Закінчив школу № 2 міста Хорола (нині гімназія), навчався в Лубенському медичному училищі, у 1980 закінчив Миколаївське медичне училище.[3] В молодості працював у Якутії, служив десантником у Радянській армії в Східній Німеччині та Афганістані. Вів напівволоцюжний спосіб життя у Центральній Росії[4], жив у панківському середовищі в Ленінграді.[5]
Могила Олеся Ульяненка, Байкове кладовище
У 1997 за роман «Сталінка»[6] отримав малу Шевченківську премію. За твердженням самого Ульяненка, написаний ним спільно з Володимиром Тихим на основі «Сталінки» сценарій було пізніше несанкціоновано використано московським режисером Сельяновим як основу для фільму «Жмурки».[7]
У 2006 році вийшов роман «Знак Саваофа». У романі описувалися кримінальні схильності та збочення служителів Московського патріархату,[4] а сам патріархат називався п'ятою колоною в Україні, яка ніколи не підтримувала української незалежності.[8] За цей роман Московський патріархат оголосив письменнику анафему[5].
У грудні 2009 у видавництві «Треант» вийшла кримінальна мелодрама «Там, де Південь», а навесні 2010, там само — друге видання книги «Жінка його мрії», презентація якого відбулася у вигляді провокаційного літературно-художнього перформансу в київській галереї «Карась».
Про творчість Олеся Ульяненка письменниця Яна Дубинянська сказала так: «Читати прозу Олеся Ульяненка здатен не кожен. Принаймні, людям з вразливою психікою, неповнолітнім та вагітним жінкам я б категорично не радила»[7].
На думку критика Костянтина Родика, «наскрізною темою усієї творчості Олеся Ульяненка є вивчення людських ілюзій: зародження, способи реалізації і наслідки здійснення бажань; роль підсвідомості в цьому і конфліктологія ілюзій-бажань … Незважаючи на похмурість своїх текстів, Олесь Ульяненко — письменник-мораліст, в чиїх творах зло завжди самознищується»[10].
Доктор Марк Роберт Стех: «Для мене вже перша зустріч з письмом Олеся Ульяненка, а це було читання „Сталінки“, яку вважаю одним з найкращих його творів, — викликала почуття контакту з автентичним і неповторним літературним талантом. Правда, талантом, чиє призначення бентежити й непокоїти, викликати неспокій і біль, радше ніж приносити насолоду. В його письмі дуже багато жорстокості, але це не брутальність заради брутальності, та й не спроба епатувати невимогливого читача. Радше навпаки. Як на мене, у своїй суті, Ульяненко — письменник-мораліст мало не середньовічного, точніше барокового складу душі. У цьому контексті завжди влучним мені здавався вибір видавництва „Кальварія“ — доповнити текст „Сталінки“ фрагментами картин Ієроніма Босха, Петера Бройгеля Старшого. Адже в прозі Ульяненка знайдемо аналогічне, нібито гротескно викривлене зображення людини й суспільства. Як обридливі лиця людей на картинах фламандських майстрів, які замість того, щоб „реалістично“ відображати зовнішній вигляд, заглядають у глибину грішних душ, так і ніби перебільшено жорстокі, дегенеровані персонажі Ульяненкових творів мають служити для читача пересторогою перед наслідками душевного звиродніння. Автор бачить і описує людину й суспільство України із метафізичної, апокаліптичної перспективи, виявляючи те рідко видиме, що ховається за фасадом доброзвичайності. Як Босх і Бройгель, Ульяненко бачить і описує своїх персонажів не лише немічними в реальному житті, а й проклятими у вічності. В цьому сенсі ще влучніше, на мою думку, аніж картини фламандців, „Сталінку“ доповнили б сцени Страшного Суду із українських барокових ікон. Адже, окрім іншого, Ульяненко органічно український прозаїк» («Голос України», 4 листопада 2010).
Творчість О. Ульяненка дослідила у своїй дисертації «Естетика смерті у прозі Є. Пашковського та О. Ульяненко» Надія Тендітна[11].
