Міщенко Дмитро Олексійович

Міщенко Дмитро Олексійович
Міщенко Дмитро Олексійович
Народився	18 листопада 1921 ; Степанівка Перша, Україна
Помер	4 квітня 2016 (94 роки) ; Київ, Україна
Країна	СРСР; Україна
Діяльність	письменник, літературознавець, редактор
Сфера роботи	творче та професійне письмоd, історичний роман, літературознавство і редагування
Alma mater	Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1951)
Знання мов	українська
Мова творів	українська
Жанр	Історична проза[d]
Членство	Спілка радянських письменників України
Партія	КПРС
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди	; медаль А. С. Макаренка (1982)

Дмитро́ Олексі́йович Мі́щенко (18 листопада 1921, Степанівка Перша — 4 квітня 2016, Київ) — український письменник, літературознавець, кандидат філологічних наук з 1955 року; член Спілки письменників України з 1956 року.

Життєпис

Народився 18 листопада 1921 року в селі Степанівці Першій (нині Приазовський район Запорізької області, Україна) в селянській сім'ї. У 1941 році закінчив середню школу. У Червоній армії з серпня 1941 року^[2]. Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт німецько-радянської війни. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому Українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня (23 травня 1944), Червоної Зірки (23 жовтня 1944)^[2]. Член ВКП(б) з 1945 року.

Протягом 1946—1951 років навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а з 1951 по 1954 рік — в аспірантурі того ж університету. 1955 року захистив кандидатську дисертацію «Розвиток реалізму в творчості Михайла Коцюбинського»^[3].

Був на видавничий роботі, зокрема у 1954—1956 роках працював старшим редактором видавництва «Радянський письменник»; у 1956—1961 роках — заступником головного редактора Держлітвидаву України; у 1961—1964 роках — старшим редактором та у 1964—1973 роках — головним редактором видавництва «Радянський письменник»^[3]. Помер у Києві 4 квітня 2016 року.

Творчість

Друковатися почав з 1949 року (стаття «Великий реаліст» про Панаса Мирного). У творчому доробку — повісті, оповідання, романи, зокрема історичні. Писав про сучасність і героїчне минуле українського народу. Автор книжок:

оповідання і повісті

«Сини моря» (1955);
«Весняна повінь» (1960);
«Батьківська лінія» (1960);
«Доля поета» (1961);
«Очі дівочі» (1964);
«Шибенники» (1965);
«Ніна Сагайдак» (1966; 1970, 1986 — російською);
«У морі затишку немає» (1970);
«Віра, надія, любов» (1971; 1979, 1991 — російською);
«Особисто відповідальний» (1973; 1974 — російською; 1978 — болгарською);
«Земля гонить соки» (1976);
«Друге заміжжя» (1980);

романи

«Сіверяни» (1959, 1961, 1969, 1981, 1999; 1972 — російською; 1986 — англійською);
«Чому несходяться дороги» (1963, 1967, 1971; 1974 — російською);
«Вітри приносять грозу» (1968, 1971, 1981; 1979 — російською);
«Честь роду» (1977, 1986);
«Найвищий закон» (1978, 1981; 1986, 1991 — російською);
«Синьоока Тивер» (1983, 1985, 1986, 1991; 1990—1991, 1996 — російською);
«Лихі літа ойкумени» (1985, 1991; 1990-91 — російською);
«Розплата» (1987, 1991);
«Полювання на Жар-птицю» (1990);
«Хліб наш насущний» (1990);
«Бунтівний князь» (1993);
«Батальйон необмундированих» (1995; 1991 — російською);
«Згубні вітри над оазою» (1997);
«Не полишу тебе самотньою» (1997).

Автор монографії «Розвиток реалізму в творчості Михайла Коцюбинського» (1957).

1991 у Києві вийшло 2-томне видання «Вибрані твори».

В останні роки життя часто виступав у пресі з публіцистичними статтями.

Відзнаки

Медаль «За трудову відзнаку» (1971);
Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1981);
Медаль Антона Макаренка (1982, за роман «Вітри приносять грозу»);
Премія імені Фадєєва (1989);
Державна премія України імені Тараса Шевченка (1993, за збірки «Полювання на жар-птицю» та «Особисто відповідальний»)^[3].

Сім'я

Батько Олексій Михайлович (1884—1924) і мати Параска Опанасівна (1883—1953) — селяни;
Дружина Ніна Василівна (нар. 1929) — учителька української мови і літератури, пенсіонерка;
Син Михайло (нар. 1962) — український соціолог, кандидат соціологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень, заступник директора соціологічних програм Центру Разумкова;
Син Дмитро (1964) — провідний інженер Інституту електрозварювання імені Євгена Патона НАН України^[3].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ ^а ^б Мищенко Дмитрий Алексеевич / Память народа. (рос.)
↑ ^а ^б ^в ^г Міщенко Дмитро Олексійович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Література

Міщенко Дмитро Олексійович // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд. Олег Килимник. — Київ : Радянський письменник, 1960. — С. 580 с. . — С. 330—331;
Міщенко Дмитро Олексійович // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — 327 с. — С. 180—181;
В. А. Бурбела. Міщенко Дмитро Олексійович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К–Н., С. 388;
Міщенко Дмитро Олексійович // Шевченківські лауреати. 1962–2007 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слова І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — С. 397.
Міщенко Дмитро Олексійович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 264-265.;
В. А. Бурбела. Міщенко Дмитро Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.