Кульчіївці
Кульчії́вці — село в Україні, у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. НазваОсновні частини села мають власні назви: Куликівка, Заваликут. Нинішня назва села, народна назва Кульчиївці пов'язана з топонімом Куликівка. Обидва імені — Кульчиївці й Куликівка походять від давньоруського імені, ймовірно прізвиська одного з перших поселенців. Найдавніша форма цього імені (чи прізвиська) — Кулик. Його слід виводити від назви відомого птаха. ГеографіяСело Кульчіївці розташоване за 8,2 кілометрів від Кам'янця-Подільського біля річки Баговичка. Через село проходить автомобільний шлях територіального значення Т 2317. КліматКульчіївці знаходяться в межах вологого континентального клімату з теплим літом. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження. ІсторіяПерша згадка в документах про село датована — 1405 роком. У цей рік Іоанн Руталт (Рутальт) і Лаврентій Шульк (Шулька) отримали від польського короля Владислава II Ягайла три подільські села. Це Боришківці, Княже та Кульчіївці. Натомість нові власники цих сіл зобов'язувалися служити Кам'янецькому замкові.[1] Церква святого Михайла існувала в селі щонайменше з 1702 року. До 1795 року церква в Кульчіївцях, як і багато інших подільських храмів, була греко-католицькою, а після загарбання Російською імперією насильно переведена у православну. Після 1905 року старий храм зруйновано, а поряд збудовано новий в неоросійському стилі.[2] У XVIII столітті село належало польському шляхтичу Францішеку Марковському.[3] За часів Російської імперії Кульчіївці входили до Баговицької волості Кам'янецького повіту Подільської губернії. На початку XIX століття села Слобідка-Кульчієвецька та Кульчіївці були одним цілим. В 1917-1920 роках Кульчіївці входили до складу Української Народної Республіки. Частини Української Галицької Армії на деякий час розташувалися в селах: Вербка, Безнісківці, Цівківці, Ходорівці, Янчинці, Кульчіївці, Баговиця, Станіславівка. Унаслідок поразки Перших визвольних змагань, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками. Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій. У багатьох частинах Поділля відбувались масові селянські повстання, проти радянської влади. 7 березня 1923 року реформа адміністративно-територіального устрою Радянської України віднесла Кульчіївці до Китайгородського району. В 1932–1933 роках селяни села пережили сталінський геноцид. По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод. З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України. З 14 серпня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Слобідсько-Кульчієвецької сільської громади.[4] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей. 22 травня 2021 року поблизу села Кульчіївці сталася трагедія, впала повітряна куля з пасажирами.[5] 28 липня 2022 року релігійна громада сільського храму Святого Архістратига Михаїла перейшла з Московського патріархату в Православну Церкву України.[6] Колишній орган місцевого самоврядування — Кульчієвецька сільська рада. НаселенняЗа переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1039 осіб.[7] МоваУ селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову. ІнфраструктураУ селі є:
Релігія
Охорона природиСело лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри». СпортСело має аматорську футбольну команду «Олімп» (Кульчіївці), яка періодично грає чемпіонаті Кам'янець-Подільського району з футболу.[9] Відомі людиНародилися
Див. також
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia