки можна побачити в гирлі Волги, у районі Астрахані, в дрібних затонах Каспійського моря, в гирлах річок Кури й Тереку в Закавказзі. Лотос росте і на Далекому Сході. ::::::::::::::::читати далі
Одні з них не прикріплені коренями до ґрунту (наприклад, ряска, елодея), інші — прикріплені (наприклад, латаття). За способом розвитку різняться:
Гідатофіти справжні — рослини, занурені у воду, ріст і розвиток яких відбуваються тільки у воді (наприклад, види куширу);
аерогідатофіти занурені — рослини, цілком занурені у воду, зростання у яких відбувається у воді, а запилення квіток — над водою (наприклад, у валіснерії спіральної);
аерогідатофіти плаваючі — рослини, у яких частина листя і стебел занурена у воду, а частина — плаваюча; запилення квіток відбувається.::::::::::::::::читати далі
Обрані мангрові дерева та чагарники Світового океану
Різофора (Rhizophora) — невеликий рід мангровихдерев і чагарників родини різофорових, що складається з 6 різних видів. Назва походить з двох грецьких слів, що визначають основну характеристику рослин даного роду: ῥιζο, rhizo — «корінь», і φορός, phorós — «основа». Насправді, як і у інших мангрів, у різофори коріння частково повітряне, що дозволяє їм утримувати стійке положення на мілководді в умовах солоної води, частих приливів і хиткого ґрунту.
Місцеві відмінності у фауні дозволяють виділити дві підобласті: Індійсько-Западнопацифічна підобласть і Східнопацифічна підобласть.
Сприятливі температурні умови, зумовлені великою площею мілководь, і стабільність середовища протягом багатьох геологічних періодів призвели до розвитку тут виключно багатої фауни. Деякі представники фауни:
Темний крячок (Onychoprion fuscata) здатний протриматися над океаном 3-10 років, проводячи лише невелику частку часу на поверхні води
Морські птахи — птахи, пристосовані до життя в морському середовищі. Хоча всі морські птахи в значній мірі відрізняються один від одного як за фізіологією так і поведінкою, вони часто виявляють ознаки конвергентної схожості, що говорить про їх схожу еволюцію в спільних умовах та близьких кормових нішах. Найдавніші морські птахи з'явилися ще в Крейдяний період, а ознак сучасних родин вони набули переважно в епоху Палеогена.
У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше.::::::::::::::::читати далі
Орляк звичайний (Myliobatis aquila) — скат з родуОрлякродиниОрлякові. М'ясо цього ската вважається делікатесом.
Загальна довжина досягає 1,83 м завдовжки та 1 м завширшки, вага — до 10-14,5 кг. Голова масивна та коротка. Грудні плавці великі, закругляються біля рила. Рот розташований на черевній стороні. Як і вінших представників зуби присутні на обох щелепах, з 7 рядками на обох. Голова та тулуб нагадують форму діаманта. Хвіст довгий, удвічі довший за тулуб й голову, тонкий з отруйним шипом на кшталт жала. Плавець на хвості відсутній. Спинна сторона має буруватий або чорний колір, черевна — білий..::::::::::::::::читати далі
Морська корова або стеллерова корова (Hydrodamalis gigas) — вимерла морська тварина з родини дюгоневих ряду сирен. Була єдиним видом цього ряду який мешкав у холодних водах.
Морська корова була завдовжки 8 — 10 м і вагою до 3,5 тонн. Мешкали поблизу Командорських островів у Тихому океані. Вони майже не пірнали й плавали на мілководді, харчуючись здебільшого морською капустою. Морські корови жили стадами. Зазвичай, самець і самиця трималися поруч, дитинчат вони тримали перед собою. Спина морських корів перебували постійно над водою. Їхнім єдиним заняттям був пошук їжі. Під час живлення морські корови .::::::::::::::::читати далі
Атидові, або прісноводні креветки (Atyidae) — родинакреветок, представлених у тропічних та більш помірних водах світового океану. Єдина родина у надродиніAtyoidea.[4] Дорослі особини потребують постійного перебування у прісній воді, хоча деякі з видів (наприклад, гавайська креветка) можуть мешкати і у солонуватому середовищі. Це єдина родина, що входить до складу надродини Atyoidea..::::::::::::::::читати далі
Stauromedusae — ряд сцифоїдних медуз, що складається приблизно з 36 видів, які розподілені по трьом родинам, 6 підродинам та 15 родам.
Цей ряд об'єднує сидячих медуз, що прикріплюються до субстрату стебловидним виростом на завнішній поверхні купола; завдяки такому способу життя ці медізи є найбільш незвичайними представниками класу Scyphozoa. Деякі дослідники, ґрунтуючись на такій особливості їхнього життєвого циклу, вважають їх неотенічними організмами, що вдаються до статевого розмноження, не не дійшовши до кінця трансформації у дорослу особину. Також для цього ряду характерна наявність помітної кількості примітивних анатомічних деталей, схожих на такі у медузоїдних стадії кишковопорожнинних класу Гідроїдних; це дозволяє припустити, що ряд Stauromedusae еволюційно походить від форм, близьких до класу Hydrozoa, або навіть від спільного з цим класом предка. Найзвичайнішими представниками класу є види з родів Lucernaria та Haliclystus, що мешкають переважно в холодних та помірних водах.::::::::::::::::читати далі
Тридакна велетенська (лат.Tridacna gigas) — вид двостулкових молюсків з родини Серцевидкові (Cardiidae). Сягає значних розмірів, живе, прикріпившись до коралів або до морського дна. У тілі тридакни мешкають зооксантели (одноклітинні водорості), завдяки чому молюск отримує їжу, яку виробляють ці маленькі рослини, та їсть самі водорості.
Довжина мушлі до 150 см, а маса до 260 кг. Будова тіла велетенської тридакни схожа на будову серцевидок, або кардиїд, тобто м'які частини її тіла вкриті вапняною мушлею. Остання складається з двох стулок, які з'єднані аддуктором, що діє на взірець замка.
У нормальному положенні стулки мушлі тридакни трохи відкриті, але в разі небезпеки вони миттєво зачиняються. Внутрішню частина заповнює товста, яскраво забарвлена мантія, що утворює дві м'ясисті складки, які є висунутими із мушлі. Мантія обох стулок зростається, утворюючи порожнину, в якій знаходяться внутрішні органи тварини. Велетенська тридакна лежить на дні черевною частиною догори, тому всередині мушлі молюск повернутий на 180 градусів.::::::::::::::::читати далі
На телеканалі BBC серіал був представлений із десяти 50-хвилинних епізодів. Перша серія дає загальне введення в телефільм, друга показує рослини, а інші призначені для основних груп тварин. Їх метою було показати загальні риси, які зробили свій внесок в успіх кожної групи, а також інтимні та драматичні моменти у житті окремих видів, які були обрані завдяки їх видатним досягненням або харизмі. Наприкінці кожної серії показано десятихвилинний making-of із найцікавішими моментами зйомки, в результаті чого загальний час серії досяг 60 хвилин.
... 8. Істоти глибин / Creatures of the Deep
Мільярди років океан був єдиним місцем на планеті, де існувало життя. Нащадки тих давніх істот дожили і до наших днів. Це господарі глибин — кальмар Гумбольдта, гігантський тихоокеанський восьминіг, краб-павук та інші.::::::::::::::::читати далі
.jpg)
