Мельничук Тарас Юрійович
Тара́с Ю́рійович Мельничу́к (20 серпня 1938, с. Уторопи — 29 березня 1995, Коломия) — український поет-дисидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії. Лауреат Шевченківської премії (1992). ЖиттєписПісля закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії. 1958 — вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання й поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю. 1964 — поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство. Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська. 1967 — у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті». 1967 — вступив на заочне відділення Московського літературного інституту. Здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки. Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент[2], за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність[джерело?]), Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи. 1982 — у видавництві «Смолоскип» у Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат». Після повернення із тюрми Тарас Мельничук почав багато пити.[2] Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, урешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки.[2] 1985 року після його втечі з Джурова Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986 року, одразу після Чорнобильської аварії.[2] Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.[2] 1990 — вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»). 1990 — вступив до Спілки письменників України. 1992 — за книжку «Князь роси» удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Останні роки прожив у Коломиї. 1994 — у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій «Чага» (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку). Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах. Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї, вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука. З 2018 року діє віртуальна сторінка Тараса Мельничука, де розміщені рукописи поета, світлини та інші матеріали, пов'язані з його творчістю. БібліографіяПрижиттєві видання
Посмертні видання
Про ньогоСавчук Микола. "Тарас Мельничук: «Я — іскорка Його» // Вісник Коломиї. — 1991. — 17 серпня. — С. 6. Савчук Микола. Про того, що прийшов з неба і в небо повернувся // Молодь України. — 1995. — 20 квітня. — С. 3.
Відеографія
Вплив на сучасністьІменем Тараса Мельничука названо дві літературні премії:[4]
Також, 14 жовтня 2009 в Івано-Франківську було започатковано щорічний Літературний фестиваль імені Тараса Мельничука «Покрова». Пам'ять про Тараса Мельничука
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
