Транспорт Нової Каледонії

Транспорт Нової Каледонії
Транспорт Нової Каледонії
	Транспортна система Нової Каледонії та Вануату (фр.)
Територія
Площа	18,6 тис. км² (156-те)
Рельєф	гористий
Найвища точка	гора Мон-Пані (1628 м)
Повітряний
Аеропортів	25 (128-ме)
Наземний
Автошляхів	5,6 тис. км (151-ше)
Водний
Узбережжя	2254 км
Головний порт	Нумеа
Адміністрування
Орган	Міністерство екології, енергетики і океанів
Голова	міністр Сеголен Руаяль

Транспорт Нової Каледонії представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 18 575 км² (156-те місце у світі)^[1]. Форма території країни — архіпелажна; максимальна дистанція з півночі на південь — 650 км, зі сходу на захід — 1500 км; головний острів видовжений з північного заходу на південний схід на 450 км, у найширшому місці — 65 км^[2]^[3]. Географічне положення Нової Каледонії дозволяє країні контролювати транспортні шляхи в західній частині акваторії Тихого океану, між Східною Азією та Австралією з Новою Зеландією, між сусідніми країнами Океанії^[4].

Історія становлення і розвитку

Автомобільний

Докладніше: Автомобільний транспорт Нової Каледонії

Загальна довжина автошляхів у Новій Каледонії, станом на 2006 рік, дорівнює 5 622 км без нього (152-ге місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Нової Каледонії та Номерні знаки Нової Каледонії

Залізничний

Докладніше: Залізничний транспорт Нової Каледонії

На острові впродовж 1904—1940 років існувала залізнична лінія загальною довжиною 29 км, що з'єднувала столицю острова, місто Нумеа, з містом Паїта. Ширина колії була 914 мм. Під час Другої світової війни союзницькі війська 1942 року використовували гілку для власних потреб.

Залишки перону в Паїті
Залишки локомотиву Маргарита

Повітряний

Докладніше: Цивільна авіація Нової Каледонії

У країні, станом на 2013 рік, діє 25 аеропортів (128-ме місце у світі), з них 12 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 13 із ґрунтовим^[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 10 (5);
коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 1 (8)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано (у Франції) 2 авіапідприємства, які оперують 10 повітряними суднами^[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 8 гелікоптерних майданчиків^[1].

Нова Каледонія не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси країни в організації представляє Франція^[5]. Аеропорти Нової Каледонії мають літерний код ІКАО, що починається з — NW^[1].

Див. також: Авіакомпанії Франції та Аеропорти Нової Каледонії

Водний

Докладніше: Водний транспорт Нової Каледонії

Морський

Головний морський порт країни: Нумеа.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 3 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (137-ме місце у світі),^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 3 (Франції)^[1].

Міський громадський

Докладніше: Міський громадський транспорт Нової Каледонії

Державне управління

Франція здійснює управління транспортною інфраструктурою заморської території через міністерства заморських територій та екології, енергетики і океанів. Станом на 6 грудня 2016 року міністерства в уряді Бернара Казеньова очолювали міністри Еріка Берейт та Сеголен Руаяль, відповідно^[6].

Див. також

Економіка Нової Каледонії

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к New Caledonia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 26 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
↑ Атлас світу, 2005.
↑ Дубович І. А., 2008.
↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
↑ France : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 26 May. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

Українською

Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

(англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
(англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
(англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
(англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

Російською

(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
(рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.