Друкуватися почав з шостого класу в дитячих виданнях. Був переможцем конкурсів юних літераторів.
1977 року вступив на факультет журналістики Львівського університету. Під час навчання був членом редколегії університетської багатотиражної газети «За радянську науку», згодом — редактором газети «Джерела». Професійну журналістську роботу розпочав 1982 року в газеті «Молодь Закарпаття».
1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». У цей час також працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест». Друкувався у всесоюзних та республіканських часописах «Комсомольская правда», «Известия», «Україна», «Людина і світ», «Ранок», «Радянська жінка», «Літературна Україна», «Молодь України».
1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», у якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.
Одружений, має дітей, внуків. Вирощує фруктовий сад із близько 200 дерев, різні сорти винограду. Спорудив два будинки: один для сім'ї, а другий — для творчості. «… Щоб час від часу усамітнюватися, писати там і бути ближчим до природи… А ще для того, щоб можна було приймати там своїх дітей і онуків. У мене немала родина!»[1]
2016 — лауреат премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» за видання «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад».[4]
Творчість
Автор книг:
«Гірчичне зерно» (1989),
«Оскал собаки» (1991),
«Мукачево і мукачівці» (1994),
«Мункачі з Мукачева» (1995),
«Роса на фігових листках» (1995),
«Він і вона» (1996),
«Дами і Адами» (2002),
«Гра в ляльки. Жіночі історії» (2003),
«Куфрик з фіглями» (2003),
«Карпатський словоблуд» (2004, у співавторстві),
«Енциклопедія Мукачева в іменах» (2006, у співавторстві з Василем Пагирею) та інших.
«Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), ISBN 966-8269-06-3
«Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості» (2010, книжка ввійшла до шістки найпопулярніших видань за рейтингом «Книжка року-2010»)
«Книга надиху. Уроки світу, Неба і людей» (2015-2022)
«Зряче перо. Роман із аркушем»(2017)
«Світло семи днів» (2018)
«Діти папороті» (2020)
«Золотий час. Одкровення карпатського знатника» (2020)
«Розрада-гора. Під Вороновим крилом» (2021)
«Різнотрав'я. Гербарій саду життя» (2022)
«Чарунки днів. Книга спостережень» (2023)
«Ескізи на павутинні» (2023)
«Вік і лік. Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона» (2024)
Про свою творчість Дочинець каже таке: «Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово! Я живу серед своїх героїв, вони ведуть мене за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман — це конспект певного духовного піднесення».
Часто порівнюваний із бразильським письменником Пауло Коельйо. Сам Дочинець запевнив, що змирився із цим порівнянням. «Хоча, на мій погляд, порівняння — це завжди смішно. Тим більше, у світі творення, де кожна людина настільки індивідуальна!»
Що ж до враження від творчості бразильця Дочинець сказав: «Я не знайшов там риси, які мушу знайти у кожній книзі… Це ж такий собі легкостравний літературний коктейльчик із різних вчень, релігій та духовних систем. І все це упаковано в якусь таку пригодницьку історійку для дуже посереднього читача».
Література
Закарпаття. Хто є хто: Присвячується 60-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною. — К., 2005. — Випуск 2. — С.147.
Бродик З. Дочинець Мирослав // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. — Випуск 14. — Львів, 2007. — С. 128—129.
Дочинець Мирослав Іванович, Пагиря Василь Васильович, «Енциклопедія Мукачева в іменах». — Мукачево: Карпатська вежа", 2006. — С. 280. : портр.
Примітки
↑«Це смішно, але я пишу… для себе» // Бондаренко Богдан. «Експрес», 20-27 лютого 2014 року
