Жиленко Ірина Володимирівна
Іри́на (Іраїда) Володи́мирівна Жиле́нко (28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013, Київ) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуаристка. Учасниця руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близька з Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка автобіографічної книги спогадів «Homo Feriens». Життєпис ДитинствоНародилася 28 квітня 1941 року в Києві в родині службовців.[2] Батьки загинули під час Другої світової війни, тому дитину взяли на виховання бабуся та дідусь у Звенигородці, що на Черкащині[3]. Після війни Ірина з новою родиною повернулася до Києва. Задатки українського виховання на селі зробили з неї вперту поборювачку міського радянського зросійщення столиці України. Згадуючи шкільні роки, Жиленко відзначала лише своє захоплення літературою, яке передалося їй від вчительки Діни Попель. Свої перші римовані спроби зробила в дитячо-шкільному віці, перша її публікація відбулася, коли вона ще навчалася в школі. Окрім літератури, тяжіла до виховання: ще підлітком влаштувалася до дитячого садочка — доглядати малечу. Пізніше повністю перейшла на роботу до дитсадка і стала вихователькою. За наставництвом дорослих подала документи до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на вечірнє відділення філологічного факультету, котре закінчила у 1964 році[4]. ТворчістьПрацювала у редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром Дроздом. Під тиском обставин була змушена вступити до Комуністичної партії 1981 року. З 1997 року в журналі «Сучасність» Ірина Жиленко почала публікацію своїх спогадів та листів під загальною назвою «Homo Feriens» (з лат. «Людина святкуюча»). Спогади частинами з'являлися на журнальних сторінках упродовж 10 років. Єдиним виданням були опубліковані 2011 року у видавництві «Смолоскип». Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу. Для дітейАвтор низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986), «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома», збірників дитячих віршів «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства», (1979), «Казки буфетного гнома», (1985). КритикаГоловна тематика лірики Жиленко — обійстя та домашній сад, шлюб та родина, природа, доброта і сковородинська проповідь «повсякденних малих справ». У її поезії критики вбачають щирий ліризм, сполучений із вразливістю та винятковим смаком, насолоду життям з меланхолійним пізнанням мінливості світу, обережний еротизм та роздуми про смерть. Інші критикували її нібито угодовську життєву позицію, помітний гедонізм та естетство. У своїх спогадах, виданих видавництвом «Смолоскип» 2011 року, Жиленко так оцінювала творчість свого покоління в умовах радянської цензури:
Померла у Києві, чин відспівування відбувся у Київському Фролівському монастирі УПЦ МП. Похована поруч із чоловіком, письменником Володимиром Дроздом, на Байковому кладовищі. КнижкиАвторка близько двадцяти книг, зокрема:
Збірки поезії
Вірші
Нагороди
Родина
ВідзнакиЛітература
Аудіозаписи
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