До питання про моральність «Жінки його мрії»
Олесь Ульяненко на Махно-фесті, 2006
У 2009 році експерт Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Варвара Опанасівна Ковальська, яка не є філологом за освітою, визнала роман «Жінка його мрії» порнографічним: книгу вилучили з обігу. Рішення викликало незадоволення громадськості і, насамперед, наявні граматичні помилки у тексті висновку та абсурдні звинувачення у надмірній майстерності зображення еротичних сцен. Покликана комісія з відомих літературознавців не знайшла в романі ознак порнографії. Голова НСПУ і Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України Володимир Яворівський закликав Нацкоммораль «не виставляти [себе] на посміховисько, а знайти цивілізований вихід із ситуації, що склалася», бо таке рішення «завдає шкоди свободі творчості в Україні, яке вимагає хуторянського „пуританства“„совдепівських“ часів». У самій Нацкомморалі не всі поділяли висновок В. Ковальської, зокрема Андрій Курков і Павло Мовчан. Керівництво ж Нацкомморалі стало вважати її висновок не рішенням комісії, бо заявило про свою непричетність. Тим не менше, щоб повернути книгу на полиці, письменник оскаржував у суді висновок.
Щоправда пізніше з'ясувалося, що у процесі судового розгляду на руках представників НЕКу опинився негативний експертний висновок Інституту літератури за підписом заступника голови інституту, д.філолог.н., члена-кореспондентаНАН України, завідувача відділу давньої української літератури Миколи Сулими: "…Коли б редактори «Клубу сімейного дозвілля» мали добрий смак, коли б володіли високою культурою, коли б добре знали історію світової літератури, вони б не допустили тиражування низькопробного бульварного чтива, яким є «Жінка його мрії». Микола Сулима у висновку вказує винних у порушенні закону про суспільну мораль, це, по-перше, автор передмови Євгенія Чуприна, зі звинувачення якої починається висновок, по-друге це головний редактор видавництва С. С. Скляр, відповідальна за випуск К. В. Шаповалова, редактор О. І. Красюк. У тексті експертного висновку доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України вживається слово «лезбіянство» (через «з»), а також порушуються закони синтаксису. Вважають, що заборона книжки має політичне підґрунтя.
Випадок з цькуванням Олеся Ульяненка Національною експертною комісією з питань суспільної моралі призвів до розголосу навколо її діяльності, і в подальшому до її ліквідації.
Твори
Був доволі плідним автором і за роки творчості написав понад 20 романів та безліч повістей. Його твори перекладалися німецькою, вірменською, угорською, англійською та іншими мовами.
(німецькою) Oles Uljanenko — Ruhelosigkeit. Уривки з роману «Вогненне око» вміщені в антології «Ein Rosenbrunnen: junge Erzähler aus der Ukraine. eine Anthologie» 1998[12]
(чеською) Oles Uljanenko. Tady na Jihu. Z ukrajinštiny přeložila: Jiřina Dvořáková, Grafická úprava: Kateřina Wewiorová, Fotografie na obálce: David Konečný. 2015. 140 st. ISBN 978-807-443-171-5[15][16][17]
Яйця динозавра (Київ: Люта справа, (2016)) — до збірки увійшли 20 оповідань, написаних Олесем Ульяненком протягом останніх тридцяти років життя
(англійською) Oles Ulianenko. «Dinosaur Eggs». Translated from Ukrainianian by Luba Gawur. Ukrainian Literature Vol 4 (2014)) 147—155 pp[19]
Наказ (1990)
(англійською) Oles Ulianenko — Orders. Надруковано в альманасі Two Lands New Visions. Stories from Canada and Ukraine. Translated from Ukrainian by Marco Carynnyk and Marta Horban. Edited by Janice Kulyk Keefer & Solomea Pavlychko. 1998. ISBN 1-55050-134-8. pp 9-20[20]
15 серпня2010 року до роковин письменника презентували книгу «Олесь Ульяненко. Без цензури». До книжки увійшло близько 40 інтерв'ю, які автор дав різним виданням та телеканалам протягом 1994—2010 років. Також у книзі є детальний виклад перебігу і документи судової справи Олеся Ульяненка проти Національної комісії з питань моралі. Їх підготував адвокат письменника Олег Веремієнко[23].
