Великозалісся
Великозалі́сся (колишні назви — Великі Вірмени, Велико-Залісся) — село в Україні, у Гуменецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. НазваПервісна назва села «Великі Вірмени» пов'язана з тим, що засноване вірменськими переселенцями, також історично зафіксовано документах назву «Вармяни». Розподіл на Великі Вірмени та Малі Вірмени пов'язаний з розрізненням цих окремих населених пунктів і найбільш ймовірно «великі/малі» вказує на розмір цих поселень. У 1947 році відповідно до радянської політики змінено на нейтральну назву «Великозалісся», зі збереженням історичної частини «великі». ГеографіяПодільське село Великозалісся розташоване в південно-західній частині України на річці Смотрич, за 14 кілометрів автодорогами від райцентру і залізничної станції Кам'янець-Подільський. На відстані 3,1 кілометра від центру села проходить автошлях територіального значення Т 2321. КліматВеликозалісся знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. ІсторіяНа околицях села знайдено рештки ранньослов'янського поселення черняхівської культури. Заснування села пов'язане з вірменськими переселенцями. В 1230 р. галицький князь Лев Данилович запросив вірмен у військо для оборони східного кордону своєї держави. В подяку за справну військову службу князь нагороджував їх маєтками. У той час вірмени-переселенці заснували поблизу Кам'янця сільськогосподарську колонію, відому під назвою Малі та Великі Вірмени, нині Малозалісся та Великозалісся.[1] Перша письмова згадка про село датується 1493 роком, у Вірменах тоді було 10 димів (так називали той час одиницю оподаткування). XVI століття по книжці польського дослідника Олександра Яблоновського, виданої 1889 року, довідуємося, що 1530 року у Вірменах вважалося 0,5 плуга, або лани (теж одиниці оподаткування), 1542 року — 1 лан, 1565 року — 5 ланів, через 8 років — 12. Із середини XVI століття Вірмени належали Радецьким. За адміністративним поділом XVI–XIX століть належало до Кам'янецького повіту. У селі знаходилась Церква Успіння, збудована в 1644 році. До нашого часу церква не збереглась. На початку XVII століття Мартин Радецький, не маючи дітей, подарував село Вірмени кам'янецьким єзуїтам з умовою, щоб вони на доходи свого маєтку розмістили при своєму монастирі конвікт (від латинського — гуртожиток; тобто, закритий навчальний заклад, в якому всі вихованці живуть разом, користуючись усім готовим) для шляхетських дітей. За скасування єзуїтського ордену (1773 рік), Вірмени надійшли у відання едукаційної комісії, яка 1774 року цей маєток продала Йосипу Мержеєвському, подільському чашнику, з умовою плати 4,5 % з оціночної суми на користь едукаційного фундушу (капіталу). 1793 року плата була збільшена до 5 %, 1806 року — до 6 %, а 1807 року була збільшена і оціночна сума на 0,25. Близько 1800 року Вірмени перейшли на умовах плати до скарбниці відомого відсотка з оціночної суми до Борковського, 1856 року — до Олександра Садовського, а з 1873 року — до Федора Казимира. Книга «Історичні відомості про парафії та церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт», видана 1895 року священиком Юхимом Сіцінським, свідчить про таких священиків, які були в церкві Великих Вірмен: Симеон Зелінський, Стефан Зелінський, Григорій Зелінський, Олександр Неклеєвич, Максим Курчинський, Лев Трохимович, Георгій Гінковський, Ананій Длугопольський, Іоанн Підгурський.[2] 1898 року Великі Вірмени належали дворянину Бессарабської губернії Володимиру Федоровичу Казимиру. Маєток перебував в управлінні дворянина Івана Євгеновича Овсінського. Всій землі — 1500 десятин, зокрема, садиби — 50, орної — 1155, лісу — 155, вигону — 70 і непридатної землі — теж 70 десятин. 1906 року відбувся страйк селян. Внаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками. Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій. В 1932–1933 селяни села пережили сталінський геноцид. По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села пережили голод. Село до 1947 року називалось Великі Вірмени. Радянська влада боролась зі всім ворожим та буржуазним, у немилість потрапили назви інших народів, у різний час було вилучено практично усі назви поселень, в основах яких звучали як давні, так і новітні етноніми. Виняток було зроблено лише для етноніма «російський». Так село Великі Вірмени стало селом Великозалісся.[3] З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України. В селі знаходиться восьмирічна школа, клуб із залом на 450 місць, бібліотека, медпункт, дитячі ясла, швейна майстерня.[4] 13 серпня 2015 року внаслідок об'єднання сільських рад село ввійшло до складу Гуменецької сільської громади.[5] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей. НаселенняЗа свідченням статистика Віктора Гульдмана, у Великих Вірменах 1893 року був 251 двір, мешкало 1388 осіб. За свідченням книжки «Населені місця Поділля», виданої у Вінниці 1925 року, у Великих Вірменах було 330 господарств, мешкали 1376 осіб. 1998 року кількість дворів у Великозаліссі не змінилася — 251, а ось мешканців поменшало — 560. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 496 осіб.[6] Протягом 2012—2013 років кількість дворів зменшилася до 184, зменшилося і населення: на 1 січня 2012 року — 505 мешканців, на 1 січня 2013 року — 479 осіб. Згідно перепису 2015 року селі проживало 432 особи, населення села скоротилось на 12,90 % порівняно зі 2001 роком. МоваУ селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя. Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Економіка
Відомі людиНародилися
Проживали, перебували
Охорона природиСело лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри». Галерея
Див. також
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