Судячи з того, як усе в Україні складається, думаю, скоро звідси поїду[24]
Зняли б про козаків нормальний бойовик, це нормальний сюжет для бойовика, японці роблять на своїх самураях фільми-бойовики – це ж суперово, малеча преться з цього усього, зробіть з козаків, це ж були одірви-голови, йолки-палки, це ж була еліта нації
Повертається цензура, ну, давай тоді Генрі Мілера заборонимо, Селіна знімемо, давайте всіх французьких письменників, які нині у нас виходять сотенними тиражами, давай все це познімаємо з поличок. Що в нас лишиться? Лишаться баби з вишиванками і прочая, і прочая»[25]
Браних М. З Олесем Ульяненком на край ночі: [Інтерв'ю] // журанл «Україна». -1994. — Ч. 19-20. С. 30 — 33.
Кононович Л. Убити генерала, або окреслений кінець революції / Леонід Кононович // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 82–83.
Масенко Л. … Їхнє зло прийшло перед лице моє. Про роман Олеся Ульяненка «Сталінка» / Лариса Масенко // Кур'єр Кривбасу. — 1998. — № 97–98. — С. 145—152.
Харчук Р. Покоління постепохи / Роксана Харчук // Дивослово. — 1998. — № 1. — С. 6–12.
Зборовська Н. Олесь Ульяненко — поет і містик / Ніла Зборовська // Кур'єр Кривбасу. –1999. — № 110. — С. 161—171.
Ульяненко О. «Наша сучасна еліта, яка не володіє ані думами, ані майном, приречена зчиняти бурю в склянці горілки» / Олесь Ульяненко // Кур'єр Кривбасу. — 1999. — № 118. — С. 114—149.
Зборовська Н. Містична безодня у прозі Олеся Ульяненка / Ніла Зборовська // Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків / Н. Зборовська, М. Ільницька. — Львів, 1999. — С. 160—178.
Ульяненко О. "Життя — це суцільна мука, але треба його любити … / Олесь Ульяненко // Кальміюс. — 2000. — Ч. 3-4. — С. 1–6.
Ульяненко О. Пако-Покаль / Олесь Ульяненко // Сучасність. — 2001. — № 2. — С. 149—150.
Зборовська Н. Перцепція феміністики у західноєвропейському дискурсі та українському письмі / Ніла Зборовська // Слово і час. — 2005. — № 1. — С. 50–61.
Кузан В. Читачам і собакам / В. Кузан // Книжник review. — 2007. — № 6. — С. 12–13.
Антипович Т. Ульяненко: між Богом і Хаосом / Т. Антипович // Книжник review. — 2007. — № 6. — С. 12.
Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: [навч. посіб.] / Роксана Борисівна Харчук. — К. : В Ц «Академія», 2008. — 248 с.
Якубовська М. Пам'яті Олеся Ульяненка / М. Якубовська // Літературна Україна. — 2010. — 26 серпня. — С. 2.
Антипович Т., Андрусяк І., Бриних М. Брутальна правда Олеся Ульяненка / Т. Антипович, І. Андрусяк, М.Бриних // Літературна Україна. — 2010. — 2 вересня. — С. 2.
Слабошпицький М., Слабошпицька О. Олесь Ульяненко. Без цензури. Київ: Махаон-Україна, 2011. — 376 с. ISBN 978-617-526-408-9
Антипович Т. та ін.; упоряд. Надія Степула. У знятому на плівку дні: (Олесь Ульяненко у спогадах). Київ: Український пріоритет, 2012. 221 стор. ISBN 978-966-2669-11-4
↑Альона Соколинська. «Жорстокий мораліст Олесь Ульяненко»; переклад з російської: Н. Степула. «У знятому на плівку дні: Олесь Ульяненко у спогадах». Упорядник Н. Степула. Київ: Український пріоритет. 2012. стор. 191—195
.jpg)
